Без права на реабилитацию. Часть 2
Шрифт:
війни та повоєнний час.
Автори “висновку” пропонують реабілітувати ОУН-УПА у
політичному, історичному аспектах без зваженої юридичної оцінки
дій ОУН-УПА. Але це глибока помилка. Діяльність ОУН-УПА повинна
бути розглянута в усіх аспектах: політичному, історичному та юри-
дичному – тільки у такому поєднанні може бути об’єктивна оцінка
діяльності Організації українських націоналістів.
Другий – це проект Закону Міністерства юстиції України “Про
відновлення
лежність української держави у період з 1939 до середини 50-х років”.
Цей документ за №23-9-5775 від 19.09.2000 р. за своєю суттю є
87
спробою з використанням права ревізувати історичне минуле нашої
держави і намаганням спростувати міжнародні правові акти, такі як
вирок Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі від 1 жовтня
1946 року, Конвенції у справі запобігання й покарання злочину народо-
вбивства, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня
1948 р., та ряду чинних Законів України й у такий спосіб захистити
минулу злочинну діяльність українського фашизму.
Міністерство юстиції України у своєму проекті, використовуючи
“Історичний висновок про діяльність ОУН-УПА” (попередній варіант)
Інституту історії НАН України, робить спробу з використанням права
перекрутити історичне минуле.
Наведу лише декілька фрагментів:
У статті 2 проекту Закону наголошується, що “період з вересня
1939 р. по червень 1941 р. визнати періодом ідеологічного протистояння
українських націоналістів правлячому тоталітарному режиму на території
колишніх Союзу РСР і Української РСР”.
Протистояння було, але не “ідеологічне”, а з ОУН як служанкою
німецьких спецслужб, які намагалися за допомогою оунівців органі-
зувати збройне повстання в Західній Україні і у такій спосіб отримати
привід для вторгнення на територію України. Члени ОУН, які пройшли
підготовку в диверсійно-розвідувальних школах Німеччини і були
закинуті в Україну через державний кордон як агенти абверу й
емісари ОУН, готували у багатьох місцях західноукраїнських земель
збройні виступи. Окремі виступи і ті, які планувалися, були знешкоджені
активними діями органів держбезпеки за широкої підтримки місцевого
населення.
Затриманий органами держбезпеки колишній член Краківського
проводу ОУН, Гринів Володимир (“Кременський”) розповів:
“Організація українських націоналістів тісно співпрацює з німецькою
розвідкою і виконує її завдання. Всіма зв’язками з гестапо на території
Польщі, окупованій німцями,
Він займається вербуванням людей для шпигунської роботи, у першу
чергу учасників ОУН, які закидаються для виконання шпигунських
завдань в СРСР» [1].
Оунівці, виконуючи завдання нацистів, виявляли об’єкти для
диверсій і місця для висадки німецьких диверсантів у радянському
тилу.
“Керівництво ОУН Лебедь, Стецько, Ленкавський, Кравцов та інші, –
писав свого часу член ОУН Стецишин Богдан, – уже тоді знали, що
88
Гітлер готується до нападу на СРСР. Ми готували топографічні карти,
на яких детально відмічали місця висадки німецьких десантів» [2].
То де ж те “ідеологічне” протистояння, коли насправді – активна
співпраця зі спецслужбою іноземної держави, тобто зрада Батьківщини?
І зовсім не відповідає історичній правді спроба вважати “період
після 22 червня 1941 року до весни 1943... початком активних дій і
збройної боротьби членів ОУН проти правлячого комуністичного
режиму на території України”.
По-перше, тогочасна територія України була окупована німецькими
фашистами і тут діяв відповідний гітлерівський окупаційний режим.
По-друге, оунівці підтримували цей режим своїми збройними
загонами, у тому числі УПА, яка була створена за допомогою німців.
Це було зроблено на прохання політичного і військового керівництва
ОУН. За архівними відомостями гітлерівці передали ОУН-УПА:
“... більше 700 мінометів, близько 10 тис. станкових і ручних
кулеметів, 26 тис. автоматів, 72 тис. гвинтівок, 22 тис. пістолетів, 100 тис.
ручних гранат, 12млн патронів” [3].
Сформована й озброєна німецькими фашистами УПА мала
виконувати такі завдання:
– стримувати боротьбу населення західних областей України
проти німецько-фашистських загарбників, об’єднувати у своїх бандах
українців, незадоволених гітлерівською окупацією, і тим самим пе-
решкоджати їх переходу на бік радянських партизанів;
– під демагогічним гаслом боротьби “за визволення” спрямувати
зброю бандитів УПА проти радянських і польських партизанів, а також
проти неукраїнського населення західних областей України та східних
районів Польщі;
– поповнювати каральні німецькі загони, аби не ослаблювати сил
вермахту на Східному фронті;
– локалізувати діяльність радянських партизанських з’єднань на
Волині і Рівненщині, позбавивши їх можливості розгортати бойові дії