Безсоння
Шрифт:
Він обернувся і впритул подивився на старого Дора. Дорренс закрив книжку і з увічливим інтересом дивився на Ральфа.
— Вони сказали, щоб ми й близько не підходили до Еда Діпно або до лікаря № 3. — Ральф говорив повільно, карбуючи кожне слово. — Вони попередили, щоб ми й думати не наважувалися про такий крок, тому що в цій ситуації їм допомагають потужні сили, які приб’ють нас, як мух. Лахесіс сказав, що за найменшої спроби наблизитися до Еда чи Атропоса для нас усе закінчиться візитом одного з високопоставлених монстрів… Істоти, яку Ед називає Кривавим Царем. Зважаючи на все, не вельми приємний тип.
— Так, — слабким голосом мовила Луїза. — Саме так вони й сказали нам на даху лікарні. Нам лише треба переконати організаторів скасувати виступ Сьюзен Дей. Тому ми й поїхали в Гай-Рідж.
— І вам вдалося переконати їх? — поцікавився Джо Вайзер.
— Ні. Божевільні спільники Еда з’явилися туди раніше, підпалили будинок і вбили принаймні двох жінок. З однією з них ми й хотіли поговорити.
— Із Ґретхен Тіллбері, — вставив Ральф.
— Так, — кивнула Луїза. — Але тепер нам, без сумніву, нічого не доведеться робити — нізащо не повірю, що після всього цього виступ відбудеться. Четверо вбитих! Можливо, й більше! Вони зобов’язані скасувати захід або хоча б відкласти його. Хіба не так?
Ні Дорренс, ні Джо не відповіли. Ральф теж промовчав — він згадував почервонілі, гнівні очі Елен. «Як ти можеш навіть сумніватися? — сказала вона. — Якщо вони зупинять нас зараз, виходить, виграли вони».
Якщо вони зупинять нас зараз, виходить, виграли вони.
Чи є законний спосіб, щоб поліція змогла зупинити їх? Навряд. Тоді мерія? Не виключено. Можна зібрати екстрене засідання й заборонити Центру допомоги жінкам проводити мітинг. Але чи зважаться члени ради на такий крок? Якщо дві тисячі розлютованих жінок оточать будинок муніципалітету й закричать в унісон: «Якщо вони зупинять нас тепер, виходить, переможуть вони», — чи зважиться мерія на заборону мітингу?
У Ральфа тривожно занило під ложечкою.
Елен розглядала сьогоднішній виступ як подію особливої ваги, і навряд чи так думає тільки вона. Справа вже не в праві на вибір і не в тому, хто має право вирішувати, що робити жінці зі своїм тілом. Тепер проблема постала настільки гостро, що за неї можна й умерти, захоплюючись мужністю тих, хто вже загинув, захищаючи ідею вибору. Тепер вони вели мову не лише про політику, але, до певної міри, і про священну битву не на життя, а на смерть.
Луїза сильно труснула Ральфа за плече. Він повернувся в сьогодення, але повільно, як людина, розбуджена посеред неймовірно цікавого сновидіння.
— Вони скасують виступ, чи не так? Але навіть якщо цього не станеться з якоїсь божевільної причини, більшість людей не прийде, правда? Після того що трапилося в Гай-Рідж, вони побояться прийти!
Ральф подумав, потім похитав головою:
— Більшість вважатиме, що небезпека минула. У програмі новин повідомлять, що двоє радикалів, які напали на Гай-Рідж, убиті, а третій за гратами.
— Але Ед! А як же Ед? — вигукнула Луїза. — Адже саме він послав їх! Напад на Гай-Рідж був його ідеєю!
— Може, й так, але як ми це доведемо? Знаєш, що виявить поліція, роблячи обшук у квартирі Чарлі Пікерінга? Записку, в якій мовитиметься про те, що напад був лише його ідеєю. Записку, яка повністю виправдує Еда, до певної міри навіть обвинувачення… У тому, що він покинув їх у найважчий момент. І якщо такої записки не виявлять у домі Пікерінґа, її, без сумніву, знайдуть у Френка Фелтона або Сандри Мак-Кі.
— Але це… Це ж… — Луїза змовкла, закусивши нижню губу. Потім з надією подивилася на Вайзера. — А як щодо Сьюзен Дей? Де вона? Кому-небудь відомо? Ми з Ральфом зателефонуємо їй і…
— Вона вже приїхала в Деррі, — відгукнувся Вайзер. — Хоча я сумніваюся, що навіть поліції відомо справжнє місце її перебування. Але коли ми зі старим Дором їхали до вас, по радіо оголосили, що виступ обов’язково відбудеться сьогодні ввечері.
«Звичайно, — подумав Ральф. — Шоу триває, воно й мусить тривати, і їй про це відомо. Людина, що несе хрест жіночого руху всі ці роки — чорт забирай, починаючи із Чиказької конвенції 68-го року, — з першого погляду впізнає момент великого вододілу. Вона зважила ступінь ризику і вважає її допустимою. Або вона, оцінивши ситуацію, вважає неприйнятною ту втрату довіри, яка буде неминуча в разі її відступу. Можливо, і одне й інше. Хай там як, а вона така ж бранка перебігу подій — КА-ТЕТ, — як і всі ми».
Машина під’їжджала до окраїн Деррі. На обрії Ральф побачив будинок Громадського центру.
Тепер Луїза звернулася до старого Дора:
— Де вона? Вам це відомо? Неважливо, скільки охоронців навколо неї; ми з Ральфом за бажання можемо стати невидимими… До того ж ми вміємо впливати на думки людей.
— О, змінивши рішення Сьюзен Дей, ви нічого не зміните, — сказав Дор. На його обличчі застигла блаженна посмішка. — У будь-якому разі люди прийдуть у Громадський центр. Якщо двері виявляться зачиненими, вони зламають їх, увірвуться всередину й однаково проведуть збори. На доказ того, що вони не бояться.
— Готову булочку не спекти заново, — глухо мовив Ральф.
— Ти правий, Ральфе! — радісно погодився Дор і поплескав Ральфа по руці.
Хвилин за п’ять Джо під’їхав до таблички
Стоянка була між будинком Громадського центру й біговою доріжкою Бессі-парку. Якби ввечері очікувався концерт рок-групи або якесь шоу, на стоянці не було б жодного авта, але сьогоднішня подія на світлові роки відрізнялася від звичайного шоу. На стоянці вже було близько шістдесяти або сімдесяти машин, навколо яких скупчилися люди, в основному жінки. Деякі тримали в руках пакети з їжею, інші плакали, у більшості на рукавах були жалобні пов’язки. У юрбі Ральф розгледів середніх років жінку з рухливим, витонченим обличчям. Вона була у футболці з портретом Сьюзен Дей і написом: «МИ ПЕРЕМОЖЕМО».
Майданчик перед входом у будинок Громадського центру виявився ще більш запрудженим, ніж автостоянка. Там стояло не менше шести автобусів з телевізійним устаткуванням, персонал зібрався під трикутним навісом, обговорюючи, як найкраще подати сьогоднішню подію. Судячи з гасла, що звисало з навісу, подія справді очікувалася неабияка. «З’ЇЗД ВІДКРИВАЄТЬСЯ О 20.00. ДОВЕДІТЬ СВОЮ СОЛІДАРНІСТЬ, ВИСЛОВІТЬ СВІЙ ГНІВ, ПІДТРИМАЙТЕ СВОЇХ СЕСТЕР».
Джо припаркував «форд», потім, запитливо звівши брови, повернувся до Дорренса. Той кивнув, і Джо подивився на Ральфа: