Божі воїни
Шрифт:
— А ми, — підкрутив вус Боршніц, — маємо завдяки цьому добру інформацію. Знаємо про ворога досить! Ви щось хотіли на це сказати, зацний пане Рейбніце?
— Тілько то, — сказав посланець із Вроцлава, супутник Гайна фон Чірне, — що відомості про гуситів не є ні таємними, ні йно вам доступними. Усі знають про них усе. Їх веде Ян Краловець з Градека, ми його вже знаємо. Під ним дві сотні кінних, якихось три з половиною тисячі піших і двісті возів з артилерією. Про що ми тут будемо нараджатися, здогадуюся. І запитую: чи ж зберемо ми силу, здатну з Краловцевою помірятися?
— Це ми невдовзі дізнаємося, — озвався Ян Зембицькищ — Саме від вас, зацні панове. З добрими-бо, сподіваюся, вістями вас сюди прислано. Тож перекажіть мені ці вісті. По черзі. Ти, Рейбніце, перший, раз уже говорити почав.
— Милостивий князю, — випростався вроцлав’янин. — Зволь вибачити, але я не говорю, а запитую. Я, Йорг Рейбніц з Фалькенберга, простий найманець. Роблю те, що мені наказали. А наказали мені панове Рада міста Вроцлава не говорити, а слухати. Тож вислухаю перше, що інші скажуть. Бо з наказу панів Ради мушу довідатися, хто з тут представлених думає з гуситами воювати. А хто, як завжди, волітиме з ними домовлятися й перемир’я укладати.
Фуллштейн з Опави злегка почервонів, але змовчав, тільки гордовито підняв голову. Ян Зембицький набурмосився. Оппельн не витримав.
— Що було, те було! — вибухнув він. — А тепер нема! Свидниця довела, що битися з єретиками вміє, довела це так переконливо, як жоден з вас, котрі тут стоять. Хто під Крацау гуситів розгромив, наголову розбив, того самого Краловця, що нині під Клодзьком стоїть? Ми! Пан староста Альбрехт фон Колдіц і пан підстароста Стош! Свидницьке лицарство у битві під Крацау побувало, єретицьким стервом поле там встелило! Не наговорював би на Свидницю той, хто сам дотепер тільки втікав від гуситів!
— Добре сказано, — дзвінкий голос князя Яна піднявся понад гамором. — Добре й важливе слово сказав лицар фон Оппельн. Важливу назву. Крацау, панове лицарі. Запам’ятайте: Крацау!
— Одне Крацау весни не робить, — зауважив Тамш фон Танненфельд, староста єпископського Гродкува, який доти мовчав. Від битви місяць минув, а начебто розгромлений Краловець під Клодзьком знову клопотів нам завдає. Крацау, не заперечую, — битва важлива, але розумніше розглядати її як щасливий випадок.
— Або, — сказав Рейбніц, — як зерно. Яке сліпій курці трапилося. Лицарі зареготали. Оппельн почервонів.
— Заздрощі у вас промовляють! — крикнув він. — Заздрите Лужиці слави й честі. Панове Колдіц і фон Поленц сміливо пішли в бій, з піднятим чолом і штандартами, в кінній атаці, достоту як Ричард Левине Серце під Аскалоном, а позаяк audaces fortuna iuvat [314] , єретиків у полі розбили, влаштували їм криваву лазню, здобич і вози відняли, геть з Лужиці прогнали. А ви заздрите! Бо ви тут навесні прочухана дістали, від гуситів драпали, неначе ті зайці…
— Добирайте слів, — просичав Гайн фон Чірне.
314
Фортуна винагороджує сміливих (лат.).
— А що, може, неправда? — взявся в боки зовсім не збентежений його розлюченою міною Оппельн. — Прокоп пів-Шльонська з димом пустив, а ви за вроцлавськими мурами в гачі від страху робили!
