Буремні дев'яності
Шрифт:
Наступного дня «Калгурлійський гірник» писав: «Не менше тисячі старателів прийшло учора на вокзал попрощатися з своїми товаришами, що стали жертвою беззаконня з боку саме тієї особи, яка давала присягу пильнувати закону. Це було незабутнє видовище, і ми можемо сказати — не бачене досі за всю історію приїсків. Не було жодної спроби вдатися до сили. Старателі знали, що закон і справедливість за них, і були сповнені рішучості показати приклад організованості та порядку тим, хто, незважаючи на наслідки, показує приклади зовсім іншого роду».
Коли поїзд відійшов, старателі зібралися
— Двох наших товаришів кинули за грати, — сказав Боб Горрі. — Це початок. Якщо вони запроторили двох, їм доведеться запроторити ще дуже й дуже багатьох. Інші займуть робоче місце кожного арештованого. Ми будемо продовжувати розробляти розсипи на наших ділянках. І якщо відмова підкоритися наказам інспектора Хейра вважається образою суду — значить, їм доведеться притягти до суду тридцять тисяч старателів.
— Ура Біллу Брею та Пету Х’юзу! — загриміло у відповідь.
Одразу кілька чоловік зголосилися працювати на ділянках Білла й Пета, аж поки тих не випустять з в’язниці. Сотні старателів на повен голос заявили про свою рішучість бути такими ж стійкими та мужніми, як їхні товариші Білл Брей і Пет Х’юз.
Було вирішено негайно йти до містера Морана, депутата парламенту й одного з верховодів синдикату Айвенго. Натовп зупинився перед готелем, у якому він жив, і почав хором співати пісеньку, що її завжди мугикав Чарлі Моран на холостяцьких гулянках і коли був під чаркою.
Ох, Моллі Райлі, ох, Тебе кохаю. Чи вірна ти мені? Скажи, благаю!Старателі просили містера Морана вийти до своїх виборців і поговорити з ними. Моран відмовився.
Поліцейське управління робило спроби очистити вулиці, алемісцеві констеблі воліли краще не зв’язуватися з старателями в цей день. Хтось змайстрував опудало, що мало уособлювати міністра гірничої промисловості. Під схвальний рев натовпу опудало повісили на ліхтарі на вулиці Марітани. Потім його підпалили.
Години за дві натовп угамувався. Це було несамовите й нестримне шаленство сотень засліплених гнівом людей, спинити яке ніхто не наважився; але воно не спричинилося до руйнувань. Потерпілих не було, розповідав потім Дінні, коли не рахувати опудала пана міністра, а хлопцям буча пішла на користь: і собі розважили душу, і урядові показали, яка сила стоїть за Спілкою захисту старательських прав та її політикою пасивного опору.
Воспер відвідав засуджених у фрімантлській в’язниці.
Згодом з міністерських кіл дали зрозуміти, що Брей та Х’юз повинні лише покаятися за свої дії і звернутися з клопотанням до інспектора, — тоді їх негайно звільнять. Воспер повідомив Міка Меньйона, що обидва в’язні ладні просидіти все життя за гратами, а не проситимуть про звільнення на таких умовах.
Пет Х’юз сказав:
— Зробити так — значить визнати, що ми йшли проти закону і намагались вкрасти золото в Айвенгівського синдикату. Але ж насправді це вони хочуть нас обікрасти. Ми скорилися перед силою, проте ми не відступимо ні на крок.
«Нехай уряд і далі кидає старателів
Старателі продовжували працювати на своїх ділянках на айвенгівському наділі. Ще двоє з них були заарештовані й кинуті за грати. На приїску Булонг також двоє старателів потрапили до суду, а звідти — у фрімантлську в’язницю.
РОЗДІЛ LII
Події на руднику Айвенго стали причиною жорстокої сварки між Дінні та Олфом.
— Як ти можеш таке говорити, Олфе!—обурювався Дінні. — Чи ти вважаєш мене за дурня? Якщо ти зробився управляючим, то це ще зовсім не означає, що ти з спокійним сумлінням можеш перекинутися на бік отих мерзотників, що заарештовують і ув’язнюють людей тільки за те, що вони захищають свої права!
— Закон про добування золота вийшов раніше, ніж на Заході знайшли глибокі розсипища, — відповів Олф.
— Це брехня! — скипів Дінні. — Глибокі розсипища розроблялися біля Лейк-Остіна і в Нанніні ще з дев’яносто другого року. Та й не в тім річ. Ти знаєш не гірше за мене, що на всіх наших приїсках розсипне золото вважалося золотом бідняків. Старателі завжди мали право добувати його. Багатії й без того одержують наділи по двадцять чотири акри і розробляють жили машинами та різною технікою. Але що станеться з нами, коли вони в такий спосіб загарбають всю землю і зовсім позганяють з неї старателів? Доведеться просто подихати з голоду, і це ти теж чудово розумієш.
— Подвійного володіння не повинно бути, — сказав Олф роздратовано. — Неможливе таке становище, коли промисловець володіє наділом, а старателі мають право відміряти й закілковувати собі ділянки — двадцять п’ять на двадцять п’ять — всього за п’ятдесят футів від жили.
— А чому ні? — заперечив Дінні. — Досі ж було саме так. Пригадую, ти й сам, бувало, непогано заробляв за цих порядків. Компанії як хочуть розпоряджаються жильним золотом — і досить з них.
— Справа не тільки в цьому, — вперто стояв на своєму Олф. — Англійські вкладники не розуміють наших приїскових законів. До них не доходить, що хоч якась дрібка золота на їхніх наділах може належати ще комусь іншому, а не тільки їм. Вони ніколи не визнають подвійного володіння. Тепер вони погрожують вилучити всі свої гроші з місцевих підприємств, якщо уряд поступиться старателям у цьому питанні. Коли ж до цього дійде, акції враз знеціняться, і все полетить шкереберть.
— Акції знецінюються уже не перший місяць, — сердито заперечив Дінні. — І зовсім не тому, що старателі почали боротьбу за свої права. Шахрайські махінації на рудниках, вичерпання окислених руд та розгнуздана спекуляція на лондонській біржі — ось де собака заритий. І ти не турбуйся про всіх тих ділків, нікуди вони не втечуть. Якщо акції погорять, вони їх поскуповують за безцінь, а потім спродають, коли почнеться бум. Ні, їх звідси не виженеш, вони до останку качатимуть з країни золото, а уряд нехай за них їсть усю кашу. Капіталісти самі про себе подбають. А тобі, Олфе, не з руки вболівати за промисловців та наших міністрів.