Через кладку
Шрифт:
– Ось подивіться на місяць. Який він пишний виринув над горою, саме проти нас, і жарить, - обізвався півголосом Нестор і з тими словами поклав свій білий ширококрисий капелюх коло Мані на сходи.
– Настроює вас поетично?
– спитала так само півголосом Наталка й схилилася до нього.
– Часом настроює. Але я ніколи не пишу віршів.
– Я не вірю!
– обізвалась дівчина.
– Такі, як ви, мусять писати вірші. Ви чистий українець.
– Виходить, і ви мусили б так само чинити, - боронився Нестор, усміхаючися.
– О, я з занадто великим респектом відношуся до поезії, щоб і собі забиратися до віршування.
– Можна бути ліриком, не пишучи ніколи поезій, - сказав молодий чоловік.
– Можна, - відповіла дівчина, а по хвилині спитала: - Чи вільно спитати, як почуваєте себе під час от таких ночей, а радше хвилин, як тепер, коли вже ви лірик непишучий? Мені б це було цікаво знати. Я переконана, що кожний герой пера (а уважаю вас також за такого, ви ж ревний урядовець), відчувши красу природи, кидає зараз свої враження й «нутро» для своїх ближніх на папір.
– Може, дехто й кидає, - відповів спокійно Нестор, незважаючи на її ледве замітну іронію; а помовчавши, додав: - Під час місячних ночей, як хоч би й от таких, як нині, душа моя неначе багатіє, неначе одчиняється для чогось, когось-то; неначе розширяється. В ній починає оживлятися щось, що вднину мовчить, а не знаходячи грунту для своїх зворушень, ніжніє й починає перемінятися в пісню чуття, з'єднуючись несвідомо з природою й такою беззвучною піснею ночі. От так або й подібно відчуваю я під час місячних прегарних ночей на самоті, коли це цікавить вас знати.
– Ви не лише лірик, що не пише поезій, але ще мрійник, котрий, може, й ніколи не віддавався свідомо мріям, - закинула на це пояснення дівчина.
– Як яким, панно Наталю!
– відповів Нестор; а я, в тій хвилі поглянувши на нього, побачив, як щасливий потайний якийсь усміх перебіг по його ніжнім молодім лиці.
– Як яких, кажете!
– тягнула дальше дівчина, і з її інтонації чулася, як перше, так і тепер, легка іронія.
– Очевидно, мрії героїв закону не можуть бути порівняні з мріями справдішніх поетів чи артистів. Зрештою, «pardon», [59] ви буваєте звичайно такі замкнені, що, по правді, хто там знає, якого сорту ваші мрії! Може, якби ви їх зрадили, ми б склонили свої голови перед ними, а так не випадає нам ніщо інше, як мовчати або й ждати, поки не зводите їх самі об'явити. Чи не так?
– І вона усміхнулася зачіпливе.
59
– Пробачте (франц.).
– Може й так, - відповів Нестор, що неначе не хотів відчути в тій хвилі її зачіпливого настрою.
– Очевидно, колись, може, й настане та хвиля, в котрій виголошу свої «мрії» й «закони». Я осторожний і не люблю на не підготований відповідно грунт класти те, що мені дороге й цінне й походить з глибини душі.
– Маєте слушність, - обізвалася знов дівчина.
– Але щоб ми не стратили дещо з того, що могло б розширити й наші душі, то будьте ласкаві розказати нам хоч одну з ващих мрій.
Нестор поглянув зчудовано на неї.
– Нині, панно Наталю?
– спитав недовірчиво.
– Нині. Я вас про те прошу.
– Розважте, чи це не буде ризиковно, - закинув і усміхнувся.
– Я правник, до того дуже поважний, і слово, що скажу, буде сказане на все. Могла б з того вийти дискусія, і хто знає, чи одне з нас не пожалувало б того. Позвольте, що я відмовлю вам на цей раз у вашому бажанні. Місячних ночей доживем ще й інших.
– Як хочете, - відповіла вона з уданою байдужістю.
– Бути може, ви й побоюєтесь, як прийме наша «громада» ваше «об'явлення». З фаху ви все ж таки не поет. Ми нині лиш бавимось, могли б і не поглибитись відповідно в ваші мрії на тлі, як сподіваюсь, «юриспруденції». І ви б почули себе невдоволені.
– Я скромний, панно Наталю, і можу й зовсім зректись прихильності в осуді моїх, як ви сподіваєтесь, «юридичних мрій». Дуже часто вистарчає мені й мій власний, на підставі науки вироблений суд.
Наталка вмовкла, а замість того обізвалась Ірина Маріян.
– Як кому не цікаві мрії пана доктора, які б вони там і не були, то я б хотіла зачути лиш одну мрію. Взагалі, я б хотіла, щоб хтось щось сказав, що було б на тлі містицизму або входило у круг містицизму. Якби не боялась я, що мене висміють, я б таки в цій хвилі попросила паню Міллер, щоб мені вияснила один сон.
На ці слова всі, мов на потайний розказ, розсміялися в один голос.
– Бачите? Ви смієтесь!
– кликнула молода дівчина, що страх як цікавилася, що буцімто пані Міллер, як впевнили її ще передше, вміла толкувати сни.
– Тепер я вже не оповім свого сну, хоч матуся скінчила вже й грати. Хіба колись окремо й тайком зайду до пані Міллер й попрошу про це.
Пані Міллер усміхнулася добродушно й попросила зайти до неї, коли захоче.
Дівчина вдоволилася й тягнула дальше:
– Зачинайте ви, пане докторе, - звернулася довірочно до молодого доктора, що, очевидно, з своєю ніжною лагідністю й спокоєм у голосі тішився в неї найбільшим довір'ям.
– Чи вам не снилось ніколи щось дивне, загадочне, чого ви не могли собі сам пояснити?
– Доктори прав пояснюють собі все самі й не потребують нікого до того, а найменше жінок, Ірусю!
– Почасти ви й не помиляєтесь, пані, - відповів Нестор і усміхнувся, мов ті слова говорила малолітня дівчина.
– Хоч я й не сню ніколи особливих снів, а часто навіть пересипаю ночі без всяких снів, та один сон, що снився мені минулого року осінню, зацікавив мене все-таки на часок і не згубився з пам'яті.
– І не толкували собі його?
– питала Іруся, присуваючися з цікавості ближче до молодого доктора. Він усміхнувся, здвигаючи плечима.
– Ну, що ж?
– натискала дівчина.
– Толкував. І, як замітила передше панна Наталя, «сам».
– По-юридичному, пане доктор?
– вмішалася цікаво, але цим разом без додатку свого зачіпливого глуму Наталя.
– Як кому видасться, - відповів Нестор.
– Передусім я на сни та їх толкуваяня ніколи й нічого не покладав і не покладаю, а містицизмом взагалі ще менше займаюся. А ще менше вірю в силу надземних об'явлень, феноменів, снів і т. ін.