Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
Шрифт:
— Це пояснює дуже багато чого, — зітхнувши, нарешті вимовила вона.
— Ти подарувала Келен камінь.
Шота хмуро озирнулася. — Прикрасу? Який ще камінь? І навіщо, мій дорогий хлопчику? Ти думаєш, я коли-небудь стала б робити щось подібне для твоєї… коханки?
— Дружини, — поправив Річард. — Одного разу ви з Келен поговорили і досягли взаєморозуміння. Це намисто було подарунком Келен, щоб вона і я… щоб ми могли бути разом. Камінь в намисті був зачарований, щоб ми не зачали дитину. Хоча я не був згоден з твоїм поглядом на майбутні події, але поки йде війна, ми вирішили взяти твій подарунок і разом з ним запропоноване
— Не можу уявити, що я могла вчинити так, як ти розповідаєш. Може це плід твоєї уяви? — Шота знову повернулася до Кари. — Після поранення у нього не було лихоманки?
Спочатку Річард вирішив, що вона знущається, але, глянувши на її лице, зрозумів, що питання задане серйозно.
— Була, — нерішуче відповіла Кара. — Невелика. Ніккі говорила, що лихоманка частково була викликана пораненням, але головним чином тим, що він довго пробув без свідомості. — Кара неохоче говорила з тією, в якій бачила потенційну загрозу, але закінчила відповідь. — Ніккі сказала, що все це може бути результатом марення.
Шота склала руки і зітхнула, не спускаючи з нього мигдалеподібних очей.
— Що мені з тобою робити, — пробурмотіла вона наполовину про себе.
— Коли я був тут востаннє, — вимовив Річард, ти сказала, що вб'єш мене, якщо я коли-небудь повернуся в Землю Агад.
Вона ніяк не відреагувала на це.
— Значить, зараз. І чому мені потрібно було говорити таке?
— Гадаю, тому, що ти сердилася на мене за те, що я відмовився убити Келен і не дозволив тобі зробити це. — Він вказав підборіддям на гірський перевал. — Я, було, подумав, що ти зібралася стримати слово і послала Самуеля, щоб він виконав твою погрозу.
Шота пошукала очима між дерев свого компаньйона, який раптом зник.
— Про що ти говориш? — Вона похмуро глянула на Річарда.
— Ти будеш стверджувати, що нічого не знала?
— Не знала що?
Річард коротко глянув у витріщені на нього сердиті жовті очі.
— Самуель ховався на перевалі і напав на мене, коли почалася заметіль. Він зіштовхнув мене зі скелі і намагався відібрати меч. Я дивом встиг зачепитися за камінь. Якби там не було Кари, Самуель скористався б цим мечем, щоб змусити мене впасти вниз. Йому майже вдалося вбити мене. Те, що він не досяг успіху, зовсім не означає, що він не старався.
Палаючий погляд Шоти ковзнув до темної постаті, напівприхованої деревами.
— Це вірно?
Цього Самуель винести не міг. Пхикаючи від жалю до себе, він опустив очі в землю. Це була досить красномовна відповідь.
— Ми обговоримо все пізніше, — недвозначно вимовила вона низьким голосом, який рознісся між деревами і змусив Річарда покритися гусячою шкірою.
— У мене не було такого наміру, Річард. Запевняю тебе, я не віддавала подібного наказу. Я тільки послала Самуеля запросити сюди твого заблудлого чарівного охоронця.
— Знаєш що, Шота? Я вже неабияк втомився від твого Самуеля, який намагається вбити мене; та й від тебе, коли ти запевняєш, що не давала йому подібних наказів. Можливо, одного разу так і було, але це вже стає звичайною справою. Твоє невинне здивування — в який уже раз — починає мені здаватися дуже промовистим. Така позиція один раз виявилася корисною для тебе, і ти вирішила дотримуватися її.
— Річард, це не так, — розважливим тоном відповіла Шота. Не піднімаючи очей від землі, вона почала стискати і розтискати руки. — Ти носиш його меч; Самуеля це дратує. Оскільки він не повернув меч добровільно — його забрали силою — це означає, що зброя все ще належить йому.
Річард мало не почав заперечувати, але нагадав собі, що не збирався обговорювати цю тему.
Шота підняла очі і пильно глянула йому в обличчя. В її очах був гнів.
— Як смієш ти скаржитися, що Самуель діє без мого дозволу, коли ти сам свідомо несеш в мій мирний будинок смертельну загрозу?
Річард був спантеличений.
— Про що ти?
— Не зображуй дурня, Річард, тобі це не йде. Над тобою нависла страшна загроза. Скільки людей вже загинуло тому, що мали нещастя опинитися поруч з тобою, коли звір прийшов за тобою. Що, якщо він прийде і сюди, щоб убити тебе і заодно уб'є мене?. Ти прийшов сюди без запрошення, зарозуміло ризикуючи і моїм життям, просто тому, що тобі щось потрібно? І ти вважаєш правильним, що через твоє бажання я піддаюся смертельному ризику? Отже, ти вважаєш можливим розпоряджатися моїм життям тому, що у мене є щось, що потрібно тобі?
— Звичайно, ні. — Річард сковтнув. — Я ніколи не думав про це таким чином.
Шота підняла руки. — Ах, значить твоє виправдання в тому, що я повинна піддатися небезпеці просто тому, що ти не подумав.
— Мені потрібна твоя допомога.
— Ти хочеш сказати, що прийшов сюди як безпомічний жебрак прохач, не думаючи про небезпеку, що загрожує мені, бо тобі щось потрібно.
Річард провів пальцями по лобі.
— Послухай, я не знаю відповідей на всі питання. Але можу точно сказати, що маю серйозні підстави вважати, що я правий. Келен дійсно існує, і вона зникла.
— Як я вже сказала, ти чогось хочеш, але при цьому навіть не думаєш, що хтось ще піддається ризику.
Річард ступив ближче до неї.
— Це неправда. Хіба ти не бачиш? Ти не пам'ятаєш Келен. Ніхто не пам'ятає Келен. Крім мене. Думай, Шота, думай про те, що це може означати. Можливо правий я?
Її брови спантеличено стрепенулися.
— Про що ти говориш?
— Якщо я правий, значить в світі щось неправильно. Відбувається щось серйозне, і це стосується всіх, хто живе зараз. Всі забули її. Вона стерта з пам'яті кожного. Але є щось більш серйозне. Не просто Келен, пам'ять про яку зникла зі свідомості кожного. Спогади про все, що відбувалося з кожним, хто хоч раз з нею зіткнувся, теж зникли. Частина цих спогадів може бути звичайною буденністю, але щось може бути життєво важливо. Наприклад ти не пам'ятаєш, що обіцяла вбити мене при наступній зустрічі, якщо я коли-небудь повернуся сюди. Це означає, що на твою думку, загроза так чи інакше була пов'язана з Келен. Вона змусила тебе вимовити ту загрозу. Але тепер, коли ти про Келен забула, ти також не можеш згадати своєї обіцянки.
Що, якщо точно так само ти забула щось дуже важливе для тебе? Забувши Келен, ти втратила частину свого власного життя, частину своїх дій, своїх рішень. Ти ж не можеш повністю усвідомити, що саме стерто, скільки важливих моментів пропущено. Скільки в твоєму житті було змінено через те, що твої дії були продиктовані думками про неї?
Шота, хіба ти не бачиш масштаб цієї проблеми? Хіба ти не розумієш, що це може змінити долю світу? Якщо кожен забув, як Келен своєю присутністю змінила їх життя, то які зміни відбудуться в долях тих, хто не зустрічався з нею, але діяв під впливом її існування.