Діти Яфета
Шрифт:
Навесні 1903 року Липинський вступив до Ягеллон- ського університету в Кракові, де вивчав агрономію та слу- хав лекції з інших предметів, зокрема історії, також відві- дував лекції з української літератури Богдана Лепкого. У 1906 році, закінчивши навчання, одружився у Кракові з Казимирою Шумінською та виїхав з нею до Женеви, щоб вивчати соціологію у тамтешньому університеті. Але про- був там лише рік, оскільки швейцарський клімат погано впливав на здоров’я.
З 1909 року В. Липинський перебував почасти у Кракові, почасти у власному маєтку Русалівські Чагари Уманського
народ незалежний», потрібно повернути його еліту; опо- ляченій і польській шляхті в Україні треба визначитися: буде вона з народом і зійде з позиції колонізаторів чи опи- ратиметься ходу історії. Цю альтернативу Липинський сформулював у брошурі «Шляхта на Україні: її участь в житті українського народу на тлі його історії» (Краків, 1909), а також у статтях до журналу «Przeglad Krajowy» (Київ, 1909), до редакції якого він входив.
Напередодні Першої світової війни брав участь в орга- нізації за межами Росії українського політичного центру, трансформованого в Союз Визволення України (1914 рік).
Лютневу революцію 1917 року В’ячеслав Липинський зустрів у Полтаві.
Тоді, на початку визвольних змагань, Липинський зви- нувачував українських соціал-демократів у браку держав- ницької волі. Після Лютневої революції брав участь в українізації військових частин на Полтавщині. І одночас- но разом зі Сергієм Шеметом, як згадував сам Липин- ський, «політично організовував хліборобські консерва- тивні елементи на Полтавщині». Тоді ж він став одним із засновників Української демократично-хліборобської пар- тії й автором її політичної програми, виданої в жовтні 1917 року.
Після визволення України від більшовиків, навесні 1918 року, В’ячеслав Липинський зблизився з Павлом Скоропадським, майбутнім Гетьманом Української Дер- жави. У той самий час консервативні сили (УДХП,
«Українська народна громада» П. Скоропадського та
«Союз земельних власників») створили опозиційну до Центральної Ради коаліцію і за офіційного нейтралітету німецьких окупаційних сил розпочали підготовку до дер- жавного перевороту. 29 квітня 1918 року Центральну Раду було повалено, Павла Скоропадського проголошено Гетьманом.
У червні 1918 року В’ячеслав Липинський виїхав з України до Відня, щоб обійняти там посаду посла Української Держави. Послом Липинський залишався і після повалення Гетьманату. Хоч був «переконаним при- бічником гетьманської форми правління», він все-таки
вважав, що у складні для нації часи слід відкинути всі ідеологічні розбіжності задля роботи на благо України. Однак подальші події на батьківщині, процес «самоспа- лення, в якому згоряє наша хата» (В. Липинський), зокрема розстріл полковника П. Болбочана, стали безпосе- редньою причиною відставки з посади посла УНР у Відні. Наприкінці серпня 1919
У Райхенау В. Липинський прожив майже безвиїзно до осені 1926 року за винятком коротких поїздок до Відня, недалекого Бадена і перебування у Берліні у 1921-му. Саме на ці роки припадає його найінтенсивніша наукова і громадська діяльність. Там була опрацьована монографія
«Україна на переломі. 1656–1659», звідти він керував діяльністю Українського союзу хліборобів-державників. Також В’ячеслав Липинський видавав неперіодичні збір- ники «Хліборобська Україна» (1920–1925), де друкувався його історіософський трактат «Листи до братів-хліборо- бів» (окремо виданий 1926 року).
У листопаді 1926-го В. Липинський за дорученням Гетьмана Павла Скоропадського переїхав до Берліна пра- цювати у новоствореному Українському науковому інсти- туті як його дійсний член. Берлінський клімат та часті зустрічі й непорозуміння з близькими до гетьманського центру людьми несприятливо впливали на фізичний стан його здоров’я і психологічний спокій. За порадою лікарів Липинський покинув працю в інституті й повернувся до Австрії, де оселився у гірській місцевості Бадег поблизу Граца (1928).
Саме у цей час загострилися суперечності між Павлом Скоропадським та В’ячеславом Липинським. Липинсь- кий фактично розірвав свої стосунки із Скоропадським. Український союз хліборобів-державників розколовся. Прихильники Гетьмана об’єдналися у Союз гетьманців- державників, а прихильники В. Липинського створили Братство українських класократів-монархістів, гетьман- ців (1930).
Після загострення хронічної легеневої хвороби та сер- цевого нападу 26 квітня 1931-го В. Липинського перевез- ли до санаторію «Віннервальде», де він помер 14 червня 1931 року.
Похований В’ячеслав Липинський у Затурцях на Волині.
Основні праці:
«Шляхта в Україні: її участь в житті українського народу на тлі його історії» (Краків, 1909)
«Z dziej'ow Ukrainy» (1912)
«Україна на переломі. 1657–1659» (1920)
«Листи до братів-хліборобів» (написана в 1919–1926 рр., видана 1926-го у Відні)
«Покликання «Варягів» чи організація хліборобів» (1925)
«Релігія і церква в історії України» (1925)
Михальчук Кость (21 грудня 1840 (2 січня 1841 н. ст.), с. Зозулинці, Вінницька область — 7 квітня (20 квіт- ня н. ст.) 1914, м. Київ) — визначний мовознавець та етно- граф, член київської «Старої Громади», дійсний член НТШ у Львові, Українського наукового товариства у Києві, Історичного товариства Нестора-Літописця. У своїй праці «Наречия, поднаречия и говоры Южной России» («Труды» за ред. П. Чубинського, Т. 7) виступив основопо- ложником української діалектології. Автор багатьох праць з мовознавства (історичної фонетики й морфології, генези української мови тощо).