Божі воїни
Шрифт:
Під спаленим Отмуховом вони переправилися на лівий берег Ниси і скерувалися до пасма Рихлебів. Подорожували маршрутом, яким кілька днів тому пройшли загони гуситів, усюди, куди сягало око, було видно сліди цього походу й ознаки реалізації високих цілей та ідей, які ніс Табор. Від костелів, у яких поклонялися римському антихристові, залишилися попелища. Де-не-де висів на сухій гілляці і якийсь прелат, що продався Римові. Круки, ворони, вовки та здичавілі пси жирували на трупах. У принципі, слід було припустити, що це трупи виключно спраглих слов’янської крові німців і ворогів Чаші, можна було вважати, що серед убитих нема ні в чому не винних і випадкових людей. Можна було так вважати. Але ніхто так не вважав.
Вони минули єпископське село Яворник, скерувалися в гори, на Крутвальдський
Почалося невинно — із захмарення, з дещо різкішого й холоднішого вітру, з кількох дрібних сніжинок. Без попередження, моментально, кілька дрібних сніжинок перетворилися на густу білу заметіль. Лапатий сніг моментально покрив дорогу, забілив ялиці, заповнив колії. Подорожнім обліпив обличчя, танучи на віях, наповнив очі водою. Чим вище до перевалу, тим ставало гірше — лютий вітрисько викликав заметіль, вони перестали бачити що-небудь, крім білих від снігу грив коней. Осліпивши їх, заметіль заграла з іншими чуттями — у завірюсі, можна було поклястися, залунали дикий сміх, хихотіння, крики, виття. Ніхто з товариства не належав до занадто забобонних, але всі почали раптом якось дивно щулитися та горбитися в сідлах, а коні, хоч ніхто їх зовсім не підганяв, поклусували жвавіше, і тільки час від часу неспокійно хропли.
На щастя, дорога вивела їх у западину, яка додатково була закрита буковим лісом. А потім почули запах диму і побачили вогники.
Панувала тиша. У таку погоду навіть собакам не хотілося гавкати.
У корчмі, крім пива, подавали виключно оселедці, капусту й пісний горох: адже тривав Великий піст. Відвідувачів же було стільки, що для Рейневана і компанії ледве знайшлося місце. Серед клієнтів переважали гірники з Золотого Стоку і Цукмантля, не бракувало й воєнних біженців: з-під Пачкова, з-під Віднави, навіть з-під Глухо-лазів. Гуситська навала, ясна річ, зайняла основне місце в тематиці розмов, витіснивши навіть економіку та секс. Усі говорили про гуситів. Жехорс не був би собою, якби не скористався нагодою.
— Що вам скажу, те скажу, — правив він, коли його допустили до слова. — Один у світі порається порядною працею і справедливо споживає хліб насущний. Але інші їдять цей самий хліб як злодії та грабіжники, бо на нього не заробили, а вкрали його в трудящих, пограбували. А до них якраз і належать пани, прелати, ксьондзи, ченці та черниці, які ссуть людей, як ті п’явки, які не так чинять, як Євангеліє навчає і наказує, а зовсім навпаки і всупереч. Отож усі вони є ворогами закону Божого і заслуговують кари. А знаєте, браття, в який-то спосіб недавно рятували свої хати і добро кметі з-під Кетрша і Глубчиць? У такий, що самі брали справи у свої руки і вирішували. Коли чехи до них доходили, то бачили, що костел і панський замок уже в попелищах, а пан з плебаном теліпаються в зашморгах. Обміркуйте цю річ, браття-християни… Добре обміркуйте {40}!
Слухачі кивали головами, так, так, правда, правда, добре каже, гноблять нас вельможі та володарі, жити не дають, ще пива, господарю, а попи та ченці — найгірші кровопивці, бодай би їх та й чорти взяли, пива, пива, mehr Bier [234] , а податками, verfluchte Scheisse [235] , нас, певно, невдовзі задушать, важкі часи настали, бабам йно курвівство в голові, молодь біситься і старших не слухає, раніше того не було, ще пива, mehr Bier, та відчопуйте ж бочівку, господарю, солоний той ваш оселедець, най би його холера.
234
Ще пива (нім.).
235
Груба німецька лайка.
