Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

Рішучість Річарда спрямована в потрібне русло. Він зробить все, що в його силах. А завдання всіх інших — допомагати йому і оберігати його.

Генерал переступив з ноги на ногу і почухав рукою під кольчугою.

— Аббатиса, Орден заявляє, що хоче покінчити з магією в цьому світі, але всім нам відомо, що вони самі користуються чарами.

— Це так.

Верна відмінно знала, що імператору Джегану служать майже всі сестри Тьми.

І багато молодих чарівників. Навіть декількох сестер Світла йому вдалося захопити за допомогою своїх

здібностей соноходця. Саме це найбільше її гнітило.

Як аббатиса вона зобов'язана піклуватися про безпеку сестер Світла. А в руках Джегана вони аж ніяк не знаходяться в безпеці.

— Знаєте, аббатиса, враховуючи, що їх військо швидше за все включає і чарівників, мені хотілося б знати, чи можу я розраховувати на вашу допомогу?

Магістр Рал сказав: «Вони візьмуть вас під свій захист, та й ви будете їм корисні». Я так розумію, він мав на увазі, що ви допоможете нам чарівництвом проти армії Ордена.

Верні хотілося б думати, що генерал помиляється. І хотілося б, щоб сестрам Світла не довелося нікому заподіювати шкоди.

— Мені це не подобається, генерал Райбах, але, боюся, я змушена погодитися.

Якщо ми програємо цю війну, загинуть всі, не тільки наші солдати на полі битви. Всі вільні люди стануть рабами Ордена. Якщо Джеган переможе, сестер Світла стратять. Перед усіма нами вибір один — битися або померти. Однак навряд чи Орден так вже легко попадеться у ваші пастки. Вони можуть спробувати проникнути непомітно — з західу чи сходу. Сестри визначать пересування супротивника, якщо він рушить на Новий світ в обхід, і якщо їх чарівники спробують приховати пересування Ордена, наші сестри про це дізнаються. Ми будемо вашими очима. Якщо доведеться битися, ворог неодмінно скористається магією, і тоді ми спробуємо стати вашим щитом.

Генерал деякий час дивився на вогонь багаття. Потім озирнувся туди, де влаштовувалися на ніч солдати.

— Дякую, аббатиса. Я розумію, що вам непросто було прийняти це рішення. З тих пір, як ми разом, я зрозумів, що сестри — добрі жінки.

— Ви нас зовсім не знаєте, генерал! — Усміхнулася Верна. — Сестри Світла які завгодно, але аж ніяк не добрі. — Вона крутонула зап'ястям, і в її руці блиснув дакрил. Дакрил був дуже схожий на кинджал, тільки замість клинка у нього був загострений штир.

— Мені доводилося вже вбивати людей. — Верна пограла дакрилом. Вогонь багаття танцював на зброї, яку вона вправно крутила в пальцях. — Запевняю вас, генерале, мене можна звинуватити в чому завгодно, тільки не в доброті.

— Колючий ніж у таких вправних руках, як ваші, — серйозна річ, — генерал підняв брову, — але навряд чи його можна назвати бойовою зброєю.

Верна ввічливо посміхнулась.

— Це зброя володіє смертельною магією. І якщо до вас наблизиться хтось з такою штукою в руці — тікайте! Йому достатньо лише злегка торкнутися вас — і ви небіжчик.

Генерал мимоволі зіщулився.

— Спасибі за попередження. І за допомогу, аббатиса. Я радий, що ви на нашому боці.

— Мені шкода, що кілька сестер Світла опинилися в руках Джегана. Їх здатності дорівнюють моїм, а може бути, навіть вищі. — Побачивши, що генерал зблід, вона підбадьорливо поплескала його по плечу. — Доброї ночі, генерал Райбах.

Спіть спокійно. Червоний місяць зник.

Коли генерал пішов, Верна повернулася в свій намет. Місяць уже високо, і Аннеліна — справжня аббатиса, — напевно зачекалася.

Верна витягла з потайної кишені дорожній журнал — чарівну річ, що дозволяла переписуватися на відстані, оскільки написане в одному відразу ж з'являлося в його двійнику. Двійник журналу Верни був у аббатиси Аннеліни.

Сівши, схрестивши ноги, на покривало. Верна відкрила журнал.

Там її вже чекало послання. Верна присунула ближче свічку і нахилилася, щоб розгледіти в тьмяному світлі букви.

«Верна, у нас виникли складнощі. Ми нарешті наздогнали Натана — точніше, того, кого вважали Натаном. Це виявився не він. Натан обвів нас навколо пальця.

Він зник, і ми не знаємо куди.»

Верна зітхнула. Вона так і думала. Надто легко їм з Зеддом вдавалося стежити за Натаном.

«Натан залишив нам послання. І те, що в ньому сказано, набагато тривожніше, ніж його зникнення. Він написав, що у нього є важлива справа, що «одна з наших сестер» збирається зробити якусь велику дурість і він повинен зупинити її, якщо вийде. Ми уявлення не маємо, куди він попрямував. Він підтвердив те, що сказав тобі Уоррен. Червоний місяць означає, що Джеган запустив пророцтво з взаємозалежною розвилкою. Натан пише, що ми з Зеддом повинні йти до Скарбу Джокопо, і якщо ми замість цього витратимо час на його переслідування, то всі загинемо.

Я йому вірю. Верна, ми повинні це обговорити. Якщо ти тут, відповідай. Я чекаю.

Верна дістала стилос із переплетення журналу. Вони домовилися з Аннеліною, що схід місяця — час для переговорів, якщо виникне така необхідність.

«Я тут, Енн. Що сталося? З вами все добре?»

Через мить в журналі почали виникати слова.

«Це довга історія, і у мене зараз немає часу, але якщо коротко, то сестра Розлін теж полювала за Натаном. Вона загинула, а з нею ще вісімнадцять ні в чому не винних людей. Зедд накинув на двері заїжджого двору мережу з вогненним заклинанням, а Розлін спробувала його зняти.»

Очі Верни округлилися. Вона хотіла запитати, навіщо треба було встановлювати таку небезпечну мережу, але вирішила утриматися і продовжувала читати далі.

По-перше, нам необхідно терміново вияснити, що таке Скарб Джокопо.

Натан не пояснив.

Верна закусила палець і примружилася, намагаючись пригадати. Їй доводилося чути цю назву. Під час своєї двадцятирічної подорожі по Новому світу вона десь його чула.

«Енн, по-моєму, Джокопо — це плем'я, яке жило десь в степах. Якщо я правильно пам'ятаю, вони всі вимерли — були знищені під час війни. По-моєму, від них не залишилося ніяких слідів.»