Діти капітана Гранта
Шрифт:
– На злочини! – вигукнув учений. – То я маю вигляд людини, що збирається скоїти злочин?
– Я не кажу цього.
– Краще вже говоріть прямо, що я хочу вас зарізати!
– Жахаюся від самої думки про це! – відповів Гленарван, насилу стримуючи сміх. – На щастя, північний вітер дме всього лише день.
Гленарванові слова заглушив загальний регіт.
Паганель пришпорив коня і поскакав уперед, щоб на самоті розвіяти свій поганий настрій. За чверть години він забув про неприємності. Так, на короткий час незлобливість ученого зрадила йому, але Гленарван мав рацію, то була суто зовнішня причина.
О восьмій вечора Талькав,
Розділ XVIII. У пошуках прісної води
Озеро Салінас замикає ряд лагун, що сполучають Сьєрра-Вентана і Сьєрра-Ґуаміні. Колись із Буенос-Айреса в ці місця прямували численні експедиції з метою добування солі, оскільки води Салінас містять багато хлористого натрію. Спека сприяла випаровуванню води, сіль осіла на дно, перетворивши озеро на величезне люстро.
Коли Талькав говорив про питну воду озера Салінас, то він мав на увазі не саме озеро, а прісні річки, що впадають у нього. Втім, і вони пересохли. Палюче сонце випило геть усе. Годі уявити собі розчарування, що охопило спраглих мандрівників.
Треба було негайно ухвалити якесь рішення. Незначна кількість води, що залишилась у бурдюках, затхнулася і не могла вгамувати спрагу. Голод і втома відступали перед потребою у воді. Виснажені мандрівники поселилися в шкіряному наметі, полишеному тубільцями у вибалку. Коні, лежачи на мулистих берегах озера, з огидою жували водорості та сухий очерет.
Коли всі розмістилися, Паганель звернувся до Талькава з запитанням, що, на його думку, слід зробити. Географ та індіанець говорили швидко, проте Гленарвану все ж удалося розібрати кілька слів.
Талькав говорив спокійно. Паганель жестикулював за двох. Цей діалог тривав кілька хвилин, потім патагонець схрестив руки на грудях.
– Що він сказав? – запитав Гленарван. – Мені здалося, що він радить нам розділитися.
– Так, на два загони, – відповів Паганель. – Ті, у кого коні від утоми і спраги ледве переставляють ноги, мають продовжити шлях уздовж тридцять сьомої паралелі. А ті, у кого коні в кращому стані, вирушать на пошуки річки Гуаміні, яка впадає в озеро Сан-Лукас за 31 милю звідсіль. Якщо води в цій річці буде вдосталь, то другий загін почекає перший на березі. Якщо ж Гуа мі ні теж пересохла, то загін попрямує назад, назустріч товаришам.
– А тоді що робити? – запитав Том Остін.
– Тоді доведеться спуститися до відрогів Сьєрра-Вентана, що за 75 миль на південь, – там дуже багато річок.
– Слушна порада, – відповів Гленарван, – і ми скористаємося нею. Мій кінь не дуже постраждав від нестачі води, тож я можу супроводити Талькава.
– О мілорде, візьміть мене з собою! – благав Роберт, ніби йшлося про прогулянку.
– А ти не відставатимеш, мій хлопчику?
– О ні! У мене хороший кінь. Він так і рветься вперед… О, сер… Прошу вас!
– Гаразд, їдьмо, – погодився Гленарван, втішений, що йому не доведеться розлучатися з Робертом. – Нам утрьох обов’язково вдасться знайти джерело свіжої чистої води!
– А я? – запитав Паганель.
– А ви, шановний Паганелю, залишаєтеся із другим загоном, – відгукнувся майор. – Аби покинути нас, ви надто добре знаєтеся і на тридцять сьомій паралелі, і на річці Гуаміні, і на пампі. Мюльреді, Вільсону і мені годі дістатися місця, призначеного Талькавом. Під проводом хороброго Жака Паганеля ми сміливо рушимо вперед.
– Підкорююся, – відповів географ, задоволений тим, що його поставили на чолі загону.
– Тільки не будьте неуважним, – додав майор, – і не заведіть нас до берегів Тихого океану.
– Хто-хто, а ви заслуговуєте на це, нестерпний майоре! – сміючись, відповів Паганель.
– Та скажіть мені, Гленарване, як ви спілкуватиметеся з Талькавом?
– Вважаю, що нам із патагонцем не доведеться розмовляти, – відповів Гленарван, – проте в екстреному випадку для порозуміння мені вистачить і тих іспанських слів, що я знаю.
– Тоді в путь, мій гідний друже! – відповів Паганель.
– Спершу повечеряємо, – запропонував Гленарван, – а потім, якщо зможемо, то трішки подрімаємо перед від’їздом.
Мандрівники перехопили всухом’ятку, а потім повлягалися спати. Паганелю снилися потоки, водоспади, ріки, річки, ставки, струмки, навіть повні карафи – словом, усе, в чому зазвичай міститься питна вода. То був справжній кошмар.
Наступного дня о шостій ранку коні Талькава, Гленарвана і Роберта Гранта були осідлані. Їх напоїли залишками води із бурдюків. Коні з жадобою припали до огидної на смак води. Потім троє вершників скочили у сідла.
– До побачення! – крикнули Остін, Вільсон і Мюльреді.
– Головне, постарайтеся не повертатися! – додав Паганель.
Незабаром патагонець, Гленарван і Роберт залишили позаду маленький загін на чолі з географом. Пустеля озера Салінас, якою їхали вершники, була рівниною з глинистим ґрунтом, порослим хирлявими кущами, куцими мімозами, які індіанці називають кура-мамель, і кущоподібними рослинами юмма, що містять багато соди. Подекуди траплялися величезні шари солі, що надзвичайно яскраво відбивали сонячні промені. Коли б не палюча спека, то можна було подумати, що то обмерзлі ділянки землі. Контраст між сухим, випаленим ґрунтом і блискучими соляними товщами надавав цій пустелі неповторного вигляду.
Зовсім інша картина відкрилася б перед мандрівниками, якби їм довелося спуститися на 80 миль південніше Сьєрра-Вентани.
Цей край надзвичайно родючий. Там розкинулися розкішні, найкращі на індіанських землях, паші. Північно-західні схили Сьєрра-Вентани вкриті буйними травами; нижче тягнуться ліси, багаті на різноманітні породи деревини. Там росте альгарробо – різновид ріжкового дерева, стручки якого сушать, перемелюють і готують хліб; біле квебрахо – дерево з довгими, гнучкими гілками, що нагадує нашу європейську плакучу вербу; червоне квебрахо, що вирізняється надзвичайною міцністю; легкозаймистий наудубай, який часто стає причиною страшних пожеж; вірраро, чиї лілові квіти мають форму піраміди; вісімдесятифутовий гігант тімбо, під колосальною кроною якого від сонячних променів може сховатися стадо. Аргентинці не раз намагалися колонізувати цей багатий край, але їм так і не вдалося подолати ворожість індіанців.