Дівчинка з Землі
Шрифт:
Аліса дивилася на мене благально. Їй так кортіло спитати Громозеку!
Але той уже протупцяв у ванну, чіпляючись щупальцями за меблі і стіни.
— Ну навіщо ти, тату, так із ним повівся? — прошепотіла Аліса, коли Громозека пішов. — Адже він хотів розповісти.
— Нехай не кривляється, — мовив я. — Якби ми почали просити, він би ще години зо дві нас мучив. А тепер сам розкаже. Можемо побитись об заклад.
— Нумо, — згодилась Аліса. — На що поб’ємося об заклад? Я кажу, що Громозека образився і ні про що нам не розповість.
— А я кажу, що він дуже образився, але саме тому
— На морозиво.
— На морозиво.
Так ми заклалися. І не встигли розчепити рук, як у коридорі задвигтіли стіни. Громозека йшов назад.
Він був мокрий, вода стікала з його панцира, і щупальця залишали нерівні мокрі смуги на підлозі. Позаду йшов робот-домробітник із ганчіркою й підтирав за гостем підлогу.
— Послухай, професоре, — звернувся Громозека, — де в тебе дитяче мило?
— Мило? — здивувався я. — Мило на полиці. Хіба там нема?
— Є, — засміявся Громозека. — Я прийшов спеціально з тебе покепкувати. Адже ти думав, що я поспішаю, аби відкрити тобі таємницю. І, напевно, сказав своїй доньці: ось іде бовдур Громозека, якому так кортить поділитися з нами таємницею, що він забув витерти щупальця. Чи не так?
Я стенув плечима.
Та Аліса відразу ж мене виказала.
— Ми навіть побились об заклад, — похвалилася вона, — Я сказала, що ви не прийдете.
— Ну от, — Громозека знову сів на підлогу і розіслав, як пелюстки, довкола свої мокрі щупальця, — тепер я задоволений: ви хотіли з мене поглузувати, а я поглузував із вас. Ми поквиталися. І тому слухайте, мої друзі. Ви пам’ятаєте про епідемію космічної чуми?
2
Звісно, ми пам’ятали про цю епідемію. Певніше, я пам’ятав, а Аліса читала про неї. Років п’ятнадцять тому на Землю повернулася експедиція із вісімнадцятого сектора Галактики. Як і заведено було в ті часи, далека експедиція причалила не до самої Землі, а до бази на Плутоні, для того щоб пройти карантин. Це й врятувало нашу планету. Двоє членів екіпажу були хворі на невідому хворобу. Їх відправили в ізолятор. Проте, незважаючи на всі ліки, їм ставало гірше й гірше. Наступного дня занедужала решта членів екіпажу, а ще через два дні — всі, хто був на базі.
На Землі було оголошено тривогу, і спеціальний медичний корабель полинув до Плутона. Кілька днів підряд тривала боротьба за життя космонавтів і співробітників бази. І закінчилася поразкою лікарів. Їм не тільки не вдалося вилікувати тих, хто захворів, а й вони самі, незважаючи на всі заходи, теж занедужали.
От тоді цю хворобу й назвали космічною чумою.
Було запроваджено карантин, і патрульні кораблі крейсували довкола Плутона, щоб хто-небудь випадково туди не залетів. Тим часом найкращі лікарі Землі та інших планет намагалися розгадати таємницю хвороби. Здавалося, що проти неї нема ніякого засобу і нічим її не зупинити. Не допомагали ні ліки, ні товсті стіни ізоляторів. І аж через три місяці ціною величезних жертв і зусиль кількох тисяч учених знайшли причину хвороби й дізналися, як її здолати.
Виявилося, що впоратися з чумою було так важко тому, що її переносили віруси, які мали дві дивовижні властивості: по-перше, вони вміли маскуватися під своїх нешкідливих співбратів і виявити
Коли вчені здогадалися, в чому річ, вони спробували налагодити з вірусним розумом зв’язок. Але той не захотів розмовляти з людьми. Або не зміг — усі думки його, вся його винахідливість були спрямовані тільки на руйнування, нічого творити він не вмів.
Згодом, коли космічну чуму було вже подолано, вдалося знайти в архівах інших планет згадки про ці віруси.
Виявилося, що Сонячна система — не перше місце, куди проникла ця чума. На рахунку у вірусів були знищені планети й цілі системи планет. І коли не вдавалося знайти способу прогнати чуму, віруси не заспокоювалися доти, аж доки знищували все живе на планеті. Вигубивши людей і тварин, віруси або знімалися, як рій бджіл, і летіли в космічний простір, де чатували на який-небудь корабель чи планету, щоб напасти на них, або залишалися на місці і впадали в сплячку.
Космічні археологи з експедиції Громозеки й вирішили, що, очевидно, планета Колеїда загинула від космічної чуми. Жителі її не знайшли способу впоратися з епідемією.
І ось, для того щоб переконатися в цьому напевно, Громозека прилетів до нас на Землю. На Землі є Інститут часу. Його співробітники можуть подорожувати в минуле. І Громозека вирішив попросити в інституті, щоб до нього в експедицію прислали машину часу і хто-небудь злітав у минуле Колеїди й подивився, чи не від космічної чуми загинули всі її жителі.
3
Наступного дня Громозека зранку пішов в Інститут часу. Пропадав він там до обіду, й Аліса, яка вже знала все про його справи, прийшовши зі школи, сиділа і чекала повернення археолога. Їм було дуже цікаво дізнатися, чим усе скінчиться.
Ми побачили Громозеку у вікно. Задрижало скло, і наш дім легенько затрясся. Громозека йшов посеред вулиці, ричав якусь пісню і ніс такий великий букет квітів, що зачіпався ним за будинки обабіч вулиці. Перехожі, побачивши наше дороге чудовисько, притискалися до стін і трохи лякалися, бо ніколи раніше не бачили букета квітів на п’ять метрів у діаметрі, з-під якого висовувалися довгі товсті щупальця з кігтями на кінцях. Громозека кожному перехожому давав по квітці.
— Ей! — крикнув мій друг, зупиняючись у нас під вікнами.
— Здрастуй, Громозеко! — вигукнула Аліса, розчиняючи вікно. — У тебе добрі новини?
— Все розповім, мої дорогі! — відповів Громозека і дав квітку дідусеві, який від здивування сів просто на тротуар. — Але поки що прийміть цей скромний букетик. Я його передам вам частинами, а то мені з ним не зайти до під’їзду.
І Громозека простяг щупальця з першою порцією квітів.
Через п’ять хвилин уся кімната була завалена квітами, і я навіть втратив Алісу з виду. Нарешті останній оберемок квітів опинився в кімнаті. Я спитав: