Божі воїни
Шрифт:
У такий-от спосіб — нищівною перемогою і черговим тріумфом Прокопа Великого — закінчилася битва під Нисою, що відбулася на Монашому Лузі й поблизу нього наступного дня після Святої Гертруди Року Божого 1428.
Потім було, як завжди. Сп’янілі від перемоги юрби гуситів взялися дорізати поранених та обдирати вбитих. Останніх нарахували близько тисячі. Але Рейневан вже підвечір почув пісеньку, що підвищувала результат до трьох тисяч {38}. На смерканні пісенька збільшилася на два нові куплети, а кількість убитих — на наступні дві тисячі.
Тепер уже настала черга тріумфуючих чехів викрикувати під стінами Ниси образи, погрози, глузування та різні плюгавства про папу, а захисникам довелося сидіти тихо як мишам у норі. Гусити спалили підгороддя, не пощадивши жодної халупи, але міста не атакували. Прокоп обмежився обстрілом з бомбард, зрештою, не дуже інтенсивним, а проповідник Маркольт організував під стінами вечірню демонстрацію зі смолоскипами і настромленими на вістря дротиків головами вбитих.
Наступного дня, ще до того, як було закінчено завантаження здобичі на вози, до Горна і Рейневана з’явився з рапортом Фогельзанг в особі Дроссельбарта, який утік з міста. Вони негайно подалися до Прокопа. Ниса, відрапортував Дроссельбарт, добре приготована до оборони, пан Пута володіє ситуацією, дисципліну підтримує залізну, в зародку придушує будь-які прояви паніки й пораженства. Має досить сил і засобів, щоб у разі облоги надійно і довго обороняти місто, навіть після того, як утекли єпископ та князі.
— Поки ви тут парадували з головами трупів на списах, — досить нахабно заявив худий, — єпископ утік через Вроцлавську Браму. Дали дьору й князі: Рупрехт, Людвіг Олавський і Ян Зембицький.
Прокоп Голий не прокоментував, тільки запитально дивився. Дроссельбарт зрозумів без слів.
— Про Рупрехта, — заявив він, — можете тимчасово забути, він утікатиме аж до Хойнова, на вашому шляху вже не стане. Якщо хочете знати мою думку, то з хвилини на хвилину драпоне і його дядечко, Людвіг Бжегський. Людвіг, як ви, певно, помітили, у битві не брав участі, навіть не рушив з-під Бжега, хоча єпископ і лютував. У нього неслаба сила, щось близько ста списів кінноти. А бою уникає. Або наївся страху, або… Щодо цього ходять інші чутки… Казати?
— Я слухаю, — Прокоп замислено бавився кінчиком вуса. — Слухаю уважно.
— Дружина Людвіга Бжегського, як ви знаєте, є дочкою бранденбурзького курфюрста Фрідріха. Курфюрст зноситься з польським королем Ягайлом, сватає за Ягайлівну сина. Він знає, що польський король у душі прихильно ставиться до чехів, тому, щоб його не дратувати і не попсувати шансів на мар’яж з Польщею, через доньку впливає на князя Людвіга, щоб той уникав…
— Годі, - Прокоп відпустив вус. — Це якісь нісенітниці, шкода на них часу. Але підживляйте цю плітку, підживляйте. Нехай гуляє. Що скажете про Яна Зембицького? І про молодого князя Олави?
— Перш ніж вони втекли з Ниси, була сварка. Між ними обома і Путою з Частоловиць. Зовсім не секрет, у чім була річ. Обидва хочуть рятувати свої князівства. Коротше кажучи: хочуть домовитися. Відкупитися.
— Тим, хто веде з нами переговори, — повільно вимовив Прокоп, — Люксембуржець погрожує втратою життя, честі та маєтності. Церква ж до всього докидає прокляття. Вони забули про це? Чи вважають марними погрозами?
— Люксембуржець далеко, — знизав плечима Дроссельбарт. — Дуже далеко. Надто далеко, як на короля. Король повинен захищати підданих. А що робить Сигізмунд? Сидить у Буді. У сварці з Путою князі вжили цей аргумент не один раз.
— Що ви на це скажете, — підняв голову Прокоп Голий. — Горн? Белява?
— Ян Зембицький — зрадник! — поспішно випалив Рейневан. — Брехун і негідник! Він втік з Ниси, зрадив і залишив самого пана Путу, свого майбутнього тестя. Зраджує Люксембуржця, хоче вести переговори з нами, бо сьогодні йому так вигідно. Завтра задля вигоди зрадить нас!
