Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
Шрифт:
Ніккі згадала, як вона здивувалася, побачивши так багато мертвих, і не могла зрозуміти, як один Річард зміг справити таке страшне спустошення. Але потім згадала Річарда, ковзаючого серед цих тварюк і його меч, що з неймовірною швидкістю разив супротивників. Цей танець смерті зачаровував. Кожен випад і удар ніс смерть. Солдати c подивом бачили, як швидко їх товариші падали побиті на землю. Вони були молоді і сильні, насолоджувалися своєю силою, і звикли залякувати слабких. Вони намагалися дістати Річарда, але їх мечі знаходили порожнечу, а противник уже був поряд і нещадно разив. Його манера бою була
Однак їх було занадто багато для однієї людини, нехай навіть, це був Шукач, озброєний Мечем Істини. Було достатньо лише одного точного удару. Або стріли, яка б знайшла ціль. Річард був ні невразливий, ні безсмертний.
Віктор і його люди прибули якраз вчасно — раніше Ніккі. Люди Віктора вступили в бійку, намагаючись відтягнути на себе супротивників Річарда. Підоспіла Ніккі використала свою магію проти солдатів, сліпучим спалахом спопеливши тих з них, хто ще тримався на ногах. Налякані підмогою, залишки нападників втекли, а Ніккі організувала перенесення Річарда в селище, побоюючись, що Орден може надіслати підкріплення. Вона нічим не могла допомогти йому на місці, а лише намагалася в дорозі надати йому витривалості і, періодично використовуючи свій Хань, вливала в нього порції життєвої сили. Ніккі постаралася зупинити болісний потік жахливих спогадів.
Не наближаючись, вона продовжувала спостерігати, як Річард уважно оглядає місце битви, як, не звертаючи уваги на лежачих солдатів, він головним чином оглядає місцевість навколо. Вона не могла зрозуміти, що він сподівається знайти. Він почав від центру, рухаючись по колу прагнучи оглянути всі місця битви. Час від часу він зупинявся, опускався на коліна і ретельно вивчав землю.
А потім Річард зник за деревами.
Віктор, втомившись стояти без діла, пройшов між папоротей, які від його дотиків струшували з листя краплі, туди, де стояла Ніккі.
— Що відбувається? — Пошепки запитав він.
— Він щось шукає.
— Це я й сам бачу. Я маю на увазі, що це за історія про його дружину? — Ніккі втомлено зітхнула.
— Я не знаю.
— Але ти здогадуєшся. — Ніккі побачила, як Річард промайнув вдалині серед дерев. — Він був серйозно поранений. У цьому стані у людей іноді бувають галюцинації.
— Але тепер-то він здоровий. Він не виглядає буйним або одержимим. Він веде себе як, розумна людина, що втратив щось і намагається це знайти. А я ніколи не бачив, щоб Річард поводився так.
— Поняття не маю. — Зізналася Ніккі. Вона знала, що Віктор ніколи не стане турбувати її даремно, а значить, він дійсно турбується за Річарда. — Мені здається, що він намагається відновити в пам'яті всю картину події, і привести в порядок думки в голові. Він був без свідомості кілька днів. А прокинувся тільки кілька годин тому. Давай дамо йому час подумати й розібратися в собі.
Віктор обдумав її слова. Важко зітхнув і кивнув на знак згоди. На щастя він не запитав, що вони будуть робити, якщо Річард не зможе впоратися зі своїми фантазіями.
Вона побачила Річарда, що йшов назад в тіні під дощем. Ніккі і Віктор рушили по полю йому назустріч. Тим, хто його не знав, здавалося, що Річард спокійний, але тільки не Ніккі. Вираз його обличчя підказував Ніккі, що він засмучений і роздратований.
Річард струсив з колін листя, мох, і прилиплий бруд, і підійшов до них. — Віктор, ці солдати не направлялися назад в Алтура-Ранг.
Брови Віктора здивовано піднялися. — Ні?
— Так. Для придушення повстання потрібні тисячі солдатів, можливо десятки тисяч. Ці, безсумнівно, були тут з іншою метою. І крім того, якщо вони прагнули туди, то чому пробиралися сюди, обминаючи основні шляхи, через непрохідний ліс.
Віктор зробив кисле обличчя визнаючи, що, швидше за все, Річард правий. — А як, по-твоєму, куди вони прямували?
— Вони йшли на світанку через густий ліс. Швидше за все, це були розвідники. — Річард озирнувся навколо.
— Дорога йшла у потрібному нам напрямку. Ми рухалися по ній з півдня. Я думав, що наш табір буде достатньо надійно укритий покровом ночі, щоб уникнути непотрібних зустрічей. Мабуть я помилився.
— Ми одержали звістку, що ти прямуєш на південь, — сказав Віктор. — Ми припустили, що ти вибереш цю дорогу, і постаралися зрізати шлях, щоб знайти тебе.
— Це дуже важлива дорога, — додала Ніккі. — Одна з перших, які побудував Джеган. Вона дозволяє йому стрімко перекидати війська. Дороги, які він створив, дали йому можливість підпорядкувати весь Старий Світ Імперському Ордену.
Річард пильно вдивився у напрямку дороги, як ніби міг щось побачити крізь стіну дерев і ліан.
— Такі відмінні дороги дозволяють йому швидко забезпечувати армію всім необхідним. Я думаю, що багато чого провозили саме тут.
А значить, хтось повинен був захищати обози від нападу, адже всі знають про повстання, яке спалахнуло в Алтур-Ранзі.
— Ці солдати не збиралися нападати на Алтур-Ранг, а мали інше завдання: забезпечувати безпеку обозів, що надходять на північ для армії Джегана. Йому треба розтрощити останній оплот опору в Новому Світі, перш ніж революція вдома добряче припече йому хвіст.
Річард пильно подивився на Віктора. — Я думаю, що перед солдатами тут були розвідники, які перевірили все навколо перш, ніж проїжджати обозом. Тоді вони послали загін щоб знешкодити якихось сплячих повстанців.
— А отримали нас. — Віктор схрестив м'язисті руки на грудях, що говорило про його невдоволення. — Ми б ніколи не подумали, що в цьому лісі на нас могли напасти солдати. Ми спали як немовлята. Якби вони спочатку не наткнулися на тебе, то перебили б нас усіх. Годувати б нам ворон тут замість них.
Вони замовкли, ще раз оглядаючи місце битви.
— Ви знали про ці ідучі на північ обози? — Запитав Річард.
— Так, — відповів Віктор. — Було багато звісток про вози, що їдуть на північ. Деякі обози супроводжували загони новобранців. Те, що ти говориш про розвідку перед проїздом обозу, має сенс.
Річард присів навпочіпки. — Бачиш ці сліди? Їх залишили тут вже після сутички. Сюди прийшло багато солдатів, і мабуть вони шукали цих мертвих людей. Вони прийшли здалеку. Такі чіткі відбитки залишилися тому, що вони довго стояли тут, оглядаючи це місце. Вони прийшли, огледілися навкруги і пішли. Вони так поспішали, що навіть не стали замітати сліди.