Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]
Шрифт:
Залізаючи в кабіну фургона, перевізник із добрим сумом глипав на нас і гугонів щось приємним басом.
— Ні, ми лишимось тут, — відказав я, здогадуючись, про що мова. — А ти лети.
— Ти пізнав наш світ, друже, — озвався Мула. — Тікай…
Харон вистромив у вікно руку, махав нею, а ми ретельно зачинили двері фургона — щоб ненароком не вилетіло весло, та, впершись руками, покотили машину до прірви. Під колесами та нашими ногами шурхотів дрібний гравій…
—
— Мабуть, він вантажить до човна ще й барило з пивом, яке було у фургоні, — посміхнувся я.
Раптом поруч із нами на мості зупинився і засиґналив чудернацький автомобіль. Він був рожево-червоний, розмальований серцями, жіночими губами та силуетами, а на даху в нього сидів великий м’який іграшковий ведмедик. У лапах ведмедик тримав табличку з написом англійською «Sexy gerls».
— «Сексуальні дівчата», — переклав Мула. — Тільки «Girls» пишеться через «і».
Від здивування я роззявив рота:
— Мула-а!.. Ти знаєш англійську?!.. Ти можеш нею читати!?..
— А шо?.. — знітився мій товариш. — Я добре розмовляю ще французькою, німецькою, польською, трохи — корейською…
— Ей, мальчікі! — закричали нам з машини, опустивши скло, дві жіночки з яскравим макіяжем. — Ви што, апять тапіться сабралісь?..
Так, це були дорожні повії, що колись робили нам штучне дихання.
— Чому, хлопчікі, в такому поганому відє? — співчутливо запитувала молодша повія, визираючи з вікна авта. — Вас шо, кинули па бізнесу?..
— Знаєш, Свєт, ані мнє пачєму-та нравятся, — звернулась до неї старша. — І дєла у нас на іхнєй машінє харашо ідут…
— Нездійсненна Мрія! — прошепотіли ми, оглядаючи розмальоване авто.
— Давай увєзьом іх с маста — ат ґрєха падальше. Накормім і напоім, а?.. — пропонувала тим часом молодшій повії старша.
— Краще підкиньте нас до фортеці, — попрохав я.
— «Фартеця» ета што — замак? — перепитала старша, зацікавившись. А молодша плеснула в долоні й вигукнула:
— Вони подарять нам палац!..
VI
Коли ти — сонях, то спочатку будеш зелений та малий, і ніхто на тебе не зважатиме. І ти не зважай — рости, міцній, підведи нарешті свою велику жовтопелюсткову голову, і всі скажуть: «Погляньте, яке диво!.. Він став соняшником!..»
— Ми були в місті, — повідомили ми Продавцеві, коли нарешті розпрощалися з повіями та відшукали його у фортеці.
— Знаю, — всміхнувся він, — у теленовинах казали… — ми з Мулою перезирнулись. — Показували ще ваші фотороботи, — вів далі лотерейник, — не дуже схожі… І ще з вами хтось третій був — так це взагалі потвора…
Ми опустили очі й роздивлялись дрібно покришену цеглу в себе під ногами.
— Що ж нам робити? — пробубонів Мула.
— А нічого, — гладкий Продавець розвів руками — верхній ґудзик його піджака луснув та відпав. — Ви зробили все, що могли. Тепер слід чекати.
— На що? — спитав я.
— Ну, швидше за все, спочатку сюди завітає міліція. Буде розпитувати про вас, — відказав Продавець, мусолячи нитки на місці відірваного ґудзика. — Потім, гадаю, не пізніше завтрашнього дня, фортецю оточать війська і поставлять ультиматум…
— То слід готуватися! — вигукнув Мула, стривожившись і гарячково озираючись. — Зачинити брами, видати людям зброю — у тій вежі ще багато лишилося…
Мула викрив нас, і я закусив губу, однак Продавець тільки засміявся:
— Зброя у великих ділах не допоможе… Хоча в невеличких іноді помічна, — він підморгнув нам. — А от і міліція!..
Поруч з гуркотом і димом зупинився старий міліційний «бобик». Ми з Мулою приготувались тікати, але Продавець жестом нас спинив.
З машини вийшло два міліціянти, і ми їх одразу пізнали:
— Це вони! — загукали ми, тицяючи на охоронців порядку пальцями. — Це одні з тих бандитів, які в місті полювали на нас!.. Ловіть їх!.. Ловіть!..
Міліціянти, побачивши мене з Мулою, на секунду вклякли. Потім повільно, крадучись, ніби два вгодованих коти, почали наближатися й витягати на ходу пістолети та кайданки. Водночас на наші зойки звідусіль рушили мешканці фортеці: садівники в комбінезонах, з великими ножицями та городниками, повновиді пралі, що несли кошики з білизною; кондитери-поети та кароокі романтичні поетки у замащених шоколадом білих фартухах. Під’їхав молодий спортивний прибиральник на чудернацькому жовтогарячому, схожому на моторолер агрегаті. За ним поспішала до нас ще валка людей — чоловіків та жінок…
Продавець став між нами та міліціянтами, заступивши мене й Мулу своїм великим тілом.
Розуміючи, що події набувають небажаного перебігу, бандити-міліціянти зупинились і стривожено озиралися.
— Відійдіть, бо ми тих двох шукаємо, — похмуро сказав один з них Продавцеві.
— Ну то й що? — здивувався Продавець. — Це не дає вам ніяких переваг. А я захищаю не їх, а навпаки, — вас…
— Так-так, — підтвердили ми, визираючи з-за спини Продавця, — ви в небезпеці!