Цифрова Фортеця
Шрифт:
Сюзанна на мить замовкла. Навіть за таких загрозливих обставин вона мимоволі відчула біль від втрати талановитого колеги-шифрувальника. Скрипучий голос начальника вихопив її із задумливості.
– Єдиним плюсом у всій цій ситуації було те, що Танкадо подорожував сам. Тому є надія на те, що його напарник іще не знає про смерть. Іспанські власті запевняють, що триматимуть інформацію в таємниці стільки, скільки зможуть. Ми й самі дізналися про це лише тому, що у справу втрутився COMINT. – Стретмор прискіпливо поглянув на Сюзанну. – Я маю знайти цього напарника до того, як він дізнається про смерть Танкадо. Саме тому я вас
Жінка розгубилася. Бо їй здалося, що така вчасна смерть Енсея Танкадо розв’язала всі їхні проблеми.
– Шефе, – почала вона. – Якщо власті кажуть, що він помер від серцевого нападу, то ми – поза підозрами. Його партнер дізнається, що ми не причетні до його смерті.
– Не причетні? – витріщився Стретмор, не вірячи тому, що чує. – Якийсь добродій шантажує АНБ, а через кілька днів гине – і ми не причетні?! Ладен битися об заклад на великі гроші, що загадковий напарник Енсея Танкадо так не вважатиме. Хай би там що сталося, а нас, безсумнівно, вважатимуть винними. То могла бути отрута, фальшивий протокол розтину трупа – усе що завгодно. – Стретмор на мить замовк, а потім знов заговорив: – Якою була ваша перша реакція на моє повідомлення про смерть Танкадо?
Сюзанна насупилася.
– Я подумала, що його вбило АНБ.
– Отож. Якщо АНБ здатне розмістити п’ять супутників зв’язку «Ріоліт» на геосинхронній орбіті над Близьким Сходом, то цілком можна припустити, що ми вже якось знайдемо гроші, щоб заплатити кільком іспанським поліцейським, – розтлумачив бос свою точку зору.
Сюзанна зітхнула: «Енсей Танкадо помер. У його смерті звинуватять АНБ».
– А ми встигнемо вчасно знайти його напарника?
– Гадаю, що встигнемо. Бо маємо гарну зачіпку. Танкадо зробив багато публічних заяв про те, що він працює з напарником. Мабуть, таким чином він намагався розохотити фірми-виробники програм від намагання заподіяти йому шкоду або спроб украсти його пароль. Він неодноразово погрожував, що, коли помітить якусь нечесну гру, його напарник відразу ж оприлюднить пароль – і всі фірми опиняться в ситуації, коли їм доведеться конкурувати з безкоштовною програмою.
– Розумний хід, нічого не скажеш, – кивнула Сюзанна.
Стретмор помовчав, а потім мовив:
– Кілька разів Танкадо публічно називав свого напарника на ім’я. Він звав його Північна Дакота.
– Північна Дакота? Це, мабуть, якийсь псевдонім.
– Так, але я, про всяк випадок, проглянув Інтернет, використовуючи вираз «Північна Дакота» як пошукову фразу. Я не сподівався хоч щось знайти, але виявилося, що то – адреса електронної пошти. – Стретмор зробив паузу. – Звісно, я припустив, що це не та Дакота, яку ми шукали, але я таки перевірив ту адресу – про всяк випадок. Уявіть, як я був шокований, коли виявив, що поштова скринька на тій адресі повна-повнісінька і-мейлів від Енсея Танкадо. – Стретмор вигнув брови. – А його повідомлення повнилися згадками про «Цифрову фортецю» й наміри Танкадо шантажувати АНБ.
Сюзанна скептично поглянула на боса. Невже він так легко дозволив себе обдурити?
– Командире, – заперечила вона. – Танкадо добре знав, що АНБ у змозі витягти і-мейл з Інтернету, тож ніколи не став би посилати секретну інформацію електронною поштою. Це пастка. Енсей Танкадо навмисне підсунув вам Північну Дакоту. Він знав, що ви шукатимете. Яку б інформацію він не посилав, він робив це для того,
– Маєте гарну інтуїцію, – відказав Стретмор, – але навіть вона зрадила вам. Я не знайшов нічого на ім’я Північна Дакота, тому переінакшив пошукову фразу. Адреса, яку мені вдалося знайти, мала дещо змінений вигляд: не NORTH DAKOTA, a NDAKOTA.
Сюзанна із сумнівом похитала головою.
– Перевіряти комбінації – це стандартний прийом. Танкадо знав, що ви ним скористаєтеся й шукатимете, аж поки не знайдете якусь варіацію. NDAKOTA – надто легкий різновид.
– Можливо, – погодився Стретмор, записуючи щось на клаптику паперу й подаючи його Сюзанні. – Ось погляньте на це.
Сюзанна прочитала напис. І відразу ж збагнула хід думок боса. На папері виднілася електронна адреса Північної Дакоти:
Саме літери ARA впали в око Сюзанні. ARA означало American Remailers Anonymous – загальновідомий анонімний сервер.
Анонімні сервери мали популярність серед тих користувачів Інтернету, що хотіли зберегти в таємниці свої дані. За певну плату ці компанії-посередники в процесі пересилання повідомлень захищали конфіденційність відправників електронної пошти. То було як номерний поштовий ящик – його власник мав змогу посилати й отримувати пошту, не оприлюднюючи свого імені та адреси. Компанія, що обслуговувала сервери, отримувала електронні повідомлення, адресовані псевдонімам, а потім пересилала їх на справжню адресу клієнта. Контракт зобов’язував таку компанію ні за яких умов не оприлюднювати особу та адресу реальних користувачів.
– Це не доказ, – мовив Стретмор, – але згоден – це досить підозріло.
Сюзанна кивнула, несподівано відчувши більшу довіру до аргументів боса.
– Отже, ви хочете сказати, що Танкадо не надто переймався тим, що хтось шукатиме Північну Дакоту, бо особисті дані цього типа і його адреса захищені анонімним сервером?
– Саме це я і хочу сказати.
Сюзанна помовчала, подумки перебираючи можливі варіанти.
– ARA обслуговує головним чином електронні адреси у Сполучених Штатах. Гадаєте, що ця Північна Дакота десь неподалік?
Стретмор стенув плечима.
– Може, і так. Працюючи з американським напарником, Танкадо мав змогу тримати два паролі по різні боки Тихого океану. Якщо він зробив так навмисне, це досить розумний крок.
Сюзанна замислилася. Вона мала сумнів, що Танкадо наважився б передати пароль будь-кому, окрім дуже близького друга, а Енсей Танкадо, наскільки їй було відомо, мало з ким приятелював у Сполучених Штатах.
– Північна Дакота, – задумливо мовила вона, і її тренований інтелект шифрувальника почав швидко перебирати можливі значення цього псевдо. – А про що йдеться в його електронних повідомленнях, адресованих Енсею Танкадо?
– Навіть гадки не маю. COMINT перехопив лише вихідні і-мейли Танкадо. Наразі все, що ми маємо про Північну Дакоту, – це його анонімну адресу.
Сюзанна знову замислилася, а потім спитала:
– А чи не може бути, що це трюк?
Стретмор здивовано звів брови.
– Який іще трюк?
– Танкадо міг посилати фальшиві повідомлення на підставну адресу, сподіваючись, що ми про неї довідаємося. Якщо переконати нас у тому, що він перестрахувався, то можна й не ділитися ні з ким паролем. Цілком можливо, що він працював сам-один.