Без права на реабилитацию. Часть 2
Шрифт:
руху опору німецькому окупаційному режиму, учасниками боротьби
за незалежну Українську державу”, як цього вони вимагають.
101
Україна... Вона ніколи не забуде тих кривавих оргій, що їх чинили
садисти-оунівці, вона ніколи не простить жорстокості і наруга над
собою. І ми не простимо! Пам’яттю своєю, іменами тих, хто загинув
від волохатої руки мерзенних поплічників – сатрапа гітлерівського
нелюда!
Ми пам’ятаємо
них людей, дітей, немовлят. Сокиру ту занесла для страшного удару
рука ката, ім’я якому – український націоналізм як різновид фашизму.
Люди !Будьте пильні !
Источники
1. Архів КДБ УРСР, справа 7310, т. 1, – С. 61.
2. Ткачук А.В. Перед судом історії. Харків, 2000. – С. 45.
3. Архів військової частини, 1227, справа 388, – С. 93.
4. Чередниченко В.П. Антинародна діяльність українських націо-
налістів у роки ВВВ// Український історичний журнал. – 1975. – №8,
– С. 34.
5. Даниленко С.Т. Дорогою ганьбі і зради. – С. 231-232.
6. Давиденко В.А. УПА № 5190. – С. 11.
7. Ткачук А.В. Перед судом історії. – Харків, 2000. – С. 21-22.
8. Бандера С. Перспективи української революції. – Видання
ОУН, 1978. – С. 88-89.
9. Легенда. 1941-1944. Чорні дні Волині. – Товариство Волинь.
СШП. – С. 6.
10. Нюрнберзький процес. – М., 1961. Т.7.
11. Товариш. – 1995. – №15 (133), квітень.
12. Войцехівський А.А. ОУН. Через призму фактів. Науково-
практична конференція у Києві 09 04.1992 – С. 48.
13. Політика і час. – 1991. – №11; Шевчук В. УПА. – С.83.
14. Товариш. – 1996. – №42 (212), жовтень. Товариш. – 1994. – №20
(85), травень; Миколайчук В. – Житомир. – 1998. – №7-8, лютий.
Комуніст. – 1997. – №21 (166), травень.
15. Український самостійник. – 1950, лютий.
16. Архів УКДБ Ж/о №1197-5-137).
17. Політика і час. – 1991. – №11. – В.Шевчук. УПА, – С. 83,
Товариш – V – 1994. – №19 (84) архів КДБ. Спр. №197-5-804-847.
18. Дашичев. Крах стратегії німецького фашизму. – М., 1973,
Т. 2. – С. 63.
102
19. Вісті з України. – 1961. – серпень, №69.
20. Гадан Я. Твори у 4-х т. – К.: Наукова думка, 1977. Т. 2.
С. 186-187.
21. Даниленко С.Т. Дорогою ганьби і зради, – С. 239-243; Федуняк
А. А правда то одна// Комуніст. – 1996. – №8 (101), лютий.
22. Товариш. – 1993. – №50 (63), грудень.
23. Сірий генерал. – М., 1970. – С. 172.
24. Поліщук В. Гірка правда. – Канада-Донецьк. – С. 61, 80, 95,
280.
25. Масловський В. Бандера: прапор чи банда. //Радянська
1996, 18 жовтня.
26. Людської крові не змити. Книга фактів. – К., 1970.
27. ЦДА України, фонд 3833, опис 1, справа 49, с. 1-2; Дмитрук К.
Безбатченки. – С. 31.
28. Кук В. Відкритий лист. 1960. – С.14.
29. Вісті з України, 1967; Матейко І. Різуни, а не учасники
визвольних змагань// Вільна Україна, 1997, №20, жовтень.
30. Арх. №31937-1-88, арх. 2/91-25.
31. Микитенко В. Кати, або про банду “Павла-Миколи”, що діяла
на Житомирщині. – Газ. “Радянська Житомирщина”, 13.12.1991, №30.
Вільна Україна. 1997. – №7, квітень.
103
Масловський B.I.
Замість післямови (до праці «З ким і проти кого воювали
українські націоналісти в роки Другої світової війни »)Вже пора поставити крапку. Бо подібні викривання можна про-
довжувати без кінця. На поставлене запитання – з ким і проти кого
воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни? –
відповіли самі націоналісти та ті автори, які писали про ОУН – УПА.
Однак ще раз нагадаємо читачам кілька суттєвих позицій:
“ОУН сподівається, – писали бандерівці 14 серпня 1941 року в
“меморандумі”, посланому в Берлін, – що в рамках німецької політичної
системи можуть здійснювати свої ідеали спонтанно і відомо...”; “Коли
ж Німеччина пішла війною проти Росії, нашого ворога, – писав Степан
Бандера в 1948 році в брошурі “Слово до українських націоналістів-
революціонерів за кордоном”, – то Україна (читай: українські інтегральні
націоналісти – В.М.) не могла прийняти неприхильне цього факту...
Тому наша лінія дії була чітка: невідступне відстоювання її – готовність
до приязних взаємин і до спільної війни проти більшовицької Росії і
тільки проти неї...”
Тут, як бачимо, Бандера ставить наголос на війні “проти більшо-
вицької Росії” і “тільки проти неї”. Завершував свою думку провідник
ОУН такими однозначними застереженнями: “Таку політичну лінію
ми вважаємо за єдино правильну, її ми намітили, її реалізували і
важкими жертвами відстояли – і до неї завжди признаємося...” Отже,
свою (як і ОУН-бандерівців) позицію у минулій війні Бандера вважав
“єдино правильною” і до неї “завжди признавався”, тобто її схвалював і
не відмовлявся.
А чи “признаються” у своїх численних злочинах нинішні шану-
вальники донцовщини і бандерівщини, які вже реанімували свої структури