БАРДО online
Шрифт:
Цілую!
P.S. Ви з Алкою ще не вагітні?;)»
АЯКС: Знову валить за шибою сніг, мабуть, уже останній. А ми хукаємо на шкло, і прикладаємо до нього долоні й монетки, наче діти, прилипаємо до шиби писками, тулимося то чолом, то щокою, і визираємо назовні, і нічого не бачимо там — лише власні думки. Крекнуті на всі файли, на всю голову хворі ми хворобою однією. «Ми»! Що за «ми»? Зграї ссавців кількох десятків підвидів одного біологічного виду. Ось ти — ти можеш за когось тішитись? Розділити чиюсь радість можеш? По-справжньому, щиро тішитись з того, що комусь добре? Я тільки нещодавно взагалі подумав про це й усвідомив: ні, я — не можу. «Привіт-ти-де? — А-я-на-морі!» — ось такий влітку месидж від знайомих. І знаєш, мам, що я роблю? Я вдягаю смайл на зціплені зуби, бо насправді мені кортить заволати: «А я, блядь, на роботі! Я, мать його за лапу, їбошу на роботі, я, їбийогомачете, штампую мрії на фабриці снів, і в мене ненормований робочий день. Одні мрії я заливаю до прес-форми у вигляді домогосподарки, інші — до прес-форми у вигляді якоїсь ґламурної сучки, ще одні — для усіляких мудаків з бабками,
ЕЛЕКТРА: Маланка принесла йому зелений чай. Просто поставила поряд з монітором, а він навіть не подякував. Просто бере і сьорбає. Він так часто за комп’ютером щось їсть або п’є — абсолютно безтямно. Навіть не усвідомлює, що поглинає щось, мабуть, і каміння їв би з таким самим зосередженим, або відстороненим, або похмурим виразом. Коли він за комп’ютером, я на його обличчі тільки такі вирази і бачу. От Івасик, коли їсть, завжди дивиться за вікно, де снить велике дерево. А Маланка за їжею щось читає. Тільки Алка дивиться на те, що вона їсть. Навіть на чай дивиться так, наче з його глибин очікує появи морського чудовиська. Аякс одним пальцем наклацує: «Привіт, ма!» І зависає, наче його щось гризе. Але він і над роботою іноді так само зависає, марудиться головою хлоп.
ТЕЛЕВЕДУЧИЙ: Символом вторгнення капіталістичної цивілізації до світу, який ще багато в чому залишався традиційним, стало будівництво найбільш високогірної в світі залізниці, що з’єднала з Тибетом східні регіони Китаю…
ЕКСПЕРТ В СТУДІЇ: Можна по-різному ставитись до подій у Тибеті в середині двадцятого століття. Можна елеґійно сумувати над фактом вторгнення у тибетську легенду суворих реалій, що поклали край реалізації буддийського проекту тибетської цивілізації.
ЛІТЕРАТОРАМИ ЗАДРОЧЕНИЙ ТИХИЙ ЯНГОЛ: Ахтунґ! Реалізація суворих реалій! Я вас люблю! No pasaran!
ЕКСПЕРТ В СТУДІЇ: Безумовно, заслуговує на глибоке співчуття трагедія тибетського народу, насильницьки вирваного зі звичного порядку життя й змушеного до ролі пасивного свідка паплюження своїх святинь під час так званої культурної революції. Але менше з тим не можна не визнати, що тибетський проект був приречений: у двадцятому столітті з його глобалізацією всіх соціально-економічних, соціокультурних і цивілізаційних процесів просто не лишалося місця для тибетського заповідника духовності без комерції та схоластичної вченості, не стурбованої утилітарним застосуванням власних досягнень. І якби історія не увірвалася до нього на танку Народно-визвольної армії Китаю, вона цілком могла б м’якше, але не менш безжально оприявнити себе у пляшці кока-коли та макдоналдсівському біґмаку. Власне, це нині і відбувається, паралельно з китайським геноцидом.
