Без права на реабилитацию. Часть 2

Коллектив авторов

між учасниками Другої світової війни”, внесеного до парламенту

народним депутатом України Богданом Костинюком і зареєстрованого

Сектором реєстрації законопроектів за №3589 від 04.06.2003 року.

Автор даного “документа” – народний депутат України Богдан

Костинюк – пропонує: “З метою громадянського примирення між

учасниками світової війни, відновлення історичної справедливості

щодо бійців Української повстанської армії та Організації українських

91

націоналістів,

які боролися за незалежність Української держави,

Верховна Рада України постановляє:

“Стаття 1. Визнати боротьбу Організації українських націоналістів

та Української Повстанської Армії за свободу і незалежність України

в період з 1939 року до середини 50-х років національно-визвольною

боротьбою”.

Чи була діяльність ОУН-УПА у вказаний період національно-

визвольною боротьбою?

З вересня 1939-го до середини 50-х років ніякої національно-

визвольної боротьби не було, а була злочинна діяльність організаційних

структур ОУН і УПА, якими керували спецслужби іноземних держав:

спочатку фашистської Німеччини, а згодом – США і Великобританії.

Що стосується співпраці українських націоналістів із фашистсь-

ким режимом Німеччини, то цікавим з цього приводу є пояснення

самого “вождя” ОУН Степана Бандери (в абвері “Сірий”, “Баба”,

“Орський”). Свого часу воно було викладене у його зверненні “Слово

до українських націоналістів-революціонерів за кордоном” (1948). Суть

визнання Степана Бандери полягає ось у чому: “Коли ж Німеччина

пішла війною проти Росії, нашого ворога, то Україна (читай українські

інтегральні націоналісти – В.Масловський) не могла не прийняти

неприхильне цього факту. Тому наша лінія дії була чітка: “невідступне

відстоювання приязних взаємин і спільної війни проти більшовицької

Росії і тільки проти неї”.

Як бачимо, тут наголос “і тільки проти неї”, означає досить багато,

якщо не все.

І далі: “Таку політичну лінію ми вважаємо за єдино правильну, її

ми намітили, її реалізували і важливими жертвами відстояли – і до неї

завжди признаємось” [8].

Про лінію “приязних взаємин і спільної війни з Німеччиною

проти Росії» також знайомимось у “Відозві бандерівського крайового

проводу ОУН - жовтень 1942 року”: “... до всього українського грома-

дянства та всієї нашої інтелігенції, хочемо всіх Вас проінформувати в

міжнародних справах у сьогоднішнім тяжкім часі, що відбувається на

наших землях з нашим відвічним ворогом Москвою. У нас є деякі

українські реакційні сили, які

хочуть створити тяжкі обставини для

українського народу та для нашої союзної непереможної німецької

армії...

...Ми звертаємось до всього населення та закликаємо всіх не слу-

хати їх і їхньої шкідливої роботи проти українського народу. Давати

92

їм відсіч на кожному кроці, а допомагати німецькій армії як матері-

ально, так і морально. На кожному кроці розкривати їх антинімецьку

роботу» Підпис: Крайовий провід [9].

Обидва лідери ОУН ведуть мову про співпрацю із фашистською

Німеччиною, яка вела агресивну війну проти СРСР і України. Згідно з

міжнародним правом агресивна війна – міжнародний злочин. С.Бандера

і “Легенда”, по суті, визнають участь ОУН в агресивній війні.

У вироку Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі від

1 жовтня 1946 року сказано так:

“Війна по своїй суті є зло, її наслідки не обмежуються одними

лише воюючими країнами, але і зачіпають увесь світ. Тому розв’язання

агресивної війни є найтяжчим міжнародним злочином...” [10, с. 327].

Всі особи, причетні до планування, організації і скоєння злочину

агресивної війни – війни проти миру і людяності, згідно із статтею 6

Статуту міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, оголошені

злочинцями [10, с. 420, 421]. Новітні українські націоналісти доводять,

що у минулому вони боролися проти насильства. Це велика неправда.

Доказом цього є такий документ “повстанського характеру”.

Це “Присяговий обов’язок вояка дивізії “СС Галичина”.

“Я, український доброволець, цією присягою добровільно віддаю

себе у розпорядження німецької армії.

Я присягаю Німецькому Вождю і верховнокомандувачеві німецької

армії Адольфу Гітлеру в незмінній вірності та послухові.

Я урочисто зобов’язуюсь усі накази й розпорядження моїх на-

чальників виконувати, а також усі військові, державні і службові

справи суворо держати в тайні і цим самим вірно і віддано служити

Німецькій Армії і одночасно своїй Батьківщині.

Мені ясно, що після своєї присяги підлягаю усім військовим

стягненням. Кінець моєї служби як українського добровольця визнає

Німецька Армія» [11]. Есесмани цієї дивізії разом з УПА багато скоїли

злочинів в Україні та сусідніх державах. Так, “дивізійники” на благо

“...Німецької армії і батьківщини» в Дембицькому концтаборі на

території Жешувського воєводства Польщі знищили 750 тисяч людей