Безсоння
Шрифт:
«А куди ж вам було ще подітися?» — гірко подумав Ральф, потім повернувся до Луїзи:
— Подивися, будь ласка, що можна зробити.
— Добре. — Вона передала Ральфові дитину, яка плакала й заходилася кашлем, а сама протиснулася між жінок. Наскільки Ральф розумів, Сьюзен Дей серед них не було. У далекому кінці підвалу звалилася стельова балка, розприскуючи іскри й обдаючи їх хвилею палючого жару. Закричало дівчатко, яке ховало обличчя на грудях матері.
Луїза, піднявшись на чотири сходинки, кинулася вперед, витягнувши руку, немов священик, що осіняє благословенням. Вона приклала руки до дверей. Якусь мить нічого не відбувалося, потім вона зникла з очей в райдужному вихорі барв. Ральф почув голосний вибух — так, потрапивши в багаття, вибухає балончик з-під аерозолю, а потім Луїза з’явилася знову. У ту ж мить Ральфові здалося, що він побачив білий спалах просто над її головою.
— Що це було, мамо? — запитав хлопчик, який назвав Ральфа й Луїзу ангелами. — Що це? — Але перш ніж жінка встигла відповісти, купку складених на столі штор охопило полум’я, забарвлюючи обличчя бранок у застиглі тони Дня Всіх Святих — чорний і жовтогарячий.
— Ральфе! — крикнула Луїза. — Допоможи!
Він теж протиснувся між одурманеними димом жінками й збіг сходами вгору.
— Що? — Горло йому стиснуло, начебто він наковтався гасу. — Не можеш упоратися?
— Я відчула, як відкрився замок, — подумки відчула це, але двері занадто важкі для мене! Цю частину роботи доведеться виконати тобі. Давай мені маля.
Ральф віддав Луїзі Наталі й штовхнув двері. Так, вони були дуже важкі, але тепер Ральф існував на чистому адреналіні, і коли наліг на двері плечем, вони моментально розчинилися. Потік яскравого світла й свіжого повітря увірвався у вузьку пройму. У фільмах, які Ральф так полюбляв, подібні моменти зазвичай супроводжувалися криками тріумфу й полегшення, однак у перші миті жодна з жінок, що потрапили в пастку, не промовила ні звуку. Вони лише мовчки стояли, повернувши скам’янілі обличчя вгору до чотирикутника синього неба, який дивом виявив Ральф у даху цієї гробниці, яку багато хто вже вважав своєю могилою.
«А що вони скажуть потім? — подумав він. — Якщо вони справді переживуть це, що вони казатимуть опісля? Що кощавий чоловік із рунистими бровами й жінка з пишними стегнами (але прекрасними іспанськими очима) матеріалізувалися в підвалі, відкрили замок і врятували їх?»
Подивившись униз, Ральф натрапив на серйозний погляд дивно знайомого хлопчика. На його переніссі виднівся серпоподібний шрам. Ральф подумав, що це маля — єдине, хто по-справжньому бачить їх, навіть коли вони з Луїзою опустилися на рівень шот-таймеров; і Ральф був упевнений, що скаже цей хлопчик: з’явилися ангели, ангел-чоловік і ангел-жінка, і врятували їх усіх. «Дуже цікава заява для випуску вечірніх новин», — зіронізував Ральф. Лізетт Бенсон і Джону Кіркленду дуже сподобається.
Луїза плеснула в долоні:
— Ходімо звідси! Покваптеся, доки вогонь не добрався до баків з пальним!
Першою рушила жінка з дівчатком на руках. Вона притулила заплакане маля до грудей і, кашляючи й схлипуючи, почала підніматися сходами. За нею пішли інші. Хлопчик захоплено глянув на Ральфа, коли мати проводила його повз нього.
— Класно у вас вийшло, — сказав він. Ральф посміхнувся у відповідь — не зміг стриматися, — потім обернувся до Луїзи і вказав на сходи.