АЯКС: У містах людям треба всього багато, більше, ніж вони можуть собі уявити, більше, ніж вони можуть взяти і проковтнути. У містах люди потребують усе більше й більше слів, усе більше й більше так званої інформації — мабуть, щоби переконатися в дурманній силі свого надспоживання, мовляв, «вєрним путьом ідьотє, таваріщі!» У горах люди знають. Тому дуже мало говорять. Нафіга говорити в горах? У горах можна здобувати потрібну інфу зі снів, тому що гірські сни — чисті від символічного трактування. Символіка взагалі не актуальна; якщо тобі сниться, що ти по вуха в лайні, то, значить, ти — по вуха в лайні. З таких снів фінансові статки отримують тільки астрологи й інша опанована медіями наволоч. Жоден міф неможливо зруйнувати, доки в нього хоч хтось вірить. Віра дає право бездіяльності — це замінник дії. «Віра у краще»… Магія напарювання. «Я не можу повірити, що ви в це повірили!» — ось сакраментальна Івасикова фраза у спілкуванні з батьками. Ці так звані інтеліґентні люди вірять змі! Навіть я неодноразово розкладав їм по поличках усю цю кухню, бо Івасик шаленіє, коли вони щодня впарюють йому вирізки з газет і журналів або цитують телевізор. Ось де конфлікт версій двох одноцінно актуальних реальностей: корпораціям ніхто не вірить, але готовому продукту — так! Наприклад, я пояснював механізм створення інтерактиву для цілої черги ворожок, котрі в очікуванні канонізації лікують усе, що є в природі, включно із самою природою. Або про цю грьобану чудодійну піраміду. Піраміда — вона і в Буркіна-Фасо піраміда: внизу офісний планктон і голодні пенсіонери, згори — Family business. Верхівка природного відбору. Але цитувати їм Пєлєвіна — без мази. Треба, до речі, забрати в Івасикового батька книжку, все одно вони її навіть не гортали, чомусь я переконаний. Вони так панічно оберігають свій світогляд, свою так звану систему цінностей. Але насправді — це не їхній світогляд, і цей світогляд не є системою цінностей — він є ланцюгом споживацьких концепцій. Вони бояться випасти з цього ланцюга туди, де потрібно діяти, керуючись тільки власними рішеннями. А ці сплески політичних емоцій?! Мене це просто вбиває: «Це в газеті написано»! Йомайо! Або якась космічної мерзенності клімактерична манда з клоаки Асоціації психіатрів-асенізаторів розказує по ящику, як правильно любити дітей! Я вже не запитую: «Як ви можете вірити змі?!», я запитую: «Як ви можете вірити у те, що хтось може краще за вас знати, як вам любити власних дітей?!». Якщо ти не в контексті, то можна подумати, що це круглий стіл заслужених педофілів.
«Ні, мамо, „ми з Алкою“, на щастя, не вагітні, принаймні наскільки мені відомо», — набиває Аякс, щосили тамуючи в собі побутові спекуляції на тему власного батьківства. Чомусь йому не йде з голови селище тибетських дітей-вигнанців. У моїй країні краще взагалі не народжувати дітей, максималістично думає він, навіщо плодити жебраків і рабів! Або потенційних жертв ісламсько-китайського геноциду. Знову гарматне м’ясо… Ніколи не піду до війська, ніколи! До жодного, під жодним прапором, за жодну ідею, суки! Краще вже влаштуватися журналістом на якийсь новинний канал — щоби мати вільний доступ до усіляких державних установ. Приїхати на зйомку, скажімо, до Верховної Ради, чи, там, до Кабінету Міністрів тоді, коли у них важливе голосування і повний кворум — й одразу всю цю депутатську тирсу висадити в повітря. Шахідський пасочок — і вперед, з метою забрати до пекла якомога більше вантузів. Може, мені до мусульман записатися? Грохнути паразитів й одразу виписатися? Цікаво, чи можна після цієї смерті вписатися до іншого релігійного ґештальту? До буддизму мене з такою кривавою кармою точно не запишуть. Доведеться вічність із шахідами в шахи різатися. Обкурюватися гашишем і шмаляти по християнських янголах. Біда.
