Час великої гри. Фантоми 2079 року

Щербак Юрий Николаевич

— Це вам. Це все, що залишилось від Божени.

Перш ніж віддати батькові Івасика, Гайдук відчув тепло малюка, що несло заспокоєння. «Це називається нірвана», — подумав Гайдук. Хлопчик усміхався уві сні так блаженно, наче бачив щасливе видіння — сяєво, яке щедро линуло на землю з небесних сфер, — і ніхто на землі ще не помітив цього тихого світла, за яким спрагли люди, але мале дитя вже було благословенне цим знаком життя і спасіння.

Коли вони від'їжджали, хлопці з самооборони ще не повернулися, Григорій Невінчаний пообіцяв проконтролювати все, пов'язане з замахом на Гайдука, і доповісти в Києві. Принагідно й розповісти історію своїх мандрів у часи Великої Темряви.

«Козак Мамай» повертався до Києва іншим маршрутом, звернувши при виїзді з Феофанійського лісу праворуч до торговельного

центру «Магелан», а далі знову праворуч — повз територію сірих пагорбів Голосієва.

Оля сумно і мовчки сиділа — куди тільки поділася її ейфорія? — а Гайдук похмуро думав про Божену.

31

Бог дуже любив Землю як найкраще своє творіння і тому не витримав довгої розлуки й повернувся з далеких галактик Він по–бачив темну планету, оповиту хмарами попелу, немовби запнуту брудними ганчірками. Його всепроникний погляд, для якого сіро–коричнева пелена хмар не становила жодної перешкоди, узрів свинцеву поверхню океанів і потопаючі в пітьмі масиви континентів, позбавлені звичного сяева великих міст–метрополій. Лишень де–не-де мерехтіло слабке світло енергонезалежних земель — Норвегії, Швейцарії чи Канади, — де працювали в автоматичному режимі гідроелектростанції Ні Темрява, ні падіння економіки, ні загибель великих людських популяцій не занепокоїли Господа, бо, як істота справедлива і мудра. Він знав:

— по–перше, що люди завинили перед Ним, не послухалися Його пересторог, занурившись у численні гріхи содомії, безвір'я, віровідступництва, брехні, братовбивства, анархічної розпусти й віртуального блуду, у зло повсякденне, — і Він тому покарав їх;

— по–друге, що життя відродиться згодом і все почнеться спочатку — до наступного Великого Спалаху.

Але що насправді занепокоїло Бога — це те, що за Його відсутності Сатана, перенісши свій трон з Содому і Гоморри до Нешавару, на кордоні Пакистану й Афганістану, значно посилив свою інформаційну присутність на Землі серед народів людських, провівши низку пропагандистських кампаній і пустивши поголос про боязку втечу Бога з земних Його володінь, про те, що зрадив Господь людей, кинувши їх у годину Темряви; численна агентура Сатани, прибравши подобу фальшивих пророків, сіяла на Землі зневіру, ненависть і розпач. Настали часи злославні, й Господь уже не міг стояти осторонь, дивлячись, як творіння Його — Земля і життя на ній — поринають у темряву духовну, у безвихідь.

Вислухавши доповіді близьких співробітників про ситуацію на Землі, Бог негайно увімкнув стільниковий телефон ВНЗ (вищого небесного зв'язку) й набрав номер Сатани: 666. Між Ним і Сатаною відбувся такий діалог:

БОГ. На якій підставі ти. Сатано, порушуєш існуючі домовленості про розмежування зон впливу?

САТАНА. Рівновагу порушив Ти, дозволивши Твоїм дітям, божевільним землянам, провести серію ядерних вибухів. Ти що, не знав, які наслідки потягне за собою Твій дозвіл? Не читав спеціальної літератури про ядерну ніч?

Б. Припустимо, я помилявся, в чому каюсь. Але ти не мав права оголошувати Землю своїм володінням — зоною Абсолютного Зла.

С. (сміючись). Я тільки заповнив існуючий вакуум влади.

Б. З метою відновлення запровадженого мною світрпорядку я відправляю на Землю особливий легіон Ангелів Світла…

С. (іронічно)…яких у всеозброєнні чекатиме і знищить мій легіон Ангелів Безодні.

Б. Пропоную не починати нової Небесної Війни, бо світ може не витримати нового випробування.

С. Яне проти, бо немає в Універсумі миролюбнішої сили, ніж я та мої Ангели Безодні. Але ти програв людство, яке зневірилося в добрі, в існуванні милосердя. Люди не вірятьу Тебе.

Б. Це наклеп! За найсвіжішими соціологічними дослідженнями, до двадцяти відсотків людей — це святі, добрі, благочестиві люди, які слідують моїм заповідям.