— Якщо в мене ще не все перемішалося в голові, ці двері виходять на задній двір. Затримай їх трохи, не дозволяй завертати за ріг, інакше поліцейські перестріляють половину, перш ніж збагнуть, що стріляють у тих людей, яких прибули рятувати.
— Гаразд, — відповіла жінка. Жодного питання, жодного зайвого слова. Як вона подобалася за це Ральфові. Луїза одразу ж піднялася сходами, затримавшись лише для того, щоб зручніше взяти Наталі й підтримати жінку, що спіткнулася.
Унизу залишилися тільки Ральф і Елен.
— Це була Луїза? — запитала Елен.
— Так.
— Вона взяла Наталі?
— Так.
Обвалилася ще одна балка, зметнувши вгору хмару іскор, доріжки вогню швидко побігли до ємностей з пальним.
— Ти впевнений? — Елен вчепилась у сорочку Ральфа, дивлячись на нього переляканими опухлими очима.
— Абсолютно. А тепер ходімо.
Елен задумливо оглянулася довкола. Вигляд у неї був стривожений.
— Ґретхен! — вигукнула вона. — І Мерилін! Ми мусимо розшукати Мерилін, Ральфе. Вона на сьомому місяці!
— Вона нагорі, — відповів Ральф, хапаючи Елен за руку, коли жінка спробувала спуститися в палаючий підвал. — Вона й Ґретхен Тіллбері. Вибираймося звідси.
Ральф і Елен вийшли з підвалу в хмарі темно-сірого диму, наче результат найвдалішого фокуса ілюзіоніста світового класу. Вони справді опинилися на задньому дворі. На свіжому вітрі тріпотіли розвішані плаття, слакси, спідня білизна й простирадла. Поки Ральф оглядався, палаючий шматок покрівлі упав на одне з простирадл, перетворюючи його на смолоскип. У вікнах кухні бився вогонь.
Елен похитнулася, і Ральф обійняв її за талію, щоб жінка не впала. Вона обхопила його за шию й спробувала запитати про Наталі, але побачила маля на руках у Луїзи й трохи заспокоїлася. Ральф міцніше обхопив Елен і потягнув її геть від підвалу. Водночас він помітив на землі поряд із відчиненими дверима те, що залишилося від нового висячого замка. Той, дивно скручений, був розколотий на дві частини, немов його розірвали неймовірно сильні руки.
Метрів за десять біля рогу будинку стовпилися жінки, з ними розмовляла Луїза, утримуючи всіх на місці. Ральф подумав, що їм не так і важко буде все владнати — стрільба з опорного пункту поліції не припинилася, але значно послабшала.
— ПІКЕРІНГУ! — Голос начебто належав Лейдекеру, хоча мегафон і вносив свої корективи. — ЧОМУ Б ТОБІ ХОЧ ЄДИНИЙ РАЗ УЖИТТІ НЕ ВЧИНИТИ РОЗУМНО? ЗДАВАЙСЯ, ПОКИ МОЖЛИВО!
І знову звук сирен, що наближалися, з-поміж них і завивання сирени «швидкої допомоги». Ральф підвів Елен до групи жінок. Луїза передала Наталі матері, потім склала долоні рупором.
— Агов! — крикнула вона. — Послухайте, ви можете… — Вона захекалася, зігнулася, із припухлих від диму очей бризнули сльози.
— Луїзо? — Ральф стривожився. Бічним зором він побачив, як Елен покриває обличчя Її Величності Маляти гарячими поцілунками.
— Усе гаразд, — озвалася Луїза, витираючи долонею сльози. — Це через дим, хай йому чорт. — Вона знову склала долоні рупором. — Ви мене чуєте?
Масована стрільба припинилася, лунали лише одиночні постріли. І все-таки Ральф вважав, що однієї маленької кулі цілком достатньо, щоб убити безневинну жінку.
— Лейдекере! — крикнув він. — Джоне Лейдекере!
Невелика затримка, а потім посилений мегафоном голос віддав команду, яка обрадувала Ральфа:
— ПРИПИНИТИ ВОГОНЬ!
Ще один постріл, і раптом — тиша; чулося лише потріскування палаючого будинку.