Чаклун та сфера. Темна вежа IV
Шрифт:
— Завтра ввечері, коли розпалимо багаття, я розповім вам про Сюзен. Клянуся іменем батька.
— А нам потрібно це чути? — зопалу спитав Едді. І сам здивувався, що ці слова зірвалися йому з вуст, бо він як ніхто інший цікавився минулим стрільця. — Тобто, якщо тобі болить, Роланде, то, може, не варто…
— Я не певен, що вам треба це чути, але впевнений, що мені конче потрібно розповісти. Наше майбутнє — це Вежа. І щоб іти до неї з чистим серцем, я мушу якомога надійніше поховати своє минуле. Розповісти геть усе мені забракне сил, бо в моєму світі навіть минуле не стоїть на місці, речі у ньому міняються місцями. Але ця одна-єдина історія заступить собою решту.
— А
Роланд здивовано глянув на нього.
— Я не розумію, про що ти, Джейку. Так, Ґілеад — це баронія Західного Світу, [8] Меджис також, але…
— Вестерн-вестерн, — підтакнув Едді. — Всі Роландові історії — це вестерни, — він ліг і натягнув на себе ковдру. З заходу й сходу до його вух долітало слабке бурмотіння тонкоходу. Він понишпорив у кишенях, шукаючи набоїв, які дав йому Роланд, і вдоволено кивнув, коли намацав потрібне. Напевно, вночі він зможе спати без них, але завтра вони точно йому знадобляться. Гульки на платній дорозі ще не скінчилися.
8
Вестерн — букв.: західний ( англ.).
Сюзанна нахилилася над ним і поцілувала в кінчик носа.
— Спатоньки, любий?
— Угумсь, — сказав Едді, підкладаючи руки під голову. — Не щодня мені доводиться проїхатися на найшвидшому в світі потязі, знищити найрозумніший у світі комп’ютер, а потім дізнатися, що всіх людей викосив грип. І все це, прошу зазначити, до обіду. Та від такого хто завгодно втомиться, — Едді всміхнувся й заплющив очі. Сон зморив його з усмішкою на устах.
Йому снилося, що всі вони стоять на розі Другої авеню й Сорок шостої вулиці, перед невисоким дощаним парканом, за яким простирається пустир, порослий бур’яном. На них був дивний одяг Серединного світу — пістряве вбрання з оленячої шкіри, старі сорочки, що так-сяк трималися купи завдяки булавкам і шнуркам. Але жоден з перехожих, що поспішали Другою авеню у справах, не звертав на них уваги. Ніхто не помічав, що в Джейка на руках пухнастик-шалапут, а дорослі озброєні до зубів.
«Бо ми привиди, — подумав Едді. — Ми привиди, що не покояться з миром».
Паркан був обклеєний афішами. Одна повідомляла про тур «Секс Пістолз», знову об’єднаних (Едді всміхнувся про себе, бо думав, що вже хто-хто, а «Пістолзи» ніколи не об’єднаються після розпаду), інша — про якогось коміка, Адама Сендлера, про якого Едді в житті не чув, а третя — «Чаклунки» — про малих відьом. Саме на цій афіші темно-рожевими літерами кольору літніх троянд було написано:
Ось той ведмідь страхітливий! В очах його світ весь вразливий. Що було, що є — таємниця, Між ними чекає на тебе вежиця.— Он вона, — сказав Джейк, показуючи кудись пальцем. — Троянда. Посеред пустиря. Вона чекає на нас.
— Так, вона чарівна, — сказала Сюзанна. А потім показала на табличку біля троянди, повернуту лицем до Другої авеню. Голос і погляд у Сюзанни були тривожні. — А з тим що робити?
На табличці зазначалося, що дві компанії, «Будівельна компанія Мілза» і «Нерухомість Сомбра» на місці, де росла троянда, планували
— Не варто про це турбуватися, — відповів Джейк. — Той знак і раніше там стояв. Він, либонь, старий, як…
І тут його слова заглушило ревіння двигуна, що набирав обертів. Десь за парканом, з того боку, де була Сорок шоста вулиця, в повітря почали підніматися хмари брудно-коричневого вихлопу, схожі на димові сигнали тривоги. Аж раптом дошки паркану з того боку розлетілися, і звідти виїхав здоровенний червоний бульдозер. Навіть його лезо було червоним. Але криво виведені на ньому слова — СЛАВА КРІМСОН КІНГУ — були жовті й кричущі, як сама паніка. На місці водія сидів чоловік, який украв Джейка на мості через річку Сенд, їхній старий друзяка Ґешер. Його лице, вкрите гнійними чиряками, злостиво зиркало на них з-понад панелі приладів. На голові в нього була каска, зсунута на потилицю, з написом чорними літерами «ЛИВАРНЯ ЛАМЕРКА». А над ними було намальоване лупате око.
Ґешер опустив лезо екскаватора нижче. Воно шарпонуло навскіс по пустирю, перетворивши пляшки з-під пива й содової на блискучий порошок, крешучи з каміння іскри. Просто на його шляху кивала своєю тендітною голівкою троянда.
— Побачимо, якої ви тепер заспіваєте! — закричала огидна проява. — Можете скільки завгодно питати свої дурні питання! Ваш старий друзяка Ґешер любить загадочки! Але я все одно зріжу й розітру ту гидоту, що б ви там не питали! А потім ще раз по ній проїдуся! З корінням і стеблом вирву, малята, з корінням і стеблом!
Лезо червоного бульдозера посунуло на троянду, і Едді вхопився за паркан. Він перестрибне, кинеться на троянду, спробує захистити її…
…та тільки було вже пізно. І він це знав.
Він озирнувся на істоту, яка хихотіла на сидінні водія бульдозера й побачив, що Ґешера нема. Тепер пекельною машиною керував Машиніст Боб, той самий, що їздив на Чарлі Чух-Чуху.
— Зупинися! — закричав Едді. — Заради Бога, не треба!
— Не можу, Едді. Світ зрушив з місця, і я не можу спинитися. Я мушу рухатися разом з ним.
Але коли тінь бульдозера накрила троянду, коли лезо розітнуло один зі стовпчиків, на яких тримався рекламний щит (Едді побачив, як слова НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ на очах змінюються, складаючись у ЗАРАЗ), він збагнув, що за кермом бульдозера навіть не Машиніст Боб.
За кермом сидів Роланд.
Від його частого дихання в повітря виривалися хмарки пари. Едді підвівся й сів, відчуваючи, як холоне на розпашілій шкірі піт. Він був упевнений, що кричав, він не міг не кричати. Але Сюзанна мирно спала поряд, тільки маківка витикалася з їхньої спільної постелі. Ліворуч тихо посопував Джейк, однією рукою обіймаючи уві сні Юка. Шалапут теж спав.
Лише Роланд не спав. Він сидів на дальньому боці біля згаслого вогнища, у світлі зірок чистячи револьвери, і спокійно дивився на Едді.
— Поганий сон, — не питав, а стверджував.
— Еге ж.
— Брат навідався?
Едді похитав головою — ні.
— Значить, Вежа снилася? Трояндове поле і Вежа? — Роландове обличчя залишалося незворушним, але Едді чув у його голосі ледь помітну цікавість, яка завжди з’являлася, коли йшлося про Вежу. Якось Едді сказав, що Вежа для стрільця — мов той наркотик. І Роланд не заперечував.