Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

«В степах? Верна, ти в цьому впевнена?»

«Так. Почекай, я поговорю з Зеддом.»

Чекання затягнулося. Верна не зводила очей з порожнього аркуша. Нарешті почали з'являтися слова.

«Зедд махає руками як млин і вивергає прокляття. Творець карає мене за скарги на те, що Натан невиправний. Думаю, мені викладається урок на тему про те, що дійсно означає «невиправний». Верна, степи широкі. Може ти згадаєш, де саме в степах?»

«Ні. Пробач. Я чула лише згадку про джокопо. Десь південніше Кельтона я якось милувалася зразком кераміки в крамниці рідкостей. Господар продавав

його як спадщину зниклого степового племені. Він називав це плем'я джокопо. Ось все, що я знаю. Я тоді шукала Річарда, а не зниклі племена. Я запитаю Уоррена. Може, він щось читав про це в книгах.»

«Спасибі, Верна. Якщо щось з'ясуєш, негайно повідом. А тепер — у тебе є якісь міркування щодо дурості, яку, як вважає Натан, збирається зробити одна з наших сестер?»

«Ні. У нас тут д+харіанська армія. Генерал Райбах має намір залишатися на півдні, щоб обрушитися на Орден, якщо вони сунуться до нас. Ми чекаємо звісток від Річарда. Але в полоні у Джегана — сестри Світла. І хто знає, що він змусить їх зробити? Енн, сказав що-небудь Натан про пророцтво з взаємозалежною розвилкою? Можливо, Уоррен зможе допомогти, якщо ти мені його напишеш.»

Енн відповіла не відразу.

«Натан його не написав. Сказав, що духи відмовили йому в доступі до пророцтва. Однак він знає, що жертвою цього подвійного вузла є Річард.»

Верна закашлялась. Від кашлю очі засльозились, і їй довелося підняти журнал вище, щоб перечитати ще раз. Нарешті їй вдалося заспокоїтися.

«Енн, ти написала «Річард». Ти дійсно маєш на увазі Річарда?»

«Так.»

Верна, прикривши очі, прошепотіла молитву, щоб не піддатися паніці.

«Що ще?»

«Поки все. Будемо шукати джокопо. Тепер ми можемо звузити напрям пошуків і знаємо, які питання треба задавати. Спасибі. Якщо довідаєшся ще що-небудь, повідом. Мені пора йти. Зедд скаржиться, що ось-ось помре від голоду.»

«Енн. як у тебе складаються стосунки з Чарівником першого рангу?»

«Не дуже. На ньому більше немає Рада-Хань.»

«Ти зняла з нього Рада-Хань? Не знайшовши Натана? Навіщо ти це зробила?»

«Я і не знімала. Він сам.»

Верна була вражена, але побоялася питати, як йому вдалося це зробити.

Їй здалося, що лапідарний стиль останніх реплік Енн свідчив, що цієї теми стосуватися не варто.

«І все одно він іде з тобою?»

«Верна, я не дуже впевнена, хто з ким іде, але зараз ми обидва розуміємо важливість того, що написав Натан. Натан не буває чокнутим.»

«Я знаю. Не сумніваюся, що якраз в цей момент наш старий спокушає чергову красуню. Хай береже тебе Творець, аббатиса.»

Енн була справжньою аббатисою, але призначила на цю посаду Верну, коли вони з Натаном розіграли власну смерть і відправилися виконувати важливу місію. І зараз всі вважали, що Енн з Натаном мертві, а Верна — аббатиса.

«Спасибі, Верна. І ще одне. Зедд тривожиться за Еді. Він хоче, щоб ти відвела її в сторону і сказала, що він живий-здоровий, але (в руках у божевільної баби).»

«Енн, не хочеш ти, щоб я повідомила сестрам, що й ти жива і здорова?»

Виникла пауза.

«Ні, Верна. Не зараз. Те, що вони вважають тебе аббатисою, допомагає і їм, і тобі. А з урахуванням того, що нам повідомив Натан, і того, що нам належить зробити, було б безрозсудно повідомляти їм, що я жива, щоб потім розповісти, що я все-таки померла.»

Верна все розуміла. Степи — небезпечне місце. Саме там Верні довелося вбивати людей, незважаючи на те що вона всіма силами намагалася уникнути будь-яких зустрічей. Але Верна тоді була молодою. А Енн — майже ровесниця Натана. Правда, вона чаклунка, і з нею — Чарівник першого рангу. Зедд теж далеко не молодий, але він аж ніяк не безпорадний. Одне те, що він зумів зняти з себе Рада-Хань, доводить його можливості.

«Енн, не думай про смерть. Будь обережна. Ви з Зеддом повинні захищати один одного. Нам всім потрібно, щоб ви повернулися.»

«Дякую тобі, дитя. Подбай про сестер Світла, аббатиса. Хто знає, може, мені й захочеться повернутися коли-небудь.»

Верна раділа спілкуванню з Енн, її вмінню в найважчому становищі не втрачати почуття гумору і посміхатися. Але потім вона подумала про те, що, за словами Енн, Річард став об'єктом впливу смертельного пророцтва, і її посмішка розтанула.

І ще вона подумала про попередження Натана. Одна з сестер збирається зробити дурість. Як шкода, що Натан не висловився ясніше. Під словом «дурість» пророк міг мати на увазі що завгодно. Верна не була схильна вірити всьому, що говорить Натан, але Енн знала його краще, ніж вона.

Вона подумала про сестер, яких захопив Джеган. П'ятеро з них були близькими подругами Верни ще з часів послушництва. Крістабель, Амелія, Жанет, Феба і Верна разом виросли в Палаці.

Причому Фебу Верна призначила однією зі своїх помічниць. І тільки Феба була тепер з ними. Крістабель, найближча подруга Верни, перекинулася до Володаря. Вона стала сестрою Темряви, але її захопив Джеган. Решта подруг Верни, Жанет і Амелія, теж були тепер у владі імператора. Верна знала, що Жанет залишилася вірною Творцеві, але от щодо Амелії вона сумнівалася. Якщо та, як і раніше вірна Творцеві…

При думці про те, що дві її подруги, дві сестри Світла, стали рабинями соноходця. Верна притиснула до губ тремтячі пальці.

Нарешті вона прийняла рішення.

Верна заглянула в намет Уоррена і, побачивши, як юний пророк лежить в темряві на покривалі, заглиблений у свої думки, не втрималася від посмішки. Вона посміхалася того, що так сильно його любить, і того, що він так сильно любить її.

Верна з Уорреном разом виросли в Палаці Пророків і знали один одного майже все життя. Її призначенням було навчати молодих чарівників; його доля — пророкувати.

До повернення Верни у Палац з Річардом їх шляхи серйозно не перетиналися. Але завдяки появі Річарда обставини звели Верну з Уорреном, і їхня дружба міцніла. Після того як Верна стала аббатисою, під час сутички з сестрами Тьми, вони з Уорреном трималися разом і міцно залежали один від одного. Саме під час цієї битви їх дружба переросла у щось більше.

Проживши в Палаці стільки років, вони лише зараз дійсно знайшли один одного, знайшли любов.

Згадавши, про що їй належить повідомити Уоррену, Верна перестала посміхатися.