Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
Хтось присвиснув.
— І ще одне, — сказав Річард. — Почнеться паніка. Деякі захочуть втекти з Ейдіндріла. Більшість залишиться, не стільки тому, що тут їх рідний дім, скільки тому, що тут у них все, що вони нажили, і тут у них є робота. Ми не можемо допустити, щоб хтось покинув Ейдіндріл і поніс чуму в інші країни Серединних Земель або ще далі, в Д'хару. Всі жителі повинні залишатися в місті. Але якщо люди захочуть сховатися в навколишніх пагорбах, ми повинні поставитися до цього з розумінням. Вони можуть тулитися навколо міста, скільки хочуть, але покидати Ейдіндріл забороняється
— Ви поїдете сьогодні вночі, моя королева, Магістр Рал? Або завтра вранці? — запитав генерал Болдуін. — І де ви будете перебувати?
— Ми з Річардом не покинемо Ейдіндріл, — відповіла Келен.
— Що?! Але ви повинні виїхати! — Вигукнув генерал Болдуїн. — Прошу вас! Якщо ви загинете, хто поведе нас за собою?
— Ми не знали, з чим маємо справу, а тепер вже надто пізно, — відповіла Келен. — Ми могли встигнути заразитися.
— Хоча вважаємо це малоймовірним, — поспішив розвіяти побоювання офіцерів Річард. — Але я повинен залишитися тут, щоб з'ясувати, чи немає магії, яка може зупинити чуму. Для цього мені потрібно піти в замок Чарівника. Якщо ми перейдемо на пагорби, від нас буде мало користі, і я втрачу можливість знайти рішення. Ми залишимося тут, щоб контролювати ситуацію у місті. Дрефан верховний жрець цілителів Рауг'Мосс. Ми з Матір'ю-сповідницею в надійних руках.
Дрефан і Надін теж залишаються, щоб допомогти населенню.
Поки офіцери обговорювали питання евакуації і забезпечення, Келен відійшла до вікна і стала спостерігати за весняною хуртовиною. Річард розмовляв з офіцерами, як командир, який намагається зміцнити дух своїх воїнів перед майбутньою битвою. І як у будь-якій битві, в цій битві смерть пожне свої жнива.
Незважаючи на запевнення Дрефана, що в холодну погоду чума не може сильно розповсюдитися, Келен знала, що в даному випадку це не так.
Це не звичайна епідемія. Це чума, наслана на Ейдіндріл за допомогою магії людиною, яка прагне вбити їх усіх.
Тоді, в підземеллі, Джеган назвав це джа-ла д'їн — Грою Життя. Він був незадоволений, що Річард замінив м'яч на більш легкий, щоб у неї могли грати всі дітлахи, а не тільки самі сильні й жорстокі, І Джеган почав з того, що вбив саме цих дітей. Це не випадковість. Це послання.
Почалася справжня гра — гра життя і смерті.
І якщо виграє Джеган, цей світ буде належати йому, і він стане правити ним з такою ж жорстокістю.
33
Цілу годину офіцери задавали Дрефану питання, а обидва генерала давали Річарду поради по командуванню і забезпечення. Обговорили перспективи, склали плани, розподілили обов'язки. Було вирішено розпочати передислокацію цієї ж ночі.
Захисників пастви, які принесли Річарду клятву вірності, передбачалося на всяк випадок роз'єднати і направити невеликими групами у різні підрозділи. Річард погодився з такою пропозицією.
Коли офіцери пішли, Річард важко опустився на стілець. Він пройшов довгий шлях від лісового провідника до головнокомандуючого.
Келен пишалася їм.
Вона вже відкрила рот, щоб це сказати, але її випередила Надін.
— Спасибі, — байдуже буркнув Річард. Надін нерішуче торкнула його за плече.
— Річард, ти завжди був… Ну, я не знаю… Для мене просто Річардом. Моїм земляком. Лісовим провідником. Але сьогодні, особливо зараз, я вперше побачила тебе в іншому світлі. Ти дійсно Магістр Рал.
Річард сперся на стіл і сховав обличчя в долонях.
— Мені здається, що я скоріше волів би опинитися на дні обриву похованим разом з Храмом Вітрів.
— Не дурій, — прошепотіла вона. Келен швидко підійшла до Річарда, і Надін ковзнула геть.
— Річард, ти повинен лягти спати, — сказала Келен. — Зараз же. Ти обіцяв. Ти нам потрібен здоровим. Якщо ти не ляжеш спати…
— Знаю. — Важко відштовхнувшись від столу, він встав і повернувся до Дрефана і Надін. — У кого з вас є що-небудь, що допоможе заснути? Я вже пробував… Марно. Просто лежав і витріщався в стелю. Мій мозок ніяк не може заспокоїтися.
— Дисгармонія Фен Сан, — негайно повідомив Дрефан. — І ти сам у цьому винен, бо довів себе до знемоги. У кожного з нас є свої межі, і якщо…
— Дрефан, — ласкаво перебив його Річард, — я знаю, що ти хочеш сказати, але я роблю те, що повинен робити. Постарайся це зрозуміти. Джеган хоче нас всіх перебити. І я не можу сидіти склавши руки.
Дрефан хмикнув.
— Я все розумію, тільки ти від цього здоровішим не стаєш.
— Одним словом, я постараюся бути хорошим хлопчиком, але тільки потім, добре? Так як щодо того, щоб мені все ж якимось чином сьогодні заснути?
— Медитація, — відповів Дрефан. — Вона приведе в гармонію твої енергетичні потоки. — Річард почухав брову.
— Дрефан, сотням тисяч людей загрожує смерть, тому що Джеган жадає влади над світом. І він вже довів нам, що його рішучість не має меж. І вбивати він почав з дітей. — Річард стиснув кулак так, що побіліли кісточки. — І лише для того, щоб передати мені послання! Дітей! — Лице Річарда, навпаки, налилося кров'ю. — Ну так він прорахувався! Я ні за що і ніколи не віддам свій народ такому тирану! Ніколи! Я зроблю все, щоб зупинити чуму! Клянуся!
У кімнаті запанувала дзвінка тиша. Келен ніколи не бачила Річарда таким. Коли в його очах танцювала чарівна лють магії Меча Істини, то об'єкт цієї люті зазвичай знаходився в межах досяжності. Лють була спрямована на цілком реальну загрозу.
А зараз це була безсила лють на невидимого супротивника. Зараз перед Річардом не було ворога, з яким можна поборотися. По його очах Келен бачила, що цей гнів не чарівного походження. Це була лють Річарда в чистому вигляді, без магії.
Нарешті він зробив глибокий вдих, заспокоюючись, і провів долонею по обличчю.