Блакитна лінія
Шрифт:
— Ні, не довелося.
— Бачили затриманого?
— Так, Хейніш викликав мене.
— Який же він із себе?
— Звичайний. Волосся таке світле, що брів і не видно. Маленькі очі, гострий ніс. Найцікавіше, що цей росіянин носить вусики «під фюрера». Руді вуса…
— Військовий?
— Хто зна. Але був одягнений у форму лейтенанта інженерних військ.
Серце у Крістіни ніби впало.
«Він!» Їй фізично боляче було в це повірити.
— Як же його викрили? — запитала глухо.
— Астаф’єва впізнав і виказав колишній
— Її теж арештували?
— Ні, її не арештували… Астаф’єв устиг попередити її криком.
— Вона врятувалася? — зраділа Крістіна.
— На жаль, втекти було неможливо. Будиночок оточили. Тікати — марна справа. Але вона встигла спалити шифри і шифровки, які, напевне, приніс їй Астаф’єв.
«Чи встигла передати? Мабуть, ні… Усе сталося так швидко і несподівано…»
— Її катували? — ковтаючи сльози, запитала Крістіна.
Віллі м’яко відповів:
— Вона загинула, Крістіно. Відстрілювалася шалено — одного вбила, двох поранила. За це її буквально зрешетили з автоматів…
— Смілива дівчина…
— Надзвичайно! — погодився Віллі.
— Як вона виглядала?
— Знаєте що, фрейлейн, — розсердився Майєр, — давайте припинимо цю розмову. На вас лиця нема! Якби я знав, що ви такі вразливі… Розпитувати про таке у вашому делікатному стані!
— Ну, добре, — пересилюючи себе, змінила Крістіна тему. — Ви казали, що Хейніш… Словом, який зв’язок між затримкою розвідника і прочуханкою від шефа СД?
— Прямий. Прочуханка — наслідок цієї події. Хейніш сподівався на лаври, вже бачив себе з Рицарським хрестом… Я наважився запитати його, в чім річ. Він на мене нагримав і нічого не пояснив. Порадив узагалі забути всю цю історію, немовби її і не існувало.
— Астаф’єв у Хейніша?
— Ні. Того ж вечора, хоч було вже занадто пізно, — близько півночі, — штандартенфюрер особисто відвіз затриманого до в’язниці Плетцензеє, в якій верховодить зондеркоманда на чолі з штурмбанфюрером Патцігом, усі — досвідчені поліційні фахівці. І знаєте, Крістіно, там теж трапилася дивина.
— Іще щось? — це пролунало навіть лякливо.
— Заспокойтеся, фрейлейн, уже нічого лихого, без усяких страхіть… Дивне інше, але тільки для того, хто добре знає пиху, самозакоханість і честолюбність штандартенфюрера. Розумієте, Патціг, незважаючи на те, що Хейніш — старший нього за званням, обізвав нашого шефа ідіотом.
— Справді?
— Дослівно: «Якби я не знав, що на світі існують викінчені ідіоти, ви б мені це сьогодні блискуче довели».
— І що Хейніш?
— У тому й дивина: змовчав! Мов язик проковтнув… Тільки побуряковів од люті. Але ж змовчав!
«Отже, мандри до «Мисливського замку» не відбудуться. Пароль віднині скасовано… Я втратила зв’язок! Увесь час не щастить… Що я зараз можу, коли невдовзі пологи?.. Віллі згадував зрадника: впізнав, вислідив, виказав… Чи не бачив
— Хто виказав Астаф’єва?
Віллі Майєр з подивом помітив, що очі Крістіни раптом зробилися сухі й суворі.
— Як звуть його? — перепитав. — Хорст Гейліген.
— Хто він за фахом?
— Фах! Агент гестапо…
— Ах, навіть так… Віллі, я б не хотіла, щоб він довго жив.
— Ро-зу-мію!..
Майєр стривожено поглянув на Крістіну.
— Вам загрожує небезпека?
— Можливо, — похмуро відповіла Крістіна. — Але з однією поправкою: якщо загрожує, то нам обом.
— Важко! Берлін — не прифронтова смуга.
Певно, згадав, як «прибрав» слідчого Кеслера, коли той вийшов на слід…
— Це наказ, Віллі! Я не прошу вас — я наказую!
Розділ десятий
ПОЛЮВАННЯ НА ЗВІРА, У ЯКОГО —«НЮХ»
— «Крафт дурх фройде!» [8] — замість вітання гукнув Віллі Майєр.
Хорст Гейліген у спортивному костюмі бігав на колишньому шкільному майданчику. Він робив уже котре коло, явно не маючи наміру вражати світ спринтерськими рекордами. З готовністю зупинився біля віконця машини з СД.
8
«Сила через радість» — назва спортивного товариства (нім).
— Які там радощі, — махнув рукою, — де вони в мене?
«Зовсім не захекався», — зазначив Віллі, озираючи пружну, треновану фігуру гестапівця.
— Чого ж так похмуро? Весна, блакитне небо, ясне сонечко…
— І бомби з неба! — додав гестапівець. — У цій війні найліпша погода — хмарна. Істотно?
— Гм, у цьому розумінні ви маєте цілковиту рацію. З вами важко не погодитись.
— Ще б пак!
— Я теж надаю перевагу атмосферним опадам у вигляді дощу. І грім — воістину небесна музика в порівнянні з вибухами фугасок.
— Істотно! — вклинцював Гейліген своє улюблене слівце.
Майєр вийшов з машини, вийняв з кишені портсигар.
— Пригощайтеся…
— Не палю…
— Щоразу забуваю… Не палите, не вживаєте алкогольних напоїв, харчуєтесь виключно рослинною їжею…
— Мій приклад — великий фюрер третього рейху. Істотно?
— Так, — змушений був погодитись Майєр. — І жінок не кохаєте?
— Ну чому ж? Для статевої гігієни жінка необхідна. Жінка — дуже специфічний, але суттєвий компонент у системі оздоровчих заходів.