На щоках Гайна проступив темний кармін, Йорг Рейбніц швидко стримав його, поклавши долоню йому на наплічник.
— Колдіц і Поленц, — сказав він, — вдарили під Крацау на розтягнуту похідну колону, на вози, навантажені здобиччю так, що ті ледве повзли. Раптовою атакою розірвали гуситський шик, заставши їх зненацька й посіявши паніку, посікли, не дали їм часу ні на те, аби набити рушниці, ні на те, щоби скористатися ними. Інакше там був би не Аскалон, а Гаттін. А у Свидниці, замість свята, — велика жалоба.
— Так саме ж за це, за це якраз Свидниці й лужичанам слава! — невимушено засміявся Маршал Боршніц. — Розумно використати місце, час і перевагу, повернути обставини на свою користь, несподівано вдарити на ворога, заскочити його зненацька мудрою тактикою… таж це те, що мають у своєму розпорядженні великі воєначальники. Саме таким манером перемагали Жижка і Прокоп, слава панам ландвійтам, що зуміли побити гуситів їхньою власною зброєю. Оце викликає в мене заздрощі, їхні тріумф і слава заздрощі викликають. І я зовсім цього не соромлюся.
— Перемога під Крацау, — додав Фуллштейн, — наново нас надихнула. Повернула надію, яку ми вже втрачали. Дай нам, Боже, ще й другу таку вікторію.
— Бог її нам дасть, — оголосив, гордо випроставшись, Ян Зембицький. — І я вам її дам. На бій з єретиками сам вас поведу. До вікторії, яка лужицьку затьмарить.
Поведу вас, отже, до такої вікторії, що Поленц і Колдщ відійдуть у забуття. Вони під Крацау Краловця тільки вщипнули. Ми ж зітремо його на порох. Єретицькі трупи поскладаємо у стоси, а з упійманих будемо на ешафотах паси дерти. Ось що я вам пропоную, вашим князям, старостам і радам. Об’єднатися, спільно на чехів вдарити і їх розгромом відзначити Різдво Христове. Хто зі мною? І з якою силою? Га? Що скаже Вроцлав? Свидниця? Опава?
— Від імені Вацлава Пшемковіца, світлого князя Глубчиць і Градця, — промовив Фуллштейн, швидко, ніби боявся, що хтось його випередить, — обіцяю сто списів опавського лицарства. Світлий князь особисто військо поведе.
– Єпископ Конрад, — сказав, поміркувавши, староста Танненфельд, — виставить усю свою хоругву. Посилену гуфами з Гродкува і Отмухова. Разом сімдесят списів.
— Місто Вроцлав, — взявся в боки Йорг Рейбніц, — дасть сто п’ятдесят вершників. А що Свидниця?
— Місто Свидниця, — гордо заявив Оппельн, — неабияк причинилося до перемоги під Крацау. Раз тепер його милість князь Ян обіцяє вікторію, яка затьмарить Крацау, то й Свидниці там забракнути не може. Так легко затьмарити себе ми не дамо, ані стерти зі сторінок історії. Свидниця виставить сто п’ятдесят коней добірної кінноти під командуванням пана підстарости Стоша. Ми всі у Свидниці раді будемо побачити гуситів розтертими на порох. Але перше, може, хай нам його милість князь Ян оприявнить, у який же то спосіб він наміряється оце розтирання вчинити.
— По-перше, вчиню це силою, — з місця випалив Ян Зембицький. — З того, що ви тут сказали, я обрахував нашу потенцію десь на тисячу кінних, зокрема й триста коней важкоозброєного лицарства. Краловець має чотири тисячі піших і лише двісті вершників. А позаяк лицар в обладунку десяти піших хирляків вартий, перевага на нашому боці. По-друге, ми покінчимо з ними у такий самий спосіб, як і під Крацау. Нападемо із засідки на похідну колону. Попередньо зробивши так, що вони підуть тудою, де ми на будемо на них чекати.