Чаклун та сфера. Темна вежа IV
Шрифт:
Сонячне світло засліпило Рею, тож вона не побачила спрямованої на неї цівки револьвера. А коли в очах прояснилося, Діпейп уже встиг його прибрати. Вона глянула на чоловіків, що вишикувалися перед нею — на рудоголового в окулярах, на чоловіка в плащі й на Сивочолого Джонаса, — і хрипко розреготалася. Чи вона боялася їх, цих могутніх мисливців за трунами? Мабуть, так, але чому, заради богів? Вони були чоловіками, лише чоловіками, яких вона все життя перемагала. О, вони вважали себе півнями на сідалі, авжеж — в Серединному світі ще не бувало випадків, щоб хтось когось звинуватив у тому, що цей хтось забув обличчя своєї матері, — але в своїй сутності вони були жалюгідними створіннями. Сумна пісня зворушувала їх до сліз, вигляд оголених грудей робив їх безсилими, а маніпулювати ними було напрочуд легко саме тому, що вони були такі впевнені в своїй силі, крутизні й мудрості.
Кристал був темний. Та, хоч ця темрява її вбивала, завдяки їй Реїн розум прояснився.
— Джонасе! — гукнула вона. — Елдреде Джонас!
— Я тут, стара матінко. Довгих днів і приємних ночей.
— Годі підлещуватися, на це нема часу, — вона зробила чотири кроки вперед і зупинилася, тримаючи кулю над головою. Тепер вона стояла біля сірого каменя, що випинався з-під землі. Зиркнувши на нього, відьма знову подивилася на Джонаса. Натяк був німий, проте зрозумілий.
— Що ти хочеш? — спитав Джонас.
— Куля згасла, — відповіла Рея. — Весь час, поки вона була в мене, світло горіло, еге ж, навіть коли вона нічого не показувала, то була жива й рожева. Але від звуку твого голосу вона згасла. Вона не хоче їхати з тобою.
— Хай там як, у мене наказ її забрати, — Джонасів голос звучав м’яко і вкрадливо. Майже так само, як і в ліжку з Корал. — Подумай сама, і ти зрозумієш мою ситуацію. Фарсон хоче отримати кулю назад. А хто я такий, щоб противитися волі чоловіка, який стане наймогутнішим у всьому Серединному світі, коли наступного року зійде Місяць-Демон? Якщо я повернуся без неї і скажу, що Рея з Коосу не схотіла повернути кристал, мене вб’ють.
— Якщо ти повернешся і скажеш, що я розбила його об твою потворну стару пику, тебе теж вб’ють, — прошамкала Рея. Зблизька Джонасові було видно, як глибоко в’їлася в неї хвороба. Куля в руках скелета з рештками волосся на черепі тремтіла. Ще трохи — і вона її впустить. Щонайбільше через хвилину. Джонас відчув, як на чолі проступають краплини поту.
— Еге ж, матінко. Але ти маєш знати, що перед лицем смерті я звик забирати причину своїх негараздів із собою. А причина моїх негараздів — це ти, люба.
Вона знову хрипко прокаркала і кивнула з розумінням.
— Все одно він Фарсонові тепер ні до чого, — сказала вона. — Він знайшов свою господиню, тому й згас від звуку твого голосу.
«Цікаво, скільки людей вважали, що кристал належить лише їм», — подумав Джонас. Нестерпно хотілося стерти з чола піт, поки він не потрапив у очі, але Джонас тримав руки перед собою, на луці сідла. Він не наважувався подивитися на Рейнолдза чи Діпейпа і міг лише сподіватися, що вони не втручатимуться. Відьма балансувала на межі фізичного й розумового колапсу, і найменший рух міг призвести до катастрофи.
— Кажеш, господиню свою знайшов? — Джонасу здалося, що вихід є. Якщо пощастить. І цей вихід міг стати вдалим і для неї. — То що нам з цим робити?
— Візьми мене з собою, — її обличчя скривилося у пожадливій гримасі. Вона скидалася на труп, що намагається чхнути. «Вона не збагне, що конає, — подумав Джонас. — Дякувати богам». — Візьми кулю, але й мене візьми. Я поїду з вами до Фарсона. Я стану його провидицею, і ніщо не стоятиме на заваді, коли я читатиму для нього в кулі те, що в ній відбувається. Візьми мене з собою!
— Гаразд, — сказав Джонас. Саме на це він і розраховував. — Хоча рішення Фарсона від мене не залежить. Ти це розумієш?
— Еге.
— Добре. А тепер давай кулю. Я поверну її тобі на зберігання, якщо захочеш, але поки що маю пересвідчитися, що вона ціла.
Відьма повільно опустила кристал. Джонас не був упевнений, що навіть у її обіймах куля в цілковитій безпеці, але зітхнув з полегшенням. Вона почовгала до нього, і йому довелося докласти зусиль, щоб втримати на місці коня, який сахнувся від неї.
Він перехилився через сідло, простягаючи руки по кристал. Відьма глянула на нього знизу вгору. Її старечі очі під вкритими кіркою повіками досі не втратили гострого блиску. Одна повіка по-змовницькому підморгнула йому.
— Я знаю, що ти замислив, Джонасе. «Я візьму кулю, а тоді пристрелю її». Адже так? Біди не буде. Але біда буде, і тобі, і твоїм посіпакам. Уб’єш мене — і куля більше ніколи не засвітиться перед Фарсоном. Можливо, одного дня хтось і зможе її розбурхати, але не Фарсон… А коли Фарсон побачить, що його іграшка зламана, хіба він залишить тебе в живих?
Але це Джонас уже обміркував.
— У нас домовленість, матінко. Ти їдеш на захід із кристалом… якщо не помреш дорогою. Даруй мені, але в тебе не надто здоровий вигляд.
Вона захихотіла.
— Та нічого, я почуваюся краще, ніж виглядаю. До того, як мій годинник зупиниться, ще роки й роки!
«Здається, ти помиляєшся, матінко», — подумав Джонас, але зовні залишився незворушним, лише простягнув руки до скляної кулі.
Рея тримала її ще кілька секунд. Угоду вони уклали, проте розстатися з кулею вона не могла. Жадоба сяяла в її очах, як місяць крізь туман.
Джонас терпляче тримав руки простягнутими і чекав, поки вона змириться з реальністю. Якщо вона віддасть кристал, у них буде шанс. Якщо ні, то всі, хто був на тому кам’янистому, порослому зіллям подвір’ї, швидше за все скінчать на шибениці.
Зітхнувши від жалю, вона нарешті передала кулю йому в руки. Щойно кристал опинився у нього, в скляних глибинах зажевріла і запульсувала жарина рожевого світла. Голову Джонаса пронизав спалах болю… і водночас у яйцях з’явилося приємне відчуття.
Неначе здаля, до нього долинуло клацання — Діпейп і Рейнолдз зводили курки.