Біблія /Библия
Шрифт:
16 Ти ж не благай мене за сих людей, не молись гаряче за них, й не всиловуйся передо мною, бо не вислухаю тебе.
17 Хиба не бачиш сам, що вони коять по городах Юдиних й по улицях Ерусалимських?
18 Дїтвора збірає дрова, а батьки запалюють огонь, жіноцтво ж замішує тїсто, щоб напекти пирожків небесній царицї та приносити ливну жертву чужим богам, на досаду менї.
19 Та чи менї ж вони допікають, говорить Господь, - а не самим собі на свій сором?
20 Тим то ось як говорить Господь Бог: Оце виливається гнїв мій й досада моя на се місце, на людей і на скотину, на дерева польові й на земляні плоди, й загориться та й не згасне.
21 Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Прибавляйте собі всепалення ваші до кожної жертви вашої, та й їжте мясиво її;
22 Я бо не говорив і не заповідав отцям вашим про всепаленнє й жертву, як виводив їх із Египту,
23 Но дав їм таку заповідь: Слухайте голосу мого, то я буду Богом вашим, а ви будете людьми моїми; і ходїте кожною дорогою, що я вказую вам, щоб вам було добре.
24 Вони ж не слухали й не нахиляли уха свого, а жили по думцї й упрямостї ледачого серця свого, й повернулись до мене плечима, не лицем.
25 З того часу, як вийшли батьки ваші з Египту, та й по сей час, посилав я всїх слугів моїх, - пророків, день у день, без устанку;
26 Та вони не слухали мене, не нахиляли уха свого; нї, показували себе що раз більш тугошиїми, гірш як отцї їх.
27 Та як і ти промовляти меш до них сї слова, то вони тебе не будуть слухати; як їх кликати меш, вони до тебе не будуть озиватись.
28 Тодї казати меш до них: Ой ти, люде, що не слухаєш повелїння Господа, Бога свого, і не приймаєш науки його! зникла правда в них, наче б віднято її від уст їх.
29 Обстрижи ж волоссє твоє та відкинь геть, і заголоси плачем голосним по горах, бо відкинув Господь і відопхнув кодло, що стягнуло на себе досаду його.
30 Синове бо Юдині коять зло перед очима моїми, говорить Господь, у дому, названому моїм імям, поставили гидоту свою, щоб опоганити його.
31 І построїли висоти Тофет в долинї потомків Енномових, щоб там палити синів своїх і дочки свої, чого я не заповідував, і що на думку менї не приходило.
32 За те надходить уже час, говорить Господь, що се місце не звати муть Тофетом і долиною синів Енномових, а долиною душогубною, та й ховати муть в Тофетї, бо не буде місця.
33 І буде труп сих людей поживою птаству піднебесному й дикому зьвіррю, й нїкому буде їх відганяти.
34 І перерву по городах Юдиних і по улицях Ерусалимських сьпіви радостї й веселощів, сьпіви про молодого князя й про молоду княгиню, бо земля тая стане пустинею.
Еремiя 8
1 Тими часами, говорить Господь, повикидають із гробів кістяки царів Юдиних і кістяки князїв їх, кистяки сьвященників і кістяки пророків і кістяки осадників Ерусалимських.
2 І порозкидають їх перед сонцем і перед місяцем і перед усїм військом піднебесним, що вони за живота свого їх любили й їм служили й за ними ходили, їх шукали й перед ними припадали. Не збірати муть їх, анї ховати; вони будуть гноіщем на полі.
3 Тодї волїти ме смерть нїж життє ввесь останок того ледачого кодла по всїх місцях, куди я їх повикидаю, говорить Господь Саваот.
4 І скажи їм іще: Так говорить Господь: Хиба ж, як хто впаде, та й не встає, або як хто зібється з дороги, та й не вертається?
5 Чого ж сей люд, Ерусалим, зостається упрямо в одступі? вони цупко держаться заблуду свого й не хочуть вернутись?
6 Я ж пильно прислухався: не говорять вони правду, нїхто не кається в свойму ледарстві, щоб казати: "Що се я вкоів?" Усї звертають на свою путь, мов той кінь, що чвалить у бій.
7 І бусько під небом знає час перелету свого; й горлиця й ластівка й журавель пильнують часу, коли їм вертатись, люде ж мої не знають про Господень роспорядок.
8 Як се ви говорите: Мудрі ми люде, та й закон Господень у нас? Нї, бо перо книжникове перекручує його в лож.
9 Осоромились мудрі книжники, стуманїли й заплутались; вони відкинули слово Господнє; в чому ж мудрість їх?
10 За се пооддаю жен їх другим, та й поля їх иншим господарям, бо всї вони, від малого до великого, дбають тілько про наживу; пророки вкупі з сьвященниками - всї жиють у неправдї.
11 І гоять рани в людей моїх легкодушно, приговорюючи: "Спасеннє, мир!" А мира нема.
12 Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти? Нї, вони нї трохи не стидаються й не червонїють. За те попадають вони між тими, що поляжуть; як надійде час їх карання, поваляться, говорить Господь.
13 До щаду спустошу їх, говорить Господь, не зостанеться нї однієї грони на виноградинї, анї смоківки на смоківницї, ба й листє опаде, і що дав я їм, відойде від них.
14 Чого ще седимо? Скуплюймось докупи та йдїмо в утверджені міста, - там і погинемо; бо Господь, Бог наш, судив нам згинути, й дає нам пити воду з жовчею, за те що согрішали проти Господа.
15 Дожидаємо ратунку, а нема нїчого доброго, - одужання, а перед очима погибель.
16 Від Дану чути вже хропіт коней його, тремтить уся земля від голосного ржання жеребцїв його; й прийдуть і зожруть землю й усе, що на їй, місто з осадниками його.
17 Ось бо, пошлю на вас гадюк та василиски, що проти них нема замовляння, і будуть кусати вас, говорить Господь.
18 Ой коли ж повеселїйшаю в печалї моїй! серце моє млїє в менї.
19 Ось, я чую, як голосять люде мої з далекої сторони: Чи вже ж бо нема Господа на Сионї? Чи вже ж нема на йому царя його?
– А чому ж вони довели мене до гнїву своїми ідолами, чужоземніми, марними?
20 Минуло жниво, скінчилось лїто, нам же пільги нема!
21 Притиснена дочка народу мого, - стискається і моє серце; ходжу, сумуючи, страх обняв мене.
22 Чи то ж нема балзаму в Галаадї? чи то ж нема там лїкаря? Чом нема вилїчення дочцї народу мого?
Еремiя 9
1 О, хто дав би в голову мою воду, а очам моїм джерело сльоз! Я плакав би день і ніч над занапащаннєм дочки народу мого.
2 Ой коли б же менї дано в пустинї притулок подорожних! я покинув би людей моїх та й пійшов од них: всї бо вони перелюбники, купа зрадників.