Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
Шрифт:
— Так. І при цьому, ти точно вкажеш йому, де знаходишся. Звір — істота, що об'єднує в собі обидві сторони магії, тільки частково належить цьому світу. Для нього не існує перешкод, так само, як не існує відстаней або часу. Однак він не втомлюється, не лінується, не злиться, не буває нетерплячим.
Я зовсім не хочу сказати, що Звір негайно почне діяти, тільки-но ти використовуєш дар. Як я вже говорила, його дії неможливо передбачити, тому не обов'язково використання магії викличе негайні наслідки у вигляді нападу. Це всього лише збільшить вірогідність його
— Чудово, — бурмотів Річард, крокуючи туди-сюди.
— А як можна вбити цього Звіра? — Запитала Кара.
— Звір — не жива істота. — Пояснила Шота. — Вбивати гончих Крові, — це все одно, що намагатися вбити валун, що летить на тебе, або битися з дощем, щоб перешкодити йому намочити тебе.
Судячи з вигляду, Кара була засