Бумеранг не повертається
Шрифт:
В цей час у двері постукали, зайшов лейтенант і під розписку передав полковникові матеріали.
Судовомедична експертиза повністю підтвердила попередні висновки, але кілька нових деталей примушували замислитися:
«утворення шкіряного дефекту на тильній частині лівої руки не може бути наслідком розриву рушниці з таких причин:
а) рівний край ушкодження та його конфігурація могли бути зроблені лише гострим предметом,
б) відсутність реакції тканини навколо ушкодження свідчить про те, що це ушкодження зроблено не в момент смерті, а трохи згодом».
— Ви пам’ятаєте, Сергію Васильовичу, що розповідав метрдотель «Націоналя»: Мехія Гонзалес скаржився на біль у кисті лівої руки, — нагадав Нікітін.
— Пам’ятаю, Степане Федоровичу, пам’ятаю, — поринувши у свої думки, сказав Каширін, — але не можу зрозуміти. Навіщо потрібно було вбити людину, а потім зрізати з кисті руки шматок шкіри?
— Що пише з цього приводу старший слідчий? — спитав зацікавлений Нікітін.
— На полях висновку експертизи слідчий поставив знак питання і оклик, — відповів Каширін і прочитав:
«…На запит слідчої частини, чи курив за життя Гонзалес, повідомляємо:
а) концентрація карбоксигемоглобіну нижча за норму,
б) судовохімічний аналіз легенів на алкоїд тютюну — негативний,
в) аналіз шкіряного покриву пальців рук, губ і порожнини рота на селітру також негативний».
— Не розумію, навіщо потрібний був аналіз на селітру? — спитав Нікітін.
— Тому, що рисовий папір сигарет просочується селітрою, — пояснив Каширін. «На підставі вищезазначеного, можна припустити, що за життя Гонзалес не курив», прочитав Каширін і зауважив — На полях три оклики, зроблені червоним олівцем.
— Тут старший слідчий не поставив знака питання, йому, очевидно, все ясно, — підкреслив Нікітін.
— А вам, Степане Федоровичу?
— Дещо стає зрозумілим, але про це потім. Що далі?
«У зв’язку з запитом слідчої частини, — читав полковник, — було зроблено аналіз речовини, взятої з-під нігтів пальців рук убитого:
а) забруднення грунтове, як і взагалі будь-якою органічною речовиною, виключається,
б) можна припускати, що забруднення містить у собі елементи скла і металу».
На полях примітка:
«Передано на спектрографічний аналіз до лабораторії фізичних методів дослідження.»
Закінчивши читання документів, полковник зняв телефонну трубку і набрав помер лабораторії фізичних методів дослідження:
— Здрастуйте, Галино Миколаївно! Полковник Каширін. Мене цікавить результат аналізу… Займаєтесь? Що, що? Он як? Добре. — Поклавши трубку, Каширін сказав: — Наслідок першого аналізу зовсім несподіваний. Макарова робить повторний аналіз для перевірки.
— Так ось що, Серію Васильовичу, я навіть вам не говорив про свої сумніви, але результати експертизи все більше й більше переконують мене, що ми даремно видали труп Гонзалеса, — сказав Нікітін і схвильовано пройшовся по кабінету.
— Що ти маєш на увазі? — спитав Каширін, переходячи на «ти».
— Ці сигарети «Фатум» настирливо лізуть в очі. При опису речей комерсанта ми виявили сигарети «Фатум». У Великому театрі кореспондент Едмонсон забуває сигарети цієї ж марки. У машині, кинутій на Ваганьковському кладовищі, — сигарета. У кишені полушубка вбитого — сигарети. А експертиза обережно наполягає на тому, що небіжчик за життя не курив. Складається враження, що за всім цим криється якийсь особливий смисл.
— Ти, Степане, сідай і перестань говорити загадками. Конкретно, що ти маєш на увазі? — спитав Нікітіна Каширін.
— Гонзалес курив. Про це свідчить персонал готелю. Та я й сам у цьому певний. Увійшовши в номер, де вій жив, я відчув пряний солодкуватий запах тютюну.
— Ти, Степане, не забувай, що нікотин — нестійкий продукт і висновки експертизи можуть бути помилковими. «Можна припускати», пишуть експерти.
— Ні, Сергію Васильовичу, — стояв на своєму Нікітін. — Я схильний вірити висновку експертизи. Але мої припущення настільки жахливі, що… — Нікітін розвів руками і, підвівшись з крісла, несподівано спитав: — Дозвольте, я пройду до Галини Миколаївни?
Діставши дозвіл полковника, Нікітін через кілька хвилин відчинив двері до фізичної лабораторії. Він переступив поріг великої кімнати, що виблискувала білим кахлем, саме тоді, як у витяжній шафі спалахнуло сліпуче сяйво електричної дуги.
— Не можете дочекатися? — сказала посміхаючись Макарова і, закривши касету, вийняла її з спектрографа.
Макарова була тоненькою, тендітною на вигляд жінкою з тугою світлою косою, вкладеною кругом голови.
— Галино Миколаївно, не томіть…
— Ось проявлю знімок і, якщо перший аналіз підтвердиться, скажу сама. Зайдіть години через дві-три, — закінчила вона й пішла до дверей лабораторії.
— Галино Миколаївно, але результат першого аналізу ви мені можете сказати? — наполягав Нікітін, затримуючи її в дверях.
— Уявіть собі, Степане Федоровичу, не можу. Одержаний аналіз спростовує всі ваші припущення. Закінчу роботу, матимете висновки, — рішуче сказала Макарова і під носом у Нікітіна зачинила двері.
«Легко сказати — чекати дві-три години», — подумав Нікітін. «Справа Гонзалеса», як він у думці назвав її, захоплювала його дедалі більше й більше. Якщо справді Мехія Гонзалес убитий, а сумнівів у цьому залишалось дедалі менше, то які ж мотиви цього злочину? Чому речові докази, що сприяли пізнанню трупа, так настирливо про себе кричать? Начебто чиясь уміла рука наполегливо підкреслює ці деталі. Чия це рука? Уільяма Едмонсона? Тоді чому Едмонсон не подбав про своє алібі напередодні вбивства? В якій мірі «джентльмен пера», людина з бездоганною репутацією, якщо не прогресивного, то у всякому разі об’єктивного журналіста, міг бути причетним до цього злочину? У «вільній країні», де все купується і продається, репутація чесного журналіста теж є об’єктом бізнесу! — вирішив Нікітін і пішов на вулицю Огарьова на Центральну міжнародну телефонну станцію.