Божі воїни
Шрифт:
— Утішений цим щирим зізнанням, — фиркнув Рейневан, — Отто де Бергов накаже мене колесувати. Якщо припустити, що повірить. Але досить йому запитати, як виглядає його син, і брехню буде викрито.
— Ти ж маг. Хіба ти не знаєш персвазійних і емпатичних заклинань?
— Ні.
— Ну, тоді тобі не пощастило.
— Чорт забирай! — вибухнув Рейневан. — Та перестань ти водити мене за носа! Я не хочу, пся крев, робити надто далекосяжні висновки, але ти увійшов сюди, холера ясна, крізь стіну! Тож відчини її і дозволь мені вийти!
Прибулець довго мовчав, дивлячись не на Рейневана, а на кістяк.
— Мені шкода, —
— Чого це?
— Я не можу собі цього дозволити… Сиди спокійно, бо інакше я накладу на тебе Constricto. А ти на власній шкурі відчув, що з моєю магією тобі не мірятися.
У голосі прибульця прозвучала чванливість — і саме ця чванливість допомогла Рейневанові розв’язати загадку, відіграла роль каталізатора, завдяки якому каламутний розчин набув прозорості. Не виключеним було і те, що це голод так загострював відчуття.
— Подумати тільки, — повільно промовив він. — Подумати тільки, що я прибув у Троски саме для того, щоб із тобою зустрітися. Саме з тобою.
— Та що ти кажеш?
— Не мірятися мені з тобою в магії, - цідив слова Рейневан, — бо ти воістину могутній чарівник. До того ж поліглот, тут навколо ніхто не вживає слова “oubliette”. Якби я звідси втік магічним проходом, якби я випадково зник, здійняли би тривогу: у Тросках переховується чарівник. Чарівник, здатний подолати магічний захист льоху. Бо сам його встановлював. Я пробрався у Троски, щоб зустрітися з тобою, метре Рупілію. Щоби попросити в тебе поради.
— Фантазія, яких мало, — буркнув чоловік. — Тобі б романи писати… Що ти робиш, чорт забирай?
— Хочу відлити, — Рейневан став над кістяком, розставивши ноги. — А що?
— Відійди звідти, хвойда твоя мати! — зарепетував прибулець. — Відійди, чуєш? Не смій паплю…
Він урвав, подавився недомовленим словом. Рейневан обернувся з тріумфальною усмішкою на вустах.
— Так я і припускав, — сказав він. — Не родич, не друг, а в День Померлих приходить до його останків зі свічкою й омелою. І впадає у шал, коли хтось хоче ці останки обісцяти. Бо це ж я на твої власні останки насцяв би, правда? Це ж твої власні кості тут лежать, метре Рупілію Сілезцю, спеце в астральних тілах і буттях. Це твоє тіло померло в цьому підземеллі, але не твоя особистість. Ти астрально перенісся в чужу фізичну форму. У форму того, чию душу ти пересадив у власне тіло. І кого замість тебе тут убив голод.
— Аж вірити не хочеться, — промовив після тривалого мовчання Рупілій Сілезець. — Аж вірити не хочеться, які ж то холерні титани інтелекту марнуються в теперішні часи по в’язницях.
Рейневан залишився сам надовго. На достатньо довго, щоб вирішити, що настала чорна година, і згризти шкуринку хліба, якраз на таку годину збережену. Зникаючи в стіні, Рупілій Сілезець залишив його у страшній самотності, страшній боязні і ще страшнішій муці сподівання. “Повернеться”, - калатало в голові плаксиве сподівання. “Не повернеться, залишить мене тут на погибель, — оживала під черепом логіка, — нащо йому повертатися, що він з того матиме, коли мені допоможе? Залишеного в oubliette і справді забуде, викреслить з пам’яті…”
Угорі замигтіло світло, пролунав брязкіт металу. “Мене витягують звідси, — подумав Рейневан. — Є надія…”
“Хіба що де Бергов утратив терпець, —
Нагорі щось гримнуло, клацнуло, брязнуло, решітка зі скреготом розкрилася, щось застукало і зашкряботіло. Хтось затулив собою світло, з мороку раптом виринув обрис спущеної драбини.
— Вилазь, Рейневане, — пролунав з висоти голос Рупілія Сілезця. Швидко, швидко!
“Я ж не відкрив йому, як мене звати, — дійшло до Рейневана, коли він піднімався драбиною. — Не назвав йому імені, а тим більше фамільярного прізвиська. Або він телепат, ясновидець, або…”
Нагорі виявилося, що власне “або”. А Рейневан застогнав у добре йому знайомих і достойних ведмедя обіймах.
— Самсон!
— Авжеж, Самсон, — підтвердив з легкою ущипливістю Рупілій Сілезець, який стояв поруч. — Позаздрити можна на таких друзів, хлопче. Не найгірших маєш, не найгірших. А тепер далі, в дорогу!
— Але в який спосіб…
— Нема часу, — відрізав чарівник. — У дорогу! Бо дорога вас чекає далека.
Вони піднялися сходами нагору, звідти окуті двері ввели їх до камери тортур, повної знарядь і причандалів, від погляду на які холонула кров у жилах. У кутку, ледве помітні, були дверцята, що вели до вузенького коридорчика. Вони пройшли повз кілька дверей підряд, Рупілій зупинився лише перед п’ятими чи шостими.
— El Ab! Elevamini ianuae! [161]
161
“Будьте відчинені, входи” (Псалом 23; 7).
Двері послухалися жесту і біблійного заклинання, вони ввійшли. Приміщення було повне скринь і пачок. Рупілій поставив ліхтар на одну із них, сів на другу.
— Відпочинемо, — розпорядився він. — Порозмовляємо.
Скриня, біля якої всівся Рейневан, була повна книг. Він стер пилюку. “Culliyyat” Аверроеса. “Ars Magna” Раймунда Лулла. “De gradibus superbiae et humilitatis” Бернара з Клерво.
— Це, — Рупілій широким жестом показав на пакунки, — мої пожитки. Книги і таке інше. Потрібні для роботи речі. Деякі з цих речей мають ціну. Більшість — не має. Більшість — без ціни. Якщо ви розумієте, що я маю на увазі.
— Ти, Рейневане, — Толедо. Хто ти, Самсоне, я до кінця не знаю, але й ти, поза сумнівом, здогадуєшся про суть справи, що дозволить нам зберегти час і зусилля. Отже, без подробиць, які, не ображайтеся, вас анітрохи не обходять, скажу: Отто де Бергов, протягом десяти років мій спонсор і добрий господар, раптом перестав бути добрим, почав ставити вимоги, виконати які я не міг. Або не хотів. Тому з господаревої неласки я мав закінчити в oubliette, голодною смертю. Мені вдалося зробити так, що у льоху закінчило існування моє старе добре тіло. І дух іншої особи, відокремлений від тіла — цього тіла, яким я зараз користуюся. Пересадка відбулася з деяким поспіхом, у поспіху я вибирав і об’єкт. Результат такий, що я у Тросках — усього лише слуга. І як такий я не винесу звідси своїх речей. Речей, до яких я дуже прив’язаний. Дуже прив’язаний, розумієте? Тому угода буде такою: я допоможу вам втекти з замку. Ви натомість повернетеся сюди у строк до двох років і допоможете мені в переселенні. Угоду укладено? Я чекаю.