Шарлей стиха матюкався, нахилившись над мискою, Самсон стругав кілок і зітхав. Рейневан жував горох, який без жиру мав смак корму для курей. Під низькою і закопченою брусованою стелею корчми клубочився дим, гойдалося павутиння і танцювали примарні тіні.
Вони переночували в стайні, а вранці вирушили в дальший шлях, у напрямі Льондека. Рейневан і Шарлей не забули Жехорсові його вчорашнього виступу. Його відвели убік, де йому довелося вислухати кілька зауважень, що стосувалися головним чином засад конспірації. До Клодзька, нагадав Рейневан, Фогельзанг прямує із секретною й важливою місією. Це вимагає таємності та скритності. Надмірне привертання до себе уваги може цій місії зашкодити.
Жехорс попервах трохи надувся, послався на накази, які йому дав безпосередньо Прокоп. Саме пропаганда, яка поширювалася серед селян, чванився він, похитнула бойовий дух єпископської піхоти під Нисою, і так далі, і так далі. Врешті-решт він погодився зберігати трохи більшу таємність. Витримав якихось півмилі — до розташованого за півмилі за Льондеком села Радохів.
— Що вам скажу, те вам скажу, — вигукував він, вилізши на бочку, до громади селян та біженців. — Обманюють попи та вельможі, буцімто чехи несуть війну. Брешуть! Це не війна, а братерська допомога, місія миру. З місією миру прибувають до Шльонська Божі воїни, бо мир, pax Dei [236] , - це для добрих чехів найбільша святиня. Але аби був мир, тра перемогти ворогів миру, як мус, то й зброєю і силою! Не братній шльонський народ чехам ворог, а єпископ Вроцлава, лотр, гнобитель і тиран. Вроцлавський єпископ з дияволом у змові, криниці затруює, задумав заразу по Шльонську поширити, людей винищити. Отож чехи йно проти єпископа, проти попів, проти німців! Простий люд лякатися чехів не мусить!
236
Мир Божий (лат.).
Коли натовп згустився, поле для показу знайшов і Бісклавре. Він прочитав зібраним лист Ісуса Христа, який упав на поле поблизу Опави.
— О ви, грішники та нечестивці, - проникливо читав він, — наближається вам кінець. Я терплячий, але якщо з Римом, з цією звіриною вавилонською, не порвете, прокляну вас разом з Отцем своїм і з ангелами своїми на віки віків. Зішлю на вас град, вогонь, блискавиці і бурі, щоб згинули ваші труди, і знищу ваші виноградники, і заберу у вас усіх ваших овець. Каратиму вас поганим повітрям, введу вас у велику нужду. Отож нагадую вам і забороняю давати десятину негідним папістам, пресвітерам і єпископам, слугам антихристовим; забороняю їх слухати. А хто відступиться, той не побачить життя вічного, а в домі його народяться діти сліпі, глухі та пархаті…
Слухачі хрестилися, їхні обличчя були викривлені страхом. Шарлей матюкався собі під ніс. Самсон спокійно мовчав і прикидався ідіотом. Рейневан зітхав, але вже нічого не починав і нічого не говорив.
Долина В’ялої вивела їх прямо в Клодзьку улоговину, на постій вони зупинилися в корчмі під поселенням Желязно. Густина постоялих дворів і корчем не дивувала, вони-бо подорожували торговим шляхом, який був особливо популярний серед купців, що хотіли у дорозі до Чехії оминути клодзькі мита і митні палати. З огляду на значну висоту Крутвальдського перевалу дорога була досить обтяжливою для навантажених возів, але купці, які подорожували без вантажу, часто вибирали саме цю дорогу. Товариство ж вибрало її з інших причин.
У корчмі в Желязні, крім купців, подорожніх і звичайних останнім часом воєнних біженців, зупинилася на постій група вагантів, трубадурів і веселих жаків, які створювали чимало галасу і сум’яття. Жехорс і Бісклавре, ясна річ, не витримали. Спокуса була надто сильною. Розказавши кілька непристойних анекдотів на тему папи, вроцлавського єпископа і кліру взагалі, почалася забава в політичні загадки.
— Римська курія овечок пасе? — запитував Жехорс.
— Бо з них вовну стриже! — хором вигукували ваганти, луплячи кухлями по столу.