Борги предків
Шрифт:
Сонячне світло з вікон падало на три гобелени, що висіли на протилежній стіні. Гобелени займали майже всю стіну і зображували якусь урочисту ходу. Гобелени були дуже красиві, але Еббі, яку з'їдали власні страхи й тривоги, майже не помічала їх краси.
На підлозі зі світлого мармуру міддю було викладено коло. До кола був вписаний квадрат, а в цей квадрат — ще одне коло. Всередині центрального кола була зображена восьмиконечна зірка, від якої розходилися промені, перетинаючи обидва кола і квадрат.
Цей символ називався Благодаттю; його часто малювали ті, хто володів магією. Зовнішній круг символізував початок нескінченності світу
Благодать представляла собою наочне зображення протяжності чарівного дару: від Творця через життя в смерть, за межі вічності, в царство Володаря. Але цей символ відбивав і надію — надію людини перебувати в Світі Творця не лише протягом життя, але і після нього, в підземному світі.
Говорили, що тільки духам тих, хто за життя зробив найбільший злочин, буде після смерті відмовлено в Світі Творця. Еббі знала, що їй уготована саме ця доля. Але знала також, що в неї немає вибору.
Чаклунка склала руки на грудях.
— За кожним з вас прийде супроводжуючий. Кожного з вас прийме чарівник. Але бушує війна; будьте короткими. — Вона обвела поглядом сидячих людей. — Приймаючи прохачів, чарівники віддають борг честі тим, кому ми служимо, але будь-ласка, постарайтеся зрозуміти, що особисті потреби деколи йдуть врозріз із загальним благом. Навіть у мирний час чарівники рідко задовольняють дрібні потреби прохачів. А у воєнний час, як зараз, цього майже не буває. Прошу вас, зрозумійте, що відмова у проханні є не наслідком небажання допомогти комусь особисто, а грунтується на розумінні того, що є більш важливі і необхідні речі, які повинні бути зроблені.
Вона ще раз оглянула прохачів, але ніхто не виявив бажання встати і піти. Еббі, у всякому разі, аж ніяк не збиралася цього робити.
— Що ж, добре. Отже, двоє чарівників погодилися приділити вам час. Вони поговорять з кожним.
Чаклунка повернулася, щоб піти, але Еббі піднялася і зупинила її:
— Вибачте, пані, можна мені сказати?
Чаклунка кинула на неї холодний погляд.
— Говори.
Еббі зробила крок вперед.
— Мені необхідно бачити особисто Чарівника Першого Рангу. Чарівника Зорандера.
Чаклунка вигнула брову.
— Перший Чарівник — дуже зайнята людина.
Еббі пошукала в торбинці і дістала шийну стрічку з сукні матері. Ступивши в центр Благодаті, вона поцілувала жовто-червону вишивку стрічки.
— Я Абігайль, дочка Хельзи. В ім'я Благодаті і душі моєї матері прошу дати мені можливість побачити чарівника Зорандера. Будь-ласка. Я не заради власного капризу проробила такий довгий шлях. Від цього залежить життя багатьох людей.
Чаклунка мовчки дивилася, як Еббі прибирає стрічку назад у торбинку.
— Абігайль, дочка Хельзи, — повторила вона. Її очі зустрілися з очима Еббі. — Я передам твої слова Першому Чарівникові.
— Пані, мені б теж хотілося поговорити з Чарівником Першого Рангу.
Еббі обернулася і побачила, що стара теж встала. Встали і троє чоловіків. Старший окинув чаклунку викличним поглядом.
— Я хочу зустрітися з чарівником Зорандером. Чаклунка подивилась на нього, потім — на інших прохачів.
— Чарівник Першого Рангу завоював собі прізвисько «вітер смерті». І багато хто з нас бояться його не менше, ніж наші вороги. Чи є ще бажаючі випробувати долю?
Ні в кого не вистачило мужності зустрітися з її грізним поглядом. Всі негативно похитали головами.
— Будьте ласкаві почекати, — сказала чаклунка. — Незабаром за вами прийдуть і відведуть до чарівника. — Вона ще раз уважно оглянула Еббі, стару і трьох аристократів. — Ви абсолютно впевнені, що вам необхідно зустрітися саме з Чарівником Першого Рангу?
Еббі кивнула, стара теж. Чоловік дивився в упор на чаклунку.
— Значить, бути по цьому. Слідуйте за мною.
Аристократ і його супроводжуючі встали попереду Еббі. Стара, здавалося, була цілком задоволена тим, що опинилася в хвості. Чаклунка повела їх в глибину замку по коридорах і залах. Одні коридори були темними і вузькими, інші — яскраво освітленими і пишними. Всюди Еббі бачила солдат Внутрішньої Гвардії в червоних, облямованих чорним мундирах, одягнутої поверх мундирів збруї і в повному озброєнні, Піднявшись слідом за чаклункою по широких біломармурових сходах, вони виявилися у великій приймальні, обробленій дубовими панелями. На панелях висіли лампи зі срібними відбивачами. На триніжку стояла подвійна скляна лампа у вигляді чаші. Її яскраве світло змішувався з м'яким світлом настінних ламп. Підлога була укрита товстим синім килимом.
Подвійні двері, що вели до залу, охороняли два могутніх гвардійця. Чаклунка кивком вказала на м'які шкіряні крісла, які стояли біля стіни. Еббі почекала, поки не розсядуться інші, і сіла окремо. Торбинку вона поклала на коліна і прикрила її руками.
Чаклунка розправила плечі.
— Я повідомлю Першому Чарівникові, що його чекають прохачі.
Один з гвардійців відчинив перед нею двері. Чаклунка швидко пройшла в них, але Еббі встигла мигцем помітити, що знаходилося всередині: величезний світлий зал, залитий сонячним світлом, голі кам'яні стіни з безліччю дверей і неймовірна кількість людей, чоловіків і жінок, що снують туди-сюди.
Коли двері за чаклункою закрилася, Еббі відвернулася в інший бік і погладила торбинку на колінах. Вона не боялася, що чоловіки заговорять з нею, але стара знову могла прив'язатися з бесідами, а це їй було зовсім ні до чого. Еббі не хотіла ні на що відволікатися. Вона подумки промовляла те, що скаже чарівникові Зорандеру.
У всякому разі, буде намагатися проговорити. Їй не давали спокою слова чаклунки про те, що Чарівника Першого Рангу називають «вітром смерті» не тільки д'харіанці, а й жителі Серединних Земель. Еббі знала, що це не вигадка, щоб відлякати прохачів від зайнятої людини. Еббі своїми вухами чула, як люди, перешіптуючись про Першого Чарівника, називають його «вітром смерті». І вимовляють ці два слова з жахом.
У д'харів були всі підстави боятися цієї людини; Еббі чула, що він знищив незліченну кількість д'харіанських воїнів. Звичайно, якби д'харіанці не вторглися в Серединні Землі, їм би не довелося випробувати на собі обпалюючий жар вітру смерті.
Якби вони не вторглися сюди, Еббі не сиділа б зараз у замку Чарівника. Вона була б удома, і всім, хто їй дорогий, ніщо б не загрожувало.
Еббі знову відчула дивне поколювання і знову мимоволі торкнулася браслета. Теплий. І це не дивно, раз десь поруч настільки могутній чарівник. Мати свого часу веліла Еббі ніколи його не знімати і сказала, що в один прекрасний день він їй стане в нагоді. Еббі не знала, яким чином браслет може їй стати в нагоді, а мати померла, не встигнувши нічого пояснити.