С. А сорок відсотків віддали мені душу й не хочуть чути про Твоє існування.

Б. Ти знаєш, наскільки брехливими є дані так званих соціологічних досліджень. Але можу погодитись з тим, що ситуація не є нормальною, і я вживу всіх необхідних заходів, щоб змінити її на свою користь.

С. (гмикає). Ну–ну, спробуй.

Б. (роздратовано). Кінець зв'язку.

Після цієї розмови Бог, який тимчасово оселився в Тибеті, розмістивши поряд свою Адміністрацію, почав думати нелегку думу про шляхи виходу з ситуації, що склалася.

Частина третя. ЗОМБІ

32

Падіння в 2076 році російської Імперії Двоголового Орла, яке боярин Басманов схарактеризував як найбільшу геополітичну трагедію XXI століття, вирішило на певний час питання політико–економічної орієнтації різних частин імперії — від Євро–російської республіки (ЄВРОР) на Балтиці зі столицею Кенігсберг до Російсько–японської асоціації на Далекому Сході (РОСЯНА); але фрагментація імперії на автономні частини тільки загострила основне династичне питання російської монархії — хто візьме на себе роль нового «збирача земель руських», тобто хто стане новим російським царем: Його Величність старий, дев'яностодворічний монарх, товариш Кіріл Другий (Медунов), генеральний секретар партії МАРС, безнадійно хворий на паркінсонізм, чи новий претендент на російський трон, вихованець боярина Басманова дванадцятилітній Ніколай Третій, якого оточення Кіріла Другого негайно оголосило самозванцем й піддало анафемі.

Після листопадових подій 2076 року у Москві (Кривавий Курбан–Байрам) Кіріл Другий (Медунов), якому жодна з шести самостійних російських республік не схотіла надати притулок, змушений був повернутися до Баден–Бадена, де колись народився як представник занедбаної, захирілої галузки колись могутнього древа царської сім'ї Романових. Невдовзі після свого повернення з Москви Медунов був підключений до апарата штучного дихання і втратив будь–який контакт з дійсністю. Тому Земський собор Росії, скликаний у Чернігові Басмановим з дозволу командування військ Чорної Орди 10 серпня 2077 року якраз напередодні Великого Вибуху проголосив наступним імператором Всеросійським Ніколая Третього. І хоча невеличкий підрозділ УРА обстріляв з важкого станкового кулемета зведений за гроші Басманова бетонний, схожий на фортецю палац імені князя Мстислава Хороброго, в якому засідав собор, а на двох гостроверхих вежах Спаського собору вивісив українські національні прапори, ця атака не вплинула на учасників собору які в спеціальній резолюції підкреслили, що Чернігів разом з Тьмутараканню завжди був надійним форпостом Росії і є невід'ємною частиною Суздальського царства.

Здавалося б, Басманов як ніколи близький до реалізації своєї мрії — побачити на російському троні свого Ніколку І проведення це–ремонії інтронізації Ніколая Третього в Суздалі підтверджувало це, якби не одна обставина юридично–династичного характеру: ново–проголошений цар виявився КЛОНОМ.

Ціною величезних коштів і зусиль Басманов спромігся клонувати Ніколку з кісток імператора Ніколая Другого, вбитого більшовиками в 1918 році. Спочатку ця операція трималася в суворій таємниці, але врешті–решт вийшла на яв саме напередодні Чернігівського Земського собору 2077 року.

Російське феодальне суспільство — бояри, купці, військові, опричники, кріпаки, жандарми, кібервоїни, люди вільних професій — здригнулося від цієї звістки, вперше в історії зіткнувшись з проблемою, яка не мала прецедентів, адже нікому у Великій Британії не спало на думку клонувати королеву Вікторію чи у Франції відтворити з отруєних миш'яком кісток Наполеона улюбленого імператора–корсиканця.

Одразу ж представники двору Кіріла Другого (Медунова) — людини, як відомо, бездітної — заявили, що з тіла паралізованого старця видобуто кілька краплин безцінної романовської справжньої сперми, якою запліднено графиню Софію Августу Ангальт–Цербст з німецького роду вічних добровільних безвідплатних донорів Росії, і що тільки цей нащадок — Кіріл–Ганс Третій, що має ось–ось народитися, — гідно представлятиме відроджений рід Романових. Прибічники Медунова подали позов проти Басманова до Європейського трибуналу прав людини в Женеві, в якому доводили, що так звані «кістки Ніколая Другого» є невідомим субстратом, що міг належати навіть якомусь єврейському чекістському виродку або китайському більшовицькому комісару.