Прокоп довго дивився на нього.
— Закладаюся, — нарешті вимовив він, — що Ян Зембицький і Людвіг Олавський не прийняли рішення, що вагаються, що не знають, як до нас підступитися. Ми полегшимо їм завдання і самі зробимо перший крок. Якщо вони справді хочуть переговорів, то вхопляться за нагоду обома руками. Поїдете до Зембиць та Олави, зробите пропозицію. Якщо вони заплатять випальне й утримаються від збройних акцій, я пощаджу їхні князівства. Якщо не заплатять або порушать угоду, то й за сто років не піднімуться з руїн і попелищ. Поїдете зараз. Ви двоє. Горн і брат Дроссельбарт.
— А я? — запитав Рейневан. — Я ні?
— Ти ні, спокійно відповів Прокоп. — Ти щось занадто збуджуєшся, як на мій погляд. Я відчуваю в цьому якісь приватні інтереси, якусь злість, якусь особисту помсту. Мив цій кампанії реалізовуємо високі цілі та ідеї. Несемо істинне слово Боже. Палимо костели, в яких замість Бога поклоняються римському антихристові. Караємо прелатів, які продалися Риму, гнобителів, мучителів люду. Караємо спраглих слов’янської крові німців. Але крім високих ідей ми маємо ділові інтереси. Урожай був нікудишній, а ще ми починаємо відчувати наслідки блокади. Корець {39} жита коштує в Празі чотири гроші, Рейнмаре. Чотири гроші! Чехії загрожує голод. Ми вирушили у Шльонськ по здобич. По гроші. Якщо я можу мати гроші без бою і людських жертв — тим краще, тим більший зиск. Пакти й угоди, запам’ятай, — так само добрий спосіб вести війну, як обстріл з бомбард. Ти це розумієш?
— Розумію.
— Прекрасно. Але я однаково почекаю, поки це в тебе в душі вляжеться. А тим часом до Зембиць та Олави поїдуть Горн і Дроссельбарт. Без тебе. Для тебе в мене є інші завдання.
Наступного дня, в суботу перед неділею Judica [233] яку в Шльонську називали Білою, а в Чехії — Смертною, Прокоп розпочав з Путою переговори стосовно викупу за взятих у битві полонених. Тим часом Ярослав з Буковини та Зигмунт з Вранова спалили Отмухов і Пачкув, прикрасивши небо двома величезними, видними здалеку стовпами диму. Отік з Ложі, Змрзлік і Товачовський теж часу не гаяли: спалили Віднаву і здобули замок Яворник. Не пас задніх і Пухала, який акуратно і методично палив єпископські села та фільварки.
233
П’ята неділя Великого посту.
Однак Прокоп знайшов хвильку для Рейневана. Відірвався від переговорів, щоби попрощатися. І дати останні вказівки.
— Твоє завдання, — повідомив він, — має першорядне значення для кампанії. Тепер, віч-на-віч, говорю тобі: воно значно важливіше, ніж переговори, які вестимуть Горн і Дроссельбарт. Я говорю тобі це, бо бачу, що ти все ще дуєшся за те, що я не послав тебе з ними. Повторюю: ти отримуєш у стократ важливіше завдання. І, не приховую, у стократ важче.
— Я виконаю його, брате Прокопе, — пообіцяв Рейневан. — На славу Чаші.
— На славу Чаші, - з притиском повторив Прокоп Голий. — Добре, що ти так міркуєш. І що розумієш, наскільки ти пов’язаний зі справою Чаші. Як і те, що тільки з нами ти помстишся за брата й за кривди від папістів. Тільки в такий і ні в який інший спосіб ти зможеш це зробити. Пам’ятай.
— Пам’ятатиму.
– Їдь з Богом.
Вони вирушили до полудня, п’ятеро кінних: Рейневан, Шарлей, Самсон, Бісклавре і Жехорс. Самсон віз приторочений до луки сідла фламандський гудендаг, Шарлей озброївся клинком, який називали фальшіоном, — грізного вигляду закривленим булатом, що розширювався до кінця. Таку зброю, попри її сарацинський вигляд, кували по всій Європі, а особливо популярною вона була в Італії. Вона була легша, ніж меч, і набагато зручніша в бою, особливо в тисняві.