Бронзовий птах
Шрифт:
— Зрозуміло тепер? — насмішкувато підсумував Генка. — А якщо не зрозуміло, то сиди тут і вари з Китом кашу.
Надвечір усе було наготові. Спорядження й продукти склали в човен, а самого його перевірили, змазали, підвели ближче до табору і приставили до нього вартових. Відплиття було призначено на четверту годину ранку. Щоб не запізнитися, Жердяй лишився ночувати в таборі.
Увечері біля вогнища Мишко, звертаючись до свідомості піонерів, переконував їх слухатися в усьому Зіни.
— Обстановка дуже складна. Я вже не кажу про міжнародне становище, про це всі знають. Але навіть
Зіна Круглова, щоб підсилити враження, додала:
— Ця старорежимна графиня візьме та й спалить садибу, щоб комуні не дісталася.
— Навіть дуже просто, — підтвердив Мишко, виключно для підтримки Зіниного авторитету. В те, що старуха спалить садибу, він, звичайно, не вірив.
— Тільки подумати, — закричав Генка, — одна людина займає такий домище! Двісті дітей розмістити можна. Неподобство, слово честі!
— Неподобство, — згодився Славик. — Але яке це має відношення до Ігоря й Севи? Садиба, вбивство Кузьміна — при чому тут Ігор і Сева?
— А при тому, що точиться класова боротьба, — повчально промовив Мишко, — зрозумів? Даремно людей не вбивають. І графиня, мабуть, теж чекає, коли повернуться різні там поміщики та князі. От і береже для них садибу.
Славик з сумнівом похитав головою і сказав:
— Навряд чи є люди, які сподіваються на повернення старого режиму.
— Не хвилюйся, є, — запевнив його Мишко. Жердяй сказав:
— Куркулі в нас на селі кажуть… Потім лорд цей самий англійський…
— Лорд Керзон, — підказав Мишко.
— От-от… Керзон цей самий… Написав Леніну листа…
— Ультиматум.
— Так кажуть, тепер радянській владі кінець.
Усі розсміялися.
— Ех ти, Жердяйчик! — закричав Гонка. — Не діждуться ваші куркулі кінця радянської влади. І графиня теж не діждеться. І граф її, білоемігрант, теж не діждеться!
— Керзон поставив перед нами зухвалі вимоги, — сказав Мишко, — зовсім зарвався. Вимагає, щоб ми відкликали своїх представників з Ірану і Афганістану. Бачили таке? Англійські капіталісти бояться, що їх колонії не захочуть більше бути колоніями. Зрозуміло? Народи Сходу! Ану лиш, Славко, почитай газету, яку сьогодні Генка з Москви привіз.
Славик розгорнув газету. Зверху, ліворуч, було написано: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», а праворуч — «Бережіть газети, їх у нас мало!»
Славик голосно прочитав і про ультиматум Керзона, і про демонстрації проти ультиматуму під лозунгом: «Руки геть від Радянської Росії!»
— Чув? Нас підтримують робітники всього світу, — пояснив Мишко. — І ніякі капіталісти нам не страшні.
Жердяй замислено сказав:
— І ще кажуть, що Ленін зовсім хворий.
— Що ж з того, що хворий? Перевтомився, от і хворий. Слухай… — Мишко взяв у Славика газету і голосно прочитав: — «Резолюція робітників Держзнаку… Надати Володимирові Іллічу тримісячну відпустку і зажадати від нього точного виконання припису лікарів, щоб він міг відновити свої сили для блага трудящих». Зрозуміло? — сказав Мишко, згортаючи газету. —
Несподівана думка прийшла йому в голову, і він сказав:
— Знаєте що, друзі? Зараз усі пишуть Леніну, давайте і ми напишемо.
Всі здивувалися. Про що вони можуть написати Леніну?
А Мишко вже захопився своєю ідеєю. Забувши, що він твердо вирішив бути таким же спокійним і незворушним, як директор дитячого будинку Борис Сергійович, він схопився і, розмахуючи руками, сказав:
— Напишемо, щоб він скоріше видужував.
— Правильно! — підтримав його Генка. — Всі пишуть.
Зіна Круглова сказала:
— Якщо навіть Ілліч не прочитає нашого листа, то йому про нього розкажуть. І Леніну буде приємно, що всі про нього пам'ятають, люблять його і бажають йому здоров'я.
І діти, галасуючи і перебиваючи одне одного, склали такого листа Володимирові Іллічу Леніну:
«Дорогий Іллічу! Ми, юні піонери і комсомольці, посилаємо тобі палкий пролетарський привіт. Ми хочемо, щоб ти скоріше видужав. Ми хочемо боротися за робітничу справу так само, як борешся ти все своє життя. Ми завжди готові захищати і зміцнювати Радянську Росію. Видужуй скоріше, дорогий наш Іллічу!»
ЧАСТИНА ДРУГА
ПОГОНЯ
Розділ п'ятнадцятий
Човнова станція
Мишко уперся погою в слизький від нічної роси берег, зштовхнув човен у воду, переліз через борт і видерся на ніс.
Поїхали!
Білястий туман оповивав річку. Береги ледь виднілися. Кущі верболозу сягали майже до середини річки. Товсті стовбури дерев лежали над самісінькою водою. Генка і Славик мало не зачіпали за них веслами. Але Жердяй, що сидів на кормі, майстерно правив човном по вузькій, звивистій річечці.
Мишко засік час. Якщо вони пересуватимуться з швидкістю вісім кілометрів на годину, то до вечора досягнуть гирла річки. Туди приблизно сімдесят чи вісімдесят кілометрів.
Міркуючи так, Мишко пильно позирав на всі боки. В цей передранковий час річка здавалась якоюсь зовсім незнайомою. Все раптом стало великим, глибоким, таємничим, химерним: несподівано високі дерева, верховіть яких не було видно, кущі, що здавалися непролазними… Чому вони ніяк не можуть обійти мисок, за яким має бути човнова станція? Може, в темряві він не помітив її?