Бумеранг не повертається

Михайлов Віктор Семенович

Уільям Едмонсон навів повністю відповідь свого друга:

«Ти кажеш, що цей красень-журналіст Патрік Роггльс. Чудеса XX віку! Якщо цей пройдисвіт — журналіст, то, як говорив Твен, „він упав в літературу, немов сліпий мул у колодязь!“

Невже ти забув скандальну історію в провінції Мендос і гангстера Мануеля Крус Ф’єрро?! Це — одна й та ж особа!

Проте не будь наївним. Ф’єрро це Роггльс, але Роггльс це не Роггльс, а Рандольф Лассард!

Цей

молодчик має таке ж відношення до літератури, як демократична партія Марсонвіля до демократії.

Нещодавно з приводу цього так званого Роггльса агентство Бертрана на сторінках марсонвільської преси розіграло нечуваний фарс: знайома тобі по театрику „Мірор ов лайф“ не дуже обдарована актриса Пеггі Даусон зіграла роль матері Роггльса, яка зрікається власного сина немовби через те, що він написав статтю „Сталінград сьогодні“. Її портрети і статті, сфабриковані агентством, намозолили очі в усіх газетах.

Думаю, що цей фарс повинен був, за розрахунком авторів інсценіровки, підняти наш патріотичний дух, а головне — створити Роггльсу в Росії репутацію прогресивного журналіста. Мені здається, що книжка „Зрадники нації“ зроблена з таким же розрахунком. Те, що в цій книжці, як ти пишеш, безсоромно використані цілі сторінки рукопису бідолахи Томпсона, лише підтверджує моє припущення.

Треба думати, що цей Патрік Роггльс, до речі, власник непоганого котеджу під Спікенбургом, — „рицар плаща і кинджала“. Його прогресивна діяльність — одяг з чужого плеча. Він вилазить з цього одягу, як пудинг із форми!».

Я прочитав вам лист для того, щоб усі присутні тут ще раз побачили, як переплітаються інтереси монополістичного капіталу, преси і економічної розвідки.

Я не хочу, щоб роггльси плямували ім’я журналіста!

Сорок років свого життя я віддав журналістиці. Я не продавав ні совісті, ні свого пера. Я завжди говорив з гордістю: я журналіст! І так званому «журналістові» Роггльсу не вдасться покласти пляма на Міжнародну газетну гільдію.

Я, звичайний мислячий марсонвілець, говорю вам: дорогі друзі, Роггльс це ще не Марсонвіль, це навіть не частина Марсонвіля!

30

У БУНКЕРІ

На Балтиці декілька днів стояли люті морози. Таллінську бухту скувало льодом. І навіть золотисті пляжі Піриті покрило крижаною кіркою. З ночі погода змінилася. Тепла течія Саргасова моря принесло туман. У щільний білястий серпанок сховався пагорб Тоомпса, Вишегородський замок, вежа «Кік-ін-де-кек» і навіть гостроверхі дахи Великої Гільдії і Ратуші приховало туманом.

Тільки велика майстерність пілота і бездоганна авіаційна техніка дозволили в таку погоду приземлитися

літаку на Таллінському аеродромі. З літака вийшов капітан Гаєв і попрямував до «Победи», що очікувала його.

За годину на пероні Таллінського вокзалу капітан Гаєв зустрічав ленінградський потяг.

Повільно, даючи часті гудки, підійшов потяг до перону. Була шоста година ранку. Пасажири, вийшовши з вагонів, немов розчинилися в густому тумані.

Не без зусиль розшукавши транзитний зал, Роггльс попрямував до довідкового кіоску і зайняв чергу. Опинившись біля віконця, Роггльс запитав:

— Коли йде потяг на Віртсу?

— Вузькоколійна залізниця. Потяг номер сімдесят сім. Відправлення в нуль двадцять. Прибуває у Віртсу в шість сорок ранку, — швидко і точно відповів йому агент довідкового бюро.

— Через вісімнадцять годин?! — з досадою вигукнув Роггльс.

— Цілком вірно. Поки оглянете історичні пам’ятники естонської архітектури. Споруди другої половини тринадцятого століття! Екскурсійне бюро — другі двері наліво.

— Біс би вас побрав з вашими пам’ятниками! — вилаявся Роггльс і швидко вийшов із залу.

Гаєв вибіг на вокзальну площу, кинувся спочатку в один бік, потім в інший і, вже абсолютно не орієнтуючись в густому тумані, пішов на звуки голосів, що ледве долітали до нього. Він чув, як хлопнули дверці автомобіля, завурчав мотор і машина, трохи не збивши його з ніг, промайнула мимо. На задньому сидінні він упізнав Роггльса.

Водій таксі, коли Гаєв звернувся до нього з проханням відвезти його у Віртсу, сказав:

— Можна подумати, що Віртсу це Москва. Усі прагнуть у Віртсу! Усім потрібно терміново у Віртсу! Громадянин зараз заплатив лівакові п’ятсот рублів, щоб він відвіз його у Віртсу. Дайте мені тисячу рублів, я не поїду у Віртсу! Дорога — погань! Туман.

Гаєв попрямував до підполковника Ернескаса. За годину до прибуття ленінградського потягу Каширін подзвонив додому Ернескасу, тому в такий ранній час Гаєв застав підполковника на місці. А через півгодини, на м’якому сидіння дрезини, стомлений напругою цієї ночі, Гаєв задрімав. Посилаючи в туман тривожні звуки сирени, автодрезина швидко відносила його на південний захід, до північного берега Ризької затоки, у Віртсу.

Коли автодрезину подали на запасні шляхи і, маневруючи, вона загуркала на стрілках, Гаєв прокинувся. Тригодинний сон освіжив його. Подивившись на годинник, він запитав водія:

— Ми їхали три години десять хвилин?

— Точно, — відповів водій.

— А скільки треба часу, щоб проїхати у Віртсу на автомашині?

— При такому тумані годин п’ять, не менше.

«Якщо припустити, що Роггльс виїхав з Талліна на годину раніше, то і тоді ми випередили його хвилин на сорок», — подумав Гаєв і відправився в невеликий ресторан на набережній, де Ернескас рекомендував йому поснідати.

Сидячи в далекому кутку ресторану, за величезною діжею олеандра, і спостерігаючи людей, що входять в зал, Гаєв снідав.