Діти Яфета
Шрифт:
Окуневський Ярослав (5 березня 1860, м. Радівці (Буковина) — 24 жовтня 1929, м. Городенка) — військо- вий лікар, український громадський та військовий діяч, письменник, дійсний член НТШ, адмірал флоту Австро- Угорської імперії. Кавалер найвищих нагород Австро- Угорщини, Іспанії та Китаю.
Зробив рідкісну для українця в Австро-Угорщині вій- ськову кар’єру: став адміралом, очолював медичну служ- бу австрійського військово-морського флоту. Саме Ярослав Окуневський розробив медичний статут флоту,
який з невеликими змінами і
Згодом жертвував великі суми на створення Легіону Українських Січових стрільців. Очолював санітарну місію ЗУНР у Відні, був головнокомандувачем у санітарних справах Державного Секретаріату ЗУНР.
Я. Окуневський відомий і як письменник. Написав дво- томник «Листи з чужини».
Полтавець-Остряниця Іван (26 вересня 1890–1957) — український військовий та політичний діяч, ультраконсер- ватор, монархіст-гетьманець.
Ад’ютант гетьмана Скоропадського. Генеральний писар Української Держави (1918).
Наприкінці 1920 р. знайшов притулок у Мюнхені. У 1942 році відійшов від політичної діяльності. Помер в Мюнхені 1957 року.
Скоропис-Йолтуховський Олександр (1880–1950) — український громадський, політичний та державний діяч, публіцист, автор розвідок на економічні і політичні теми. У роки Першої світової війни — провідний діяч Союзу Визволення України, за часів УНР — губернський комі- сар, а за Української Держави — губернський староста Холмщини та Підляшшя. В еміграції — один із засновни- ків, ідеологів та провідних діячів гетьманського руху, співзасновник та член кураторії Українського наукового інституту в Берліні.
Після 1920 року Скоропис-Йолтуховський перебував спочатку в Австрії (пізніше він переїхав до Берліна), де швидко знайшов однодумців — В’ячеслава Липинського, Дмитра Дорошенка, Сергія Шемета, які й утворили ініціа- тивну групу Українського союзу хліборобів-державників. Того ж року спільними зусиллями цих діячів було видано перше число свого органу — неперіодичного видання
«Хліборобська Україна». Протягом 1930-х років Олек- сандр Скоропис-Йолтуховський продовжував провадити
активну громадську та наукову діяльність. Залишався на керівних посадах у гетьманському русі (як член президії Гетьманської ради) до 1945 року, коли його арештувала радянська військова контррозвідка. Помер Скоропис- Йолтуховський 1950 року на засланні у Темниківському таборі (Мордовія).
Степанківський Володимир (1885–1957) — громадсь- кий і політичний діяч, журналіст.
Родом зі Східного Поділля. Був членом РУП і УСДРП (1904 року — член ЦК), з 1907-го на еміграції в Швейцарії, Парижі (у 1909-му — співзасновник Української громади) й Лондоні; дописувач до «Ради»,
«Діла» та органів УСДРП.
З 1911 та переважно під час Першої світової війни Степанківський розвинув жваву інформаційну діяль- ність про Україну, заснував у Лозанні Українське бюро та видавав тижневик «L’Ukraine» (1915–1920) і неперіо- дичне «The Ukraine», а в Берні у співпраці з Д. Донцовим
«Korrespondenz der Nationalit"aten Russlands» (1916– 1917), також французькою і англійською мовами). У 1918-му перебував деякий час на Україні, але пізніше знову емігрував до Лозанни. У середині 1920-х pp. виїхав до США і відійшов від українського організованого життя.
Степанківський переклав українською мовою «Кому- ністичний маніфест» К. Маркса (1905), брошуру «The Russian Phot to Seize Galicia» (1914), написав низку інфор- маційних публікацій, склав словник «The American- Ukrainian Nautical Dictionary» (1953).
Суковкін Михайло — громадський і політичний діяч на Київщині. До 1917 року голова Київського губернського земства, по революції — Київський губернський комісар (до кінця літа 1917-го), був у добрих стосунках з українськими національними колами. За гетьманату — посол Української Держави в Туреччині (1918). Після занепаду гетьманату посів ворожу позицію до української державності.
Темницький Володимир (24 липня 1879 — 1938) — правник, громадсько-політичний і державний діяч, жур- наліст, літератор.
Народився в селі Хлопівці, нині Гусятинського району на Тернопільщині. Співзасновник організації «Молода Україна» (1900–1902), редактор її однойменного часопи- су. Від серпня 1914-го — член Бойової Управи УСС і Головної Української Ради (створені у Львові, потім Загальна Українська Рада діяла у Відні). Співпрацював із Союзом Визволення України. 1919 — віце-міністр закор- донних справ УНР у кабінеті В. Чехівського, міністр за- кордонних справ у кабінеті Б. Мартоса. З 1923 року про- живав у Галичині. Друкував статті на політичні теми в українських газетах.
Токаржевський-Карашевич Ян (Іван-Степан-Марія) (24 червня 1885, с. Чабанівка Ушицького повіту Подільської губернії, нині Кам’янець-Подільського райо- ну Хмельницької області — 18 листопада 1954, м. Лондон) — український політичний і дипломатичний діяч, історик-геральдист. Князь.
11 червня 1918 року гетьман Скоропадський затвердив постанову про призначення Токаржевського радником Українського посольства у Відні.
У січні 1922-го його призначено віце-міністром закор- донних справ і керівником міністерства Української Народної Республіки в екзилі. На цій посаді він залишав- ся до 3 вересня 1924 року, коли, за його словами, «…подав- ся до демісії і виїхав з Тарнова через Прагу до Франції. З того часу ніколи жадної урядової посади не займав».
У 1924–1936 рр. перебував у Франції. На цей період припадає його активна громадська і публіцистична діяль- ність. Насамперед намагався принести якнайбільшу користь українській визвольній справі. Токаржевський був членом комітету «Франція — Схід» і редактором бюле- теню «Франція — Україна», генеральним секретарем Французького товариства українознавства.
Його серце перестало битися 18 листопада 1954 року. На цвинтарі Gunnersbury в Лондоні зібралось багато людей, щоб попрощатися з великим українським патріо- том та чудовою людиною. Прийшов вклонитись і гетьма- нич Данило Скоропадський.