Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
Лілі лягла на спину і підняла бровки.
— Я втомилася. Я погано себе почуваю, — запхикала вона і, згорнувшись грудочкою, сунула великий палець в рот.
Келен вкрила малятко і пообіцяла принести їй гостинець, як тільки вона видужає.
На вулиці Річард відвів Дрефана в сторону. Келен попросила решти почекати і теж підійшла до братів.
— Чому старий мало не впав від горя, коли почув, що у дівчинки на ногах плями?
Сині очі Дрефана дивилися кудись у далечінь.
— Від чуми люди вмирають по-різному. Не знаю чому, можу тільки припустити, що це якось пов'язано з їх будовою. Сила і уразливість аури в кожної людини різна. Сам я бачив мало,
— А Лілі? — Запитала Келен. — Що з цими плямами?
— Своїми очима я їх ніколи не бачив, але читав про це в наших записах.
Вони з'являються на ногах, іноді на грудях. Люди, у яких з'являються плями, майже до самого кінця не підозрюють, що хворі. Одного разу вони з жахом виявляють на своєму тілі плями і незабаром після цього вмирають. Їх смерть безболісна або майже безболісна. Але вони вмирають усі, без винятку. І старий, мабуть, про це знає. Деякі вважають ці плями знаком смертельного дотику Володаря.
— Але Лілі всього лише маленька дівчинка! — Вигукнула Келен, як ніби це щось могло змінити. — І вона не здається такою вже хворою. Просто неможливо, щоб вона…
— Лілі погано себе почуває. Плями у неї на ногах вже затверділи. Вона помре ще до півночі.
— Сьогодні? — Вражено запитав Річард.
— Так. Це найпізніше. Більш ймовірно, що це трапиться буквально через пару годин. Або, можливо, навіть…
З будинку долинув сумний жіночий крик. Річард похолов. Солдати, які тихо перемовлялися між собою, одразу ж замовкли. Повислу тишу порушував лише віддалений гавкіт собаки.
— Навіть раніше, що я і збирався сказати. — Дрефан прикрив очі.
Келен уткнулась Річарду в груди. У Річарда крутилася голова.
— Це ж діти, — схлипувала Келен. — Ця потвора вбиває дітей!
— Про що це вона? — Здивовано запитав Дрефан.
— Дрефан, — Річард міцніша обійняв тремтячу Келен, — я думаю, ці діти помирають тому, що кілька днів тому на матч джа-ла прийшли чарівник з чаклункою і за допомогою якоїсь магії наслали на них чуму.
— Це неможливо! Щоб захворіти, потрібно більше часу.
— Чарівник був тим, хто ледь не вбив Кару, коли ти сюди прибув. Він залишив пророцтво на стіні підземелля. Воно починається словами: З червоним місяцем прийде вогненний вал.
Дрефан недовірливо насупився. — Як може магія викликати чуму?
— Не знаю, — прошепотів Річард.
Іншу частину пророцтва він не міг змусити себе повторити.
І той, хто оперезаний мечем, побачить смерть свого народу. Якщо він буде бездіяльним, він сам, і всі, хто йому дорогий, загинуть в горнилі пожежі. Бо жоден клинок, викуваний зі сталі або створений магією, не може вразити цього ворога.
Келен тремтіла в його обіймах, і він розумів, що вона теж боїться пророцтва.
Щоб загасити вогонь, він повинен шукати відповідь у вітру. І на цьому шляху його вдарить блискавка, тому що та, що в білому, його щира любов, зрадить його своєю кров'ю.
31
Стражники у палаці встали по стійці «струнко». Люди на вулицях зупинялися, щоб поклонитися Матері-сповідниці і Магістрові Ралу.
Хоча зовні життя міста йшло своєю чергою, Келен здавалося, що вона бачить ледь вловимі відмінності: люди, завантажувати бочки в фургон, уважно придивляються до перехожих, крамарі — до покупців, пішоходи обходили стороною тих, хто зупинився поговорити. Сміху не було чути взагалі.
Відсалютувавши Келен з Річардом притиснутими до серця кулаками, солдати патруля радісно посміхнулися.
— Ура Магістрові Ралу! Ура Магістрові Ралу! — Хором прокричали вони. — Дякуємо вам, Магістр Рал! Ви вилікували нас! Повернули нам здоров'я! Ми здорові завдяки вам! Слава великому чарівнику Магістрові Ралу!
Річард завмер, втупившись у землю. На солдатів він не дивився.
— Слава Магістрові Ралу! Слава Магістрові Ралу! — Стиснувши кулаки, Річард рушив далі, так і не подивившись в їхній бік. Келен змусила його розтиснути кулак і потисла йому долоню на знак підтримки і розуміння.
Краєм ока вона помітила, як Кара, яка йшла позаду Дрефана і Надін сердитим жестом веліла солдатам замовкнути.
Попереду у всій своїй красі височів Палац сповідниць з розкішними кам'яними колонами, міцними стінами і точеними шпилями. Він яскраво сяяв білизною на тлі темніючого неба. Насувалися важкі свинцеві хмари, віщуючи снігопад. Вітер приніс кілька сніжинок — передвісників прийдешньої снігової орди. Весна ще не перемогла.
Келен з такою силою вчепилася в руку Річарда, ніби від цього залежало її життя. Перед її внутрішнім поглядом маячила лише хвороба і смерть. Сіре обличчя Річарда виглядало не набагато краще лиць тих шістьох дітей, які померли від чуми. Їх матері були не старші самої Келен. Молоді жінки, які зіткнулися з величезною бідою і слізно благали добрих духів відгородити їх дорогоцінних малюків. Келен не могла сказати, що б вона робила на їх місці.
У багатьох, як у Андерсон, були старші члени сім'ї, до яких можна було звернутися за порадою і підтримкою, але деякі матері були юними і самотніми, їхні чоловіки самі недавно вийшли з дитячого віку, і їм не було на кого розраховувати.
Келен розуміла, як важко зараз Річарду, і знала, що повинна бути сильною заради нього.
Обабіч вулиці росли величні клени. Скоро на них набухнуть бруньки. Келен і Річард минули утворену гілками арку і вийшли на широку алею, яка вела до палацу.
Позаду них Дрефан з Надін тихо обговорювали, які трави і ліки можна буде застосувати. Надін пропонувала, а Дрефан висловлював свою думку, чи буде це марно, або чи варто спробувати. Попутно він розповідав їй про причини хвороб і про те, якими шляхами зараза проникає всередину організму.
У Келен почало складатися враження, що він дивиться на захворілих чи не з презирством, тому що вони недбало ставилися до своєї аури і енергетичних потоків, про які він постійно твердив, маючи на увазі при цьому, що такого результату слід було очікувати, а таких як він, хто піклується про своє тіло набагато краще, чума не торкнеться.
Келен не могла зрозуміти, чи справедлива така оцінка, чи це просто прояв зарозумілості. Її саму дратували люди, які зневажливо ставляться до свого здоров'я. У молодості вона знала одного дипломата, який постійно страждав задишкою, поївши густого соусу з прянощами. Але обожнював соуси. І ось одного разу, на офіційному обіді, він дорвався до улюблених соусів і помер прямо за столом.