Час смертохристів. Міражі 2077
Шрифт:
Вершиной этой революции, ее завершающей точкой, с которой начался отсчет нового времени, стало рождение, миссионерская деятельность и мученическая смерть еврейского диссидента Иисуса Христа. Фундаментом планетарного учения, на котором взросло здание христианской церкви во всех ее ответвлениях, стала вера в Его божественное происхождение, в Воскресение Христа, Его Вознесение в Царство Божье и Его ожидаемое второе пришествие, возвращение в наш суровый мир, когда Он оценит каждого — и живых и мертвых — и каждому воздаст по делам и помыслам их.
В течение веков эта доктрина казалась незыблемой: вера в Воскресение Христа, а, значит, и собственное бессмертие, согревала души миллионов верующих, была источником вдохновения для людей искусства.
Однако следует признать, что события ХХ-го и, особенно, ХХІ-го столетий привели к кризису иудо-христианства и практически разрушили — если не полностью, то на больших географических
Жертвоприношение таких неистовых размеров не могло не привести к жесточайшему кризису веры, потому что неизбежным был вопрос, вставший перед человечеством уже в начале ХХ-го века и особенно обострившийся сейчас, когда практически заканчивается век ХХІ-й: как Бог и Сын Божий — если они существуют — могли проявить столь жестокое равнодушие к страданиям миллиардов людей и как совместить индивидуальную ответственность верующего за свою жизнь и поведение перед Христом с масштабами анонимной массовости убийств — за какие грехи? — невинных людей, от доброй или злой воли которых в конечном счете ничего не зависит. И как спасти свою душу миллионам людей, вовлеченных в процессы уничтожения своих собратьев?
Другой жесточайший удар по классическому — назовем его так — иудо-христианству был нанесен объединенными силами агресивного либерального иудейского же секуляризма, иными словами говоря — воинствующего гедонистического рыночного атеизма, в результате чего христианские церкви были вытеснены на периферию духовной жизни общества. Если Освальд Шпенглер утверджал, что христианство умерло в Европе, перейдя в культуру, то сегодня речь идет уже не о культуре, а об агонии остатков иудо-христианства на полях битв, в войсковых и парамилитарных структурах, в концентрационных лагерях, в центрах развлечений, в экстазе сексуальных наслаждений, в наркотическом тумане притонов, в молодежных ячейках субкультуры насилия, в комфортной среде шопинг-центров и видео-иллюзионов.
И вот, когда уже казалось, что человечество погружается в темень духовного хаоса и нового варварства, из столицы русского православия Киева, из колыбели подлинно русской Христовой веры пришла благая весть: речь идет о всемирном открытии иеромонаха о. Калерия (в миру — Сигизмунд Сансызбаев), крупнейшего авторитета в области истории христианства и христианской археологиии, совершенного им в одной из дальних пещер Киево-Печерского монастыря. Проводя свои исследования совместно с командой Воинов Света — Святых отцов-опричников, о.Калерий обнаружил ПОДЛИННЫЕ МОЩИ ИИСУСА ХРИСТА».
Гайдук відклав журнал і роздивився навсібіч: чи йому все це не наснилося? Цей убогий відсік для поранених офіцерів на борту «Ланкастера-27», краєвид за ілюмінатором — крила біплана розрізали невеличкі хмаринки, від чого літак легко здригався, монотонне заспокійливе гудіння двигунів... Чи в реальному світі існує він, Ігор Гайдук, чи не наснився йому якийсь моторошний сон? Ворухнув пальцями лівої руки, наче вперше їх відчув і побачив, доторкнувся неголеної щоки. Щоб не почуватися божевільним, примусив себе думати про найпростіші речі: про стерильний пакет для гоління, що був приготований для нього і лежав на полиці у сусідньому тісному туалеті-душі. Божени, що лежала на верхньому ліжку, не було чути: вона що, ковтає транквілізатори, бо спить весь час? Згадав Лінду, її посопування — похропування, її білозубу посмішку, її... Зітхнув, остаточно повернувшися до дійсності. Доведеться читати цю маячню далі.
«Отец Калерий привел неопровержимые, научно выверенные данные, свидетельствующие о том, что Христос был обычным человеком и погиб на кресте от болевого шока, обильной кровопотери и обезвоживания. Он НЕ ВОСКРЕС— и это главное открытие великого русского монаха-исследователя. Путем сопоставления различных списков апокрифических Евангелий, в частности Евангелия от Иакова-могильщика, получены убедительные доказательства того, что тело умершего назаретянина было на второй день после его гибели — тоесть в субботу — выкрадено из могильной пещеры на Голгофе членами его секты, давшими взятку охранникам, и временно захоронено на восточном склоне Храмовой горы, недалеко от Золотых ворот.
В начале лета 70 г. — то есть через 37 лет после смерти Христа, его тело, превратившееся в мощи, было тайно вывезено за пределы блокадного кольца римских
«Куди я повертаюся? — зітхнув Гайдук. — До божевільного краю, в якоку можливо публікувати таку маячню?». Як технар, людина наскрізь раціонально-прагматична, Гайдук був байдужий до справ релігії, хоча мати похрестила його в дитинстві. На все життя запам'яталися тиша і світло невеличкого греко-католицького порожнього храму біля Львівської площі і кадильний запах риз молодого священика, що хрестив його. І теплий дотик долоні до стриженої голови Гайдука, який наповнив його дивним спокоєм. Все християнство з його Євангеліями, заплутаними конфесійними справами, конфліктами, молитвами, ритуалами — все недосяжне для розуміння Гайдука — зосередилося в особі його матері,Марії Юзефівни Гайдук, у дівоцтві Марисі Гороль. Роджена на польсько-німецькому пограниччі, поміж католицькою і протестантською культурами, вона, вийшовши заміж за авіаційного інженера з компанії «Антонов» Петра Гайдука, увібрала в себе ще й українське греко-католицьке визнання; проте не належність до різних конфесій, а доброта і покірлива терплячість робили її справжньою християнкою. Вона вміла прощати своїм близьким і зовсім незнайомим людям їхні гріхи й слабкості, терпляче зносила спалахи гніву її чоловіка, байдужість і роздратування дітей — Ігоря і Катерини, хамство невістки й відмороженість зятя, побутові негаразди, пов'язані з напіввоєнним існуванням. Усе злагоджувала Марія Юзефівна, яка щодня молилася перед іконою з зображенням розп'яття Христа, вимолюючи Його милість. Найбільшим святом для матері залишався Великдень, що його звала по-польськи Wielkanoc — бо свято вірила у Воскресіння з мертвих Сина Божого. Найчастіше відзначали це свято двічі, за католицьким і православним календарем, і хоч діти іронізували — коли ж насправді воскрес Христос? — Марія Юзефівна казала, світліючи обличчям, що не це головне, а те — що воскрес.
І ось тепер Гайдук, в якому прокинулася ніжність до матері, яку кілька років не бачив, і почуття провини почало терзати його душу, мусив читати цю божевільну гидоту.
«В результате тщательно проведенных экспериментов, в частности — сопоставлением состава ДНК пятен крови Христа на Туринской плащанице с ДНК мощей великого покойника и в ходе иных новейших научных исследований была полностью подтверждена идентичность тела Христа, хранящегося в Киеве.
Эпохальное открытие иеромонаха Калерия вызвало шок в религиозном мире, по-новому поставив вопрос о том, чем есть сегодня и чем может стать завтра христианство в современном обществе с его все более возрастающим количеством НОВОЛЮДЕЙ. Не будем лицемерно закрывать глаза на проблему НОВОЛЮДЕЙи их отношения к религии вообще и к христианству в частности.