Діти Яфета
Шрифт:
Проте 9 червня з’явився наказ, у якому Болбочана і Гавришка звинуватили в самовільному захопленні влади. Розпочалося нове слідство, від якого Болбочан мав змогу втекти, але не зробив цього, прагнучи довести, що за ним немає жодної вини.
10 червня 1919 року Болбочана заарештували без жод- ного опору, а через два дні вчинили військово-польовий суд. Вирок — смертна кара.
28 червня 1919 року о 22.00 Петра Болбочана розстрі- ляли на станції Балин (нині територія Дунаєвецького ра- йону Хмельницької області). Там же, за півкілометра від станції, його було поховано.
Босий Володимир (1899–1979) — гетьманець, діяч
«Січей», пропагандист ідей В. Липинського
У 1933-му почав співпрацю з канадськими журналіста- ми в Монреалі щодо написання матеріалів про В. Липин- ського з метою застосування в суспільному житті Канади його теорій про класократичний державний устрій. Го- ловним речником цієї ідеї став Джон Фіцджералд (John Fitzgerald), редактор тижневика «Montreal Beacon». Гуртком канадських журналістів і політичних діячів було засновано 1935 року статутне товариство «Ligue de la Classocratie du Canada». Цими ідеями захопилося багато
канадських законодавців, але рух цей занепав у 1966 р. після смерті його речника Фіцджералда.
БуріанСтефан (Burian von Rajecz Stefan, 1851–1922) — граф, угорський політик, міністр закордонних справ Австрійсько-Угорської імперії. Завдяки його та австрій- ського посла в Києві графа Йогана Форгача (Johann Forgach) заходам цісар Карл, зважаючи на протидію поль- ських політичних кіл, погодився на відмову ратифікувати Брест-Литовську угоду 1918 року між Україною і Австро- Угорщиною, зокрема її таємну частину, де йшлося про поділ Галичини на Східну — українську і Західну — польську.
Василенко Микола (1866–1935) — український істо- рик та історик права, громадський і політичний діяч, за гетьманської держави — міністр освіти. Василенко доклав чималих зусиль до заснування українських державних університетів у Києві та Кам’янці-Подільському й до від- криття Української академії наук. Від серпня 1918 ро- ку — Президент Сенату Української держави. Автор чис- ленних наукових і науково-публіцистичних праць, зокре- ма з історії економічного, юридичного та суспільного життя давньої Гетьманщини. За радянської влади (1924) заарештований і засуджений до 10 років ув’язнення.
Василько Микола (1868–1924) — український гро- мадський і політичний діяч, дипломат, посол до Буковин- ського сейму й Австрійського парламенту (1898–1918). Один із організаторів Вільнодумного Союзу у Буковин- ському сеймі (1903), за допомогою якого українцям удало- ся чимало досягти в адміністративній і культурній ділян- ках. Організатор Гуцульсько-Буковинського куреня (1915–1916) — австрійської військової добровільної фор- мації. У віденському парламенті обіймав посаду заступни- ка голови Українського клубу. Співзасновник Загальної Української Ради у Відні (1915) та Української Націо-
нальної Ради у Львові (1918). Дипломатичний представ- ник ЗУНР в Австрії (1918–1920) і посол УНР у Швейцарії та Німеччині (1920–1924).
«Воля» — український суспільно-політичний і куль- турний тижневик, виходив у Відні з червня 1919 року до листопада 1921-го (останні три номери — «Воля України» за редакцією В. Піснячевського). Видання об’єднувало діячів різних політичних напрямків, які обстоювали само- стійність України.
«Вперед» — щоденна газета Української соціал-демо- кратичної партії (УСДП), виходила
Габсбург-Льотрінген Вільгельм (1895–1948) — австрійський архікнязь, племінник Карла І — останнього імператора Австро-Угорщини. Відомий під ім’ям Василь Вишиваний. Виявив себе послідовником і палким при- хильником українського національного відродження. Тісно співпрацював з галицьким політичним проводом в роки Першої світової війни. У 1918 р. очолив австрійську армійську групу в Україні, до якої був включений патро- нований ним легіон УСС. Висувався деякими опозиційни- ми до П. Скоропадського українськими діячами як канди- дат на голову Української держави. У 1919 р. дістав зван- ня полковника Армії УНР і був призначений начальником відділу закордонних зв’язків головного управління Ге- нерального штабу. У 1921 р. очолив Тимчасову управу закладеного у Відні Українського національного вільно- козацького товариства. Деякий час підтримував контакти з П. Скоропадським і В. Липинським, який не відкидав можливості порозуміння гетьманців з В. Габсбургом. Під час Другої світової війни співпрацював з українським під- піллям і французьким рухом Опору. В серпні 1947 р. схоп-
лений радянськими спецслужбами у Відні і засуджений до 25 років позбавлення волі. Помер 18 серпня 1948 року в лікарні Лук’янівської в’язниці.
Гетьманська управа — вищий виконавчий орган геть- манських організацій, заснована 10 серпня 1927 року. Правонаступниця Центральної управи об’єднаних хлібо- робських та інших класових організацій. Першим голо- вою Гетьманської управи був М. Кочубей, членами — А. Монтрезор, Л. Сідлецький, О. Скоропис-Йолтуховсь- кий, С. Шемет, також було обрано голів рад гетьманських організацій Польщі, ЧСР, Болгарії, Румунії, США і Канади. 10 жовтня 1930 року головою Гетьманської упра- ви став Й. Мельник — голова гетьманської організації
«Український стяг» у ЧСР.
Клуб гетьманців у Берліні — науково-громадське об’єднання, засноване з ініціативи В. Липинського 1928 року для узгодження спільних поглядів і тактики геть- манської ідеології. Голова клубу — О. Скоропис- Йолтуховський, заступник голови — В. Залозецький, сек- ретар — Д. Олянчин. Почесний голова клубу — В. Липин- ський. Клуб об’єднував представників різних політичних напрямків гетьманського руху.
Група гетьманців у Празі — заснована 1925 року. Її очолювали О. Шаповал та Б. Гомзин. Організація стояла на платформі УСХД. У вересні 1925 року об’єдналася з геть- манською організацією «Український стяг», яка функціо- нувала з 1923-го, у Союз українських хліборобів у ЧСР.
Горбачевський Іван (1854–1942) — український хімік і громадсько-політичний діяч, професор універси- тету в Празі, один із засновників та багаторазовий ректор УВУ в Празі. У 1917–1919 рр. — перший австрійський міністр охорони здоров’я, автор численних наукових праць.
Горникевич Теофіль (1891–1969) — український греко-католицький священик, папський шамбелан, кате- хит середніх шкіл Львова, капелан Української Галицької Армії (УГА). Відшукав у Віденському архіві велику кіль- кість документів з історії України 1914–1922 рр. і відреда- гував 4-томну серію цих документів — «Ereignisse in der Ukraine 1914–1922 deren Bedeutung und historische Hintergr"unde», яку видав СЄДІ. Член редакційної колегії СЄДІ. Як представник СЄДІ в Австрії врятував повний пер- сональний архів В. Липинського та інші цінні архівні матеріали.