ЕКСПЕРТ В СТУДІЇ: Пекін зробив стратегічну помилку, привернувши увагу до політичної складової конфлікту. Якби він представив власні дії суто як припинення різанини й грабунку та встановлення громадського порядку, то ескалації конфлікту й широкого міжнародного розголосу могло б не бути. Керівництво Китаю розцінило дії Далай-лами як підбурювання сепаратизму, попри те що нині він укотре підтвердив свою заяву тисяча дев’ятсот сімдесят четвертого року: метою тибетців є не незалежність, а культурна автономія в складі Китайської Народної Республіки.
Мої колеги сумніваються, що зберегти тибетську культуру, тибетську духовну традицію зможуть двісті-триста тисяч тибетських вигнанців в умовах еміграції. Особливо якщо враховувати той факт, що на тибетців поширюються, зокрема, і закони Китаю про стерилізацію репродуктивних осіб.
ЕЛЕКТРА: Насправді кожна людина носить на собі послання, здебільшого несвідомо сигналізує оточуючим про себе: свій настрій, свій стан, своє ставлення. Аякс — це свідомий ходячий блоґ. Він — дизайнер у всьому. Тому, скажімо, послання Алці він відсилає здебільшого у вигляді саморобних футболок. Я це вже вивчила: Аякс тримається свого стилю. Ну, він не любить робити те, що називається з’ясовуванням стосунків — йому шкода на це часу. Тому, якщо Алка його дістала, він — замість сваритися з нею чи реагувати на її передменструальні психози, просто вдягає чорну майку з білим написом: «Картки нема, пакета не треба» або жовту з чорним написом «Так, мені потрібна твоя допомога» і стрілочкою аж до самого зрізу у напрямку матні. Мене таке снобство, мабуть, образило б. Тому що в Алчиній роботі, направду, нема нічого принизливого. Робота, у тому числі і робота в супермаркеті, не може принизити людину — справа у сприйнятті. Алка — дивовижна істота. Вона не ображається. І не скаржиться. Тому Аяксів месидж зависає у просторі як мертвий сперматозон. Якщо Аяксові сумно (а сумно йому від заплутаності у шаблонах), він напинає білу майку з веселковим мультяшним написом «АНКСТ+1» на грудях і крихітною татуподібною зеленою бабкою на спині в районі правої лопатки. У звичному своєму скептично-сконцентровано-відстороненому стані він тягає червону футболку з відчикриженими рукавами і зображенням Кенні, підписаним «I’ll neva die!». Одного разу я бачила на ньому джинсово-синю майку з чорною блискавицею і затертим білим шрифтом «5л. 12/300 конячок BMV 190 000 км. зливи» — у стовпчик. Не знаю, до чого це. Можливо, ця майка не є сигналом, може, це типу вузлик-нагадайко, щось таке сентиментальне й інтимне. Чи детектор таємних мрій. Алці Аякс зробив жовту футболку зі Сніговим Левом на грудях і здоровенним написом на всю спину:
Маланка тягає пересічну гіпову уніформу, її послання — у повсякденно повторюваних жестах, і це — послання швидше у простір ідей і настроїв, вони не впираються в конкретну особу. Вони її не врятують. Коли вона вранці розчісується — заскліло дивиться в кут, просто на мене. Але вона звикла дивитися саме в цей кут, коли розчісується вранці, ще задовго до моєї появи. Все, що вона хоче сказати Івасикові, або Аяксові, або — тим паче — Алці, вона просто бере і говорить. Словами. Підганяючи цей словесний потік плавкими округлими жестами, схожими на дириґентські, — наче жене весняним струмком дитячий паперовий кораблик. Кораблик на шляху до братерських вод міської каналізації, до братніх річкових, морських, океанських, вселенських вод.
Алка має потужну колекцію пакетиків з цукром — вона тягне їх звідусіль, з усіх нічних клубів, ресторанів, літаків, потягів, барів, кав’ярень і закладів швидкого харчування. Вона часто перевдягається у свої барвисті сексапільно обтислі лахи, вона може по кілька разів на день міняти свою закличну уніформу і знаходити велику розраду в цьому занятті. І нехай би вже Аякс не вдавав, що не звертає на Алчині перевдягання уваги… хммм…
АЛКА: Гляньте, у мене це вже втретє за тиждень! Спочатку на плечі, тоді на нозі. Тепер на шиї.