Час смертохристів. Міражі 2077
Шрифт:
Никто и ничто, никакие религиозные иудо-христианские, моральные, племенные, национальные и иные табу не стоят на великом пути НОВОЛЮДЕЙ, нацеленных в грядущее.
Таковы основные итоги открытия о. Калерия, хотя сегодня еще очень трудно оценить всю глубину последствий и изменений, идущих за открытием смиренного монаха.
Одно только ясно: уже сегодня русский город Киев становится столицей мира, столицей СМЕРТЕХРИСТОВ всей планеты, столицей НОВОЛЮДЕЙ. Остается только всем миром решить вопрос о судьбе тела назаретянина Христа, которое, по нашему разумению, должно быть погребено на территории Печерской Лавры в величественном мавзолее на вершине надднепровской горы и надписью на нем: « Отныне все свободны. Христос умер».
Борисоглеб
«Fucken priest» — Гайдук роздратовано кинув журнальчик до шухляди. Незчувся, як літак занурився в ніч. Тривога знову охопила його. Повільний політ цієї старої етажерки над океаном породжував почуття безнадії і самотності.
Раптом почувся стукіт у двері їхньої палати і зойк за дверима: «Допоможіть... там... там... » Підхопилася зі свого ліжка Божена і скочила на підлогу. Гайдук здивувався — не було в рухах Божени хворобливої млявості, розгубленості, скоріше — автоматична тренованість. «Звідки це в неї?» — здивувався він. Тонкі двері хилиталися від гуркоту, а зойки в коридорі лунали все голосніше.
Гайдук відчинив двері. Перед ним стояла гола жінка, заюшена кров'ю. Захлинаючись, вона стогнала, показуючи пальцем углиб літака:
— Там... там..
14.
Капітан розвідки ВПС Конфедерації Моріс Бланшар, охоплений солодкими сподіваннями, подався на пошуки старшої медсестри Моніки Гароді. Зазирнув до так званої «кают-компанії» — приміщення на першому поверсі, в якому відпочивав персонал госпіталю. Хірурги і медсестри вже сиділи впереміж навколо столу, заставленого пляшками, банками і пакетами алкоголю на всі смаки — від дешевого канадського виски "Royal" до італійського червоного вина «Chianti Classico», яке за кольором і в'язкістю нагадувало кров, що її переливали пораненим на борту «Кульгавого Дракона». Та про кров зараз ніхто не думав: перебиваючи один одного, люди вигукували щось веселе, голосно реготали, щоб подолати нудотливу тривогу, притискаючись один до одного, а дехто вже поклав руки на плечі своїх подруг. Побачивши Бланшара у чудернацькому вбранні, вони замахали руками, запрошуючи його приєднатися до них, але він, оцінивши ситуацію уважним оком розвідника і не побачивши Моніки, зачинив двері, щоб не чути випарів алкоголю і не ковтати даремно слину.
Бланшар пішов далі, у темне черево «Ланкастера», відкриваючи по дорозі двері службових приміщень і перев'язочних — і не знаходив мадемуазель Гароді. Хоча й не першої молодості, Моніка ніколи не була одружена. Її неспокійна мандрівна професія, її хтивість і бажання спізнати якомога більше чоловіків — хірургів і пілотів, легко поранених чорношкірих солдатів, добровольців-підлітків, старих генералів, полонених моджахедів, яких часом перевозили в тюремній камері на борту «Кульгавого Дракона», механіків на військових базах, вояків-наркоманів у стадії реабілітації, французьких жандармів та неаполітанських сміттярів — не сприяли нудній стабільності подружнього життя.
Бланшар знайшов Моніку в порожньому затемненому приміщенні операційної, в якій світилася невеличка панель. Моніка перевдягалася, і цей процес ще більше збудив Бланшара: ледь підсвічені обриси її дебелого тіла викликали жагу. Він ззаду обхопив її великі груди (вона всім божилася, що вони природні, без жодних домішок силиконіту) і прошепотів: «Це я». Вона мовчки докінчила процес роздягання, включила операційну лампу, схожу на поліцейську «черепаху» з увімкнутими прожекторами, яка зависла над місцем злочину, підштовхнула Бланшара до операційного ліжка, поклала на спину, не забуваючи пестити його вірного дружка, і, забравшися на стіл, легко, щоб не придушити худенького офіцера розвідки, сіла зверху — й прийнялайого, відчуваючи, як зростає всередині щось гаряче, від чого хочеться скрикувати.
— Тихше, — сказав Бланшар.
Моніка продовжувала стогнати, бо вже відключилася від буденних турбот.
Він лежав, широко розплющивши очі, дивлячись на її масивні ноги, мацаючи груди і думаючи, що вона зовсім не важка, намагаючись згадати, чи він зачинив на ключ двері, і в ту мить, коли у Моніки почався спазм, від чого Бланшар також застогнав, він побачив прямо над собою холодне око дрона,
«Що? Що йому треба? Звідки він узявся?» — встиг подумати Бланшар і відчув спопеляючий удар у шию; фонтан крові бризнув на Моніку, яка ще стогнала від щастя, поки не побачила, що сидить на залитому кров'ю тулубі з відрізаною головою. Посинілі вуста Бланшара ще ворушилися, наче хотів він повідати старшій медсестрі Моніці Гароді щось дуже важливе.
15.
Гайдук з Боженою побігли туди, куди показувала, здригаючись від жаху, гола жінка. Перед ними відкрилася страшна картина злочину, рідкісного за своєю жорстокістю. «Невже ця гола баба могла вчинити таке? » — подумав Гайдук, наблизившись до столу, де лежали рештки Бланшара зі спущеними штаньми, в синій, залитій кров'ю до чорноти куртці з Білого дому. Ніде не було видно знаряддя вбивства — всі хірургічні інструменти зберігалися в стерильних біксах у спеціальних військово-медичних опломбованих укладках. На залишках шиї загиблого Гайдук помітив характерні сліди, наче голову відрізали автогеном. «Лазерний промінь», — зрозумів Гайдук і підняв голову, вивчаючи місце злочину. Це він, це його робота. Хірургічні лампи засліплювали, стеля операційної ховалася у темряві, нічого підозрілого він не помітив.
Між тим збіглися налякані хірурги і медсестри. Одна з сестричок забрала нещасну Моніку до душової кабіни — відмивати кров, зробила протишоковий укол, обгорнула свою начальницю блакитним рушником з написом "Air Forces of Confederation" і притулила до себе, чекаючи, коли подіє укол, дивуючись, де знайшла стільки сил мадемуазель Гароді, щоб відтяти голову цьому дрібному лихвареві й бабію, царство йому Небесне.
До операційної викликали офіцера безпеки, який тримався так, наче підозрював одразу всіх у скоєнні злочину, і хотів було вчепитися в Гайдука, але в цю мить на всіх табло літака спалахнули червоні сигнали "Alarm!" і почувся голос капітана «Кульгавого Дракона»:
— Увага, екіпаж. Бойова тривога. Всім зайняти свої місця. Перебуваємо в зоні дії ворожої платформи «Каракорум». Приготуватися до відбиття атаки.
Скориставшись з метушні, Гайдук побіг центральним коридором у хвіст літака — туди, звідки лунали гарматні постріли. Лівий бічний люк «Ланкастера», саме та частина фюзеляжу, де був намальований червоний хрест, відкритий: страшний гуркіт йшов від шестиствольної 75-міліметрової автоматичної гаубиці, якою керував один з бортмеханіків. Він сидів на сідлі, схожому на мотоциклетне, і повертався разом з гарматою, вдивляючись в екран комп'ютера. З борта «Кульгавого Дракона» шестиствольна гаубиця випльовувала порції запалювальних снарядів — їх вогненні траси летіли вниз, до поверхні океану.
Гайдук примостився за спиною бортмеханіка, щоб не заважати його роботі, намагаючись пристосуватися до чередування темряви і спалахів. Спочатку нічого не розумів, оглухнувши від пострілів, але за якусь мить побачив, як запалювальна речовина вогненною подушкою накрила якусь прямокутну поверхню, схожу на злітну смугу, й вжахнувся, як близько вони летіли над водою, над нафтово-чорними хвилями океану, на горбах яких, наче в кривих дзеркалах, розгорялися і зникали відблиски пожежі. Заграва освітлювала їхній літак, забарвивши його у багрянець. Гайдук чув про легендарну платформу «Каракорум», що належала Чорній Орді, споруджену в Атлантиці ще в довоєнний час як мирна нафтова платформа і дослідницький океанологічний центр. Готуючись до війни, всі майбутні актори світової сцени понавтикали такі платформи у вузлових маршрутних точках в Атлантичному, Тихому, Індійському океанах, біля Північного полюса і Антарктиди. Конструкція платформ була стандартна: на 20-метровой висоті над океаном — злітно-посадкова бетонна смуга, радарна станція і антени управління бойовими космічними супутниками. На нижчих поверхах, прикритих товстим шаром композито-бетону, ховалися зенітно-ракетні комплекси, розміщувалися стоянки винищувачів, які — наче в авіаносцях — спеціальними ліфтами піднімалися на смугу. Під водою були побудовані склади з боєприпасами, пальним, їжею; у затишку підводного світу містилися спеціальні приміщення для відпочинку персоналу, госпіталі й навіть дитячі садки. Як правило, платформи слугували базами для підводних човнів.