Божі воїни
Шрифт:
— Спочатку одна річ, метре Рупілію, — сказав Рейневан, погладжуючи окуття оправи “Енхірідіона” папи Лева. — Я пробрався в Троски, щоб…
— Я знаю, навіщо ти сюди пробрався, — перебив чарівник. — Ми вже на цю тему встигли із Самсоном трохи побалакати. І дещо вже знаємо.
— Це правда, — велет відповів усмішкою на Рейневанів погляд. — Дещо вже знаємо. Не все. Але деякий прогрес є.
— Йшлося не про деякий прогрес, — закусив губу Рейневан, — а про те, щоб знайти спосіб остаточно розв’язати проблему. Тобі саме час, казав ти, Самсоне, повернутися до себе. Ти просив, щоб я доклав зусиль. А тепер, коли можливість на відстані простягнутої руки перед нами…
— Ти не слухав? — знову не дав йому докінчити Рупілій. — Я сказав, що ми розмовляли. Що дещо вже знаємо. Але простягати руку все ще
— Ми вже трохи знаємо, У Празі Самсоном займався Вінцентій Акслебен. Він усе-таки майстер над майстрами. Він стверджував, що йдеться про астральне тіло. І периспріт. Периспріт… Гм… Позитивно блукаючий.
— Блукаючий периспріт, — скривився Рупілій. — Ну-ну. Воістину, видно майстра по гіпотезі. А чи пояснив вам принаймні майстер над майстрами, про що тут насправді йдеться?
Що таке периспріт, знав кожен, хто мав контакт з магією і таємним знанням. Бодай побіжний. Кожного адепта езотеричних наук на самому початку навчання пригощали довгим, заплутаним і в надзвичайно недоступній формі викладеним умовиводом, що стосувався конструкції людського буття. Людина, випливало з умовиводу, складається з фізичного аспекту, себто матеріального тіла, за допомогою якого вона взаємодіє із зовнішнім матеріальним світом, який її оточує. Людина має також душу, збудовану з безсмертного ефіру. Існує також щось, що пов’язує і сполучає душу і тіло, що є посередником між душею і тілом, — це флюїдне тіло, відоме як периспріт, і так далі, і тому подібне.
Хоча ця справа, — принаймні на перший погляд, — здавалася простою, важко було знайти двох магів, які мали би єдину думку стосовно периспріту. Сварилися щодо того, чи периспріт більш примітивний, чи більш ефірний, тобто, згідно зі Смарагдовою Таблицею, більш тонкий чи більш щільний. Не було єдності в тому, чи периспріт постійний, чи змінний. Як і щодо того, на що периспріт справді має вплив, а на що — ні.
Існувала теорія, яка приписувала периспріту просто колосальні роль і можливості. Згідно з нею, від периспріту, який є за природою зв’язкою між матеріальним тілом і ефірною душею, залежить як сила, так і якість цього зв’язку. Іншими словами, він дає тілу більше або менше душі. А периспріт периспріту не рівня. Одних він наділяє славнозвісним “великим духом” і робить їх митцями. Іншим надає великі аналітичні здібності й чинить із них науковців або винахідників. Ще інших, забезпечуючи їм владу над душами, робить вождями і державними діячами. Вибраним дозволяє побачити невидиме, зазирнути в безодні астральних буттів, перетворюючи їх на великих магів, спіритистів, пророків і ясновидців. А ще інші хоч і мають душу, але периспріт їм на неї так поскупився, що все, що вони можуть, — це сидіти в корчмі та пити одне пиво за другим.
Про все це, як було сказано, Рейневан знав давно, це були елементарні знання. Однак після проведеного в Празі обстеження Самсона Акслебен вжив означення “позитивний” і “блукаючий периспріт”, а вони вже належали до вищої школи, і маги “Архангела” пояснили їх Рейневанові тільки трохи згодом. Річ у тім, що зв’язок периспріту з душею був, згідно з більшістю теорій, нерозривним, а зв’язок із тілом — ні. Периспріт, як стверджувалося, може в будь-який момент вирішити, що зв’язок душі з цим тілом йому не підходить. І розірвати зв’язок. Зазвичай, як стверджувалося, периспріт робить це у власне той момент, в який зв’язок виникає, тобто одразу після народження або в перші тижні життя дитини — тому така велика дитяча смертність. Розриваючи зв’язок, периспріт звільняє душу й разом із нею переходить в ефірну сферу, астральну, і залишається там навіки, будучи, — як і сама душа — неприхильним до матеріального світу, негативно щодо нього налаштованим. Однак трапляється, стверджували, що периспріту вдається відокремитися не тільки від тіла, а й від душі. Так стається тоді, коли периспріт, на відміну від душі, налаштований до світу матерії позитивно. Такий периспріт блукає тоді в своєрідній “смузі сутінків” між матеріальним й астральним світом, очікуючи можливості сполучити якесь незайняте тіло з якоюсь тимчасово не прилаштованою душею. Самсон у своїй теперішній духовно-тілесній формі є типовим
Проблема в тому, що невідомо, чи периспріт сполучає навмання, чи керується при сполученні якоюсь логікою — врешті-решт, хто нині в стані дослідити логіку такого периспріту? А поки її не дослідити, нічого не вдієш. Те, що периспріт сполучив, смертній людині не розлучити.
— Виходить, — сказав з відчаєм у голосі Рейневан, — що ми в тій точці, з якої вийшли. Марно проробили такий шмат дороги і марно важили головою…
— Другий рівний мені спеціаліст у справах, які вас цікавлять, — знову перебив його чарівник, — мешкає в Гренаді. Туди трохи далі, ніж на Троски. А тамтешні еміри християн недолюблюють. Переважно саджають їх на палю. Або живцем здирають із них шкіру. На відміну від Акслебена, я не рекламую себе як майстра над майстрами, але своє знаю. Теж умію висунути гіпотезу. Вона дещо відрізняється від висунутої майстром над майстрами, головним чином стосовно того, що можливе, а що неможливе, що здійсненне, а що ні. Здійсненне все, треба тільки знати, як його здійснити.
— Без образ, — цього разу перебив Рейневан, — але гіпотез ми знаємо вже досить. Що із Самсоном?
— Самсон, — Рупілій навіть не глянув на нього. — Самсон знає мою гіпотезу, яка дещо відрізняється від гіпотези Акслебена. Це радикальна і ризикована гіпотеза, визнаю, я не здивуюся, якщо він її не прийме і не спробує. Але якщо так, то мусить почекати. Я до суті справи дійду, надійніший спосіб повторного пересадження знайду, мені на це треба щонайбільше два роки. Чому, як ви гадаєте, я призначив вам саме такий термін? Бо мені подобаються парні числа? Це знову повертає нас до нашої угоди. Тож запитую: угоду укладено?
— Укладено.
— До двох років?
— До двох років.
— Ну то йдемо.
Нудну мандрівку тісними коридорчиками і вузенькими східцями Самсон скрасив Рейневанові розповіддю. Про деякі речі Рейневан здогадався, але слухав охоче.
Про те, що Рейневан потрапив у Тросках до лап католиків, дізналися абсолютно випадково. Гусити мали шпигуна в замку Тольштейн, який займали брати Ян і Генрик Берки з Дубе. У замок заїхав з візитом пан Лотар Герсдорф. Він конвоював сімох в’язнів. Коли пан Герсдорф бенкетував з братами, шпигун розпитав в’язнів. Один із них, нібито колишній мартагуз, виявився особливо багатомовним. І зізнався в одній важливій речі. У результаті цього повідомлення схопили і вкинули до льоху гейтмана Войту Єлінека за звинуваченням у зраді, шпигунстві і злочинних приватних інтересах. У льоху, припечений як слід, Єлінек пролив світло на багато справ. У тому числі на справу Рейневана.
Дізнавшись, що Рейневан у Тросках, у владі де Бергова, Ян Чапек і гуситські гейтмани визнали його втраченим, ні про які рятувальні акції не хотіли й чути. Тому за цю справу взялися з власної ініціативи Шарлей, Самсон, Таулер і Бата. Адже в Таулера все ще був у резерві його колишній знайомий, машталір. Однак вирішили, що до замку вирушить не Таулер, а Самсон. У Троски, як було помічено, часто прибували селяни з провізією — не тільки возами, а й по одному. Сторожа не доскіпувалася, за умови, що прибулий вписувався у тип селюка — тобто був дуже нечупарний, дуже смердів, а обличчям нагадував простака і дурня. Самсон Медок вписувався. В основному. Отримавши для конспірації гуску, кухву масла і кошик грибів, він увійшов до нижнього замку, де, загубившись у натовпі, взявся шукати машталіра. Та перш ніж він знайшов, його самого знайшли.
Рупілій Сілезець швидко довідався про події кількаденної давності. Про візит шльонських і лужицьких панів і лицарів, про продаж бранців. І про якогось віщуна чи заклинача, посадженого до гладоморни. Будучи впевненим, що хтось його шукатиме, Рупілій Сілезець стежив за тими, хто прибував до замку. Використовуючи з цією метою магію. Магія безпомилково викрила Самсона.
— У мене серце завмерло, — зізнався Самсон, — коли він застукав мене в стайні…
— А в мене завмерло, — Рупілій був не менш щирим, — коли застуканий схопив мене за горло. Це щастя, що ми швидко з’ясували, хто ми такі…