Бумеранг не повертається
Шрифт:
Іноземні кореспонденти звичайно збираються тут пізнього вечора, коли ефір чистіший і вільніші канали міжнародного зв’язку. Влаштувавшись у кабінетах-кабінах зі своїми друкарськими машинками, пропалюючи сигаретами кришки столів, вони вистукують тут кореспонденції і, здавши на візу рукописи, передають повідомлення до своїх редакцій і газетних агентств.
У цю пору дня, як звичайно, тут було безлюдно. Нікітін встановив, що Уільям Едмонсон дев’ятого січня передав у «Марсонвіль Стар» велику статтю під інтригуючою назвою: «Найголовніше».
У короткому вступі до статті автор писав про те, що його перед від’їздом до СРСР попереджали: «Росіяни вам підсовуватимуть показові заводи з квітковими клумбами і робітниками у білих халатах, колгоспи з оперною декорацією і ультращасливими колгоспниками, учбові заклади, квартири робітників і кабінети вчених, де реклама процвітаючого комунізму буде доведена до досконалості».
«Коли я приїхав до Москви, мої колеги попередили мене, — писав Едмонсон, — що дорогі співвітчизники підсовуватимуть мені сенсаційний матеріал, приготовлений на смердючій кухні прес-аташе посольства.
Не бажаючи опинитись у становищі сліпого, якому замість посоха тичуть до рук зброю, я купив квиток на одному з вокзалів Москви на поїзд, що йшов у невідомому для мене напрямі. Вночі я прокинувся в купе від незвичайної тиші, поїзд стояв на станції. Я вийшов на перон. Маленький вокзал серед неозорих степових просторів мені сподобався. Я вийшов на вокзальну площу. За рулем вантажної машини дрімав шофер. Я відчинив дверці автомобіля і спитав:
— Кого ви чекаєте?
— Товариша одного з області, та ось прийшов останній поїзд, а його немає. Зараз розігрію машину й додому!
— Ви мене не підвезете? — спитав я.
— До правління колгоспу можу підвезти. Сідайте.
Я мовчки сів поруч з шофером у кабіну і за деякий час опинився біля правління колгоспу „Нова праця“.
Користуючись гостинністю людей, яких ніколи не знав раніше, я написав цю кореспонденцію. Думаю, що мене не можна обвинуватити у необ’єктивності, а тим більше в упередженості поглядів!»
Кореспонденція Едмонсона справді була об’єктивною. З властивим цьому журналістові темпераментом і гостротою зору він розповів про те, що саме його, людину, яка чимало побачила на своєму віку, схвилювало у далекому степовому колгоспі.
Де цей колгосп «Нова праця»? Як перевірити, що саме в дні, які передували жахливій знахідці глухівського лісничого, Едмонсон був за багато сот кілометрів од місця злочину? А може, ця кореспонденція Едмонсона і є спробою відвести од себе підозру слідства і встановити своє алібі?
Записавши кілька прізвищ колгоспників, що згадувалися в статті Едмонсона, Нікітін поїхав у Міністерство сільського господарства, щоб з’ясувати, де знаходиться колгосп «Нова праця», але… колгоспів з такою назвою виявилося тридцять шість!..
Ретельно виписавши місцезнаходження всіх колгоспів «Нова праця», Нікітін, виходячи з того, що Едмонсон був у дорозі не більше десяти годин, викреслив із списку всі колгоспи за радіусом п’ятисот кілометрів від Москви. Список колгоспів зменшився до дев’яти. Потім, вилучивши всі колгоспи позастепової смуги, Нікітін одержав список з чотирьох колгоспів.
З Управління він запитав телеграфом чотири районних відділи про колгоспників, які згадувались у статті Едмонсона, і попрямував до лабораторії фізичних методів досліджень.
У лабораторії Нікітін застав Галину Миколаївну за мікрофотометром, вона закінчувала перевірку останнього знімка. Кинувши погляд через її плече на негатив, Нікітін побачив чергування темних, світлих і зовсім чорних смужок спектра і відчув знайоме почуття досади, яке звичайно переживає людина перед речами, недоступними її розумінню.
— Ну що ж, Степане Федоровичу, негативи ідентичні. Зараз точно можна сказати, що спектрографічний аналіз речовини показав наявність до шести частин вольфраму, двох частин ванадію, однієї частини вуглецю і частини заліза. Якщо ми з вами пригадаємо, що хімічний аналіз передбачає наявність елементів скла, можна зробити висновок: перед нами спеціальна група металів, де скло відіграє роль флюсу для електродугового наплавляння твердих сплавів.
— Дивна знахідка, — у роздумі промовив Нікітін. — Я думаю, що цей аналіз значно прискорить слідство. Ви можете дати мені письмовий висновок?
— Я написала висновок з першого аналізу, — сказала Макарова і, діставши з папки експертизу, звірила її з даними останньої перевірки, підписала й передала майорові.
Нікітін доповів полковникові про наслідки спектрографічної експертній і виїхав до інституту сталі на консультацію.
Професор Шестаков був високий, худорлявий чоловік років сімдесяти з темними жвавими очима. Він люб’язно прийняв Нікітіна, вислухав його і сказав:
— Судячи з групи металів і кількісного співвідношення вольфраму та феррованадію, я думаю, товаришу Нікітін, що ми маємо справу з бальмінітом. Інженери металургії Балясін, Мінков і Уткін розробили новий спосіб електродугової наплавки надміцних сталей. Бальмініт значно міцніший за вокар і підвищує опір щодо спрацювання деталей у п’ять-шість разів. Використання бальмініту — справа нова. Зараз досліди з електродугової наплавки бальмініту поставлені лише на двох заводах, на одному в нас у Москві й на Південноуральському номерному заводі.
— Ви можете, професоре, повідомити мені, який з московських заводів ставить досліди з бальмінітом? — спитав Нікітін.
— Звичайно, — сказав професор і, відірвавши з шестиденки аркуш паперу, написав адресу.
Нікітін подякував професорові за консультацію, попрощався і швидко збіг сходами вниз.
19
ШМАТОК ШКІРИ
За півгодини Нікітін легко добрався до району, вказаного професором Шестаковим, і, проплутавшись цілу годину, опинився перед високим кам’яним муром з глухою брамою. Подзвонивши з прохідної в спецчастину, довго чекав, поки до нього вийшов, спираючись на ціпок, важкий чоловік у вигорілому старому офіцерському кітелі з трьома рядками орденських планок на грудях. Незважаючи на холодний, непогожий день, шинеля була лише накинута на його плечі.