Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

— Верховний жрець? Я верховний жрець Рауг'Мосс і був ним задовго до того, як народився Дрефан. Річард насупився.

— Дрефан сказав нам, що він верховний жрець. — Табур в замішанні потер скроню.

— Магістр Рал, боюся, що ваш брат… ввів вас в оману. Він обдурив вас, керуючись міркуваннями, які я боюся собі навіть уявити. Його мати залишила його нам ще дитиною. Ми його виростили, розуміючи, що батько вб'є його, якщо знайде. Коли ми зрозуміли, що Дрефан небезпечний, ми вирішили і далі тримати його в своїй громаді, щоб він нікому не заподіяв шкоди. Але він був

талановитий цілитель, і ми завжди сподівалися, що коли-небудь в його душі запанує мир. Деякий час тому він пропав. Кілька наших цілителів були знайдені мертвими. Їх убили найнеприємнішим чином: замучили до смерті. З тих пір ми шукаємо Дрефана. Ми йшли по його слідах і бачили жінок, які були вбиті так само. Хоча його батько не заподіяв шкоди його тілу, схоже, дух Дрефана не уникнув його впливу. Я молюся, щоб він нікому не заподіяв шкоди тут.

Якийсь час Річард мовчав. Потім він заговорив:

— У нас лютувала чума. Жахлива чума. Тисячі людей померли. Не шкодуючи себе, Дрефан як істинний цілитель громади Рауг'Мосс допомагав стражденним. Він віддав нам свої знання і врятував багато життів. Мій брат допоміг нам зупинити чуму, але при цьому загинув.

Табур сунув руки в рукава і вивчаюче подивився Річарду в очі.

— Ви хочете запам'ятати його таким?

— Він був моїм братом. Його прихід сюди частково допоміг мені зрозуміти силу прощення.

Келен знову стиснула під столом руку Річарда.

— Дякую, що приділили мені час, Магістр Рал. — Марсден Табур вклонився. — У сяйві слави твоєї — наша сила.

— Спасибі, — прошепотів він.

Три цілителя пішли геть, але раптом Табур повернувся до Річарда.

— Я знав вашого батька. Ви не схожі на нього на відміну від Дрефана. Не багато оплакали б смерть вашого батька або вашого брата. У ваших очах, Магістр Рал, я бачу цілителя, істинного цілителя, а не тільки воїна. Чарівник, як і цілитель, — дитя рівноваги, і якщо вона порушується, він гине. Ми вірно служили Д'харі в минулому. Якщо ми вам потрібні, покличте нас.

Двері за ними зачинилися, Докас зітхнув.

— Магістр Рал, є ще багато бажаючих вас побачити.

— Якщо ви, звичайно, добре себе почуваєте, — вставила Кара.

— Завжди знайдеться хтось, хто хоче мене побачити. — Річард встав і запропонував руку Келен. — Генерал Керсон прийме їх. Хіба у нас немає більш важливої справи?

— Ти впевнений, що добре себе почуваєш? — Запитала Келен.

— Як ніколи раніше. Ти ще не передумала? — Келен посміхнулася і встала.

— Ні. Якщо Магістр Рал повністю одужав, чого ж ми чекаємо? Мої речі готові.

— Давно пора, — пробурмотіла Бердіна.

Поки вони чекали Річарда, Келен підбадьорливо поплескала Кару по плечу.

— Вона не стане нас обманювати, Кара. Якщо Сильфіда говорить, значить, ти можеш подорожувати.

Сильфіда перевірила всіх охоронців Річарда, і тільки Кара пройшла випробування. Річард припустив, що це тому, що Кара заволоділа магією андоліанина, а в ній була присутня і Магія Збитку. Але Карі не подобалася все, що пов'язане з магією, тому Сильфіда викликала в неї певну недовіру.

Келен присунулася до неї ближче і прошепотіла на вухо Карі:

— У цій кімнаті тобі ще й не таке довелося пережити. Я сестра по ейджу; я буду тримати тебе за руку всю дорогу.

Кара подивилася на Келен, потім на Сильфіду.

— Ти повинна це зробити. Кара, — сказала Бердіна. — Ти будеш єдина Морд-Сіт на весіллі нашого Магістра Рала і Матері-сповідниці.

Кара перевела погляд на неї.

— Магістр Рал вилікував тебе в свій час. — Бердіна кивнула. — З тих пір ти не відчуваєш… якісь особливі узи з ним?

Бердіна посміхнулася.

— Так. Саме тому я хочу, щоб ти пішла. За мене не хвилюйся. Я знаю, що Раїна теж хотіла б, щоб ти поїхала туди. — Вона грюкнула Докаса по пузу. — Крім того, хтось повинен залишитися тут і доглянути за цими нехлюями.

Докас і Іган дружно закотили очі. Кара взяла Келен під лікоть і прошепотіла:

— Після того як Магістр Рал вилікував тебе, ти не відчуваєш… того ж самого? — Келен посміхнулася.

— Я це відчувала ще до того, як він мене вилікував. Це називається любов'ю, Кара. Коли ти дбаєш про когось не тому, що вас пов'язують якісь зобов'язання, а тому, що ви віддали один одному частинку своєї душі. Коли він лікував тебе, ти відчула його любов до тебе.

— Але я й раніше знала про це. — Келен знизала плечима.

— Можливо, ти відчула це більш гостро. Кара взяла в руку ейдж і покрутила його в пальцях.

— Напевно, він брат по ейджу. — Келен посміхнулася.

— Після всього, що ми пережили разом, я думаю, ми всі стали однією сім'єю.

До кімнати увійшов Річард.

— Ну, я готовий. Поїхали?

Річард не міг узяти з собою Меч Істини; його магія була несумісна з магією сильфіди. Він залишив меч в анклаві Першого Чарівника, звідки ніхто не міг його взяти. Зрозуміло, крім Зедда. Але Зедда вже немає в живих. Принаймні Келен так думала; Річард же не хотів навіть сумніватися в тому, що Зедд живий.

Річард потер руки.

— Отже, Кара, ти їдеш чи ні? Я б дуже хотів, щоб ти була там. Для нас це багато значить. — Кара посміхнулася:

— Доведеться поїхати. Ви ж не в змозі самі себе захистити. Без Морд-Сіт ви будете безпорадні. Річард повернувся до сріблястого лиця:

— Сильфіда, я пам'ятаю, що я занурив тебе в сон, але ти залишилася активною. Чому?

— Я не була занурена в сон, пробудити від якого змогли б тільки ви. Ви завантажили мене в стан спокою, з якого мене можуть викликати інші.

— Але ми не можемо дозволяти всяким іншим тебе використовувати. Хіба ти не можеш відмовлятися? Хіба ти не можеш просто не з'явитися на поклик? Ми не можемо допустити, щоб ти привозила до нас чарівників Джегана і інших ворогів.

Сильфіда задумливо подивилася на Річарда.

— Той, хто мене створив, створив мене такою, яка я є. Я повинна подорожувати з усіма, хто мене про це просить, якщо у них є необхідна магія. — Вона присунулася ближче до краю колодязя. — Але якщо я сплю, тільки у вас є влада викликати мене, господар, і тоді інші не зможуть мною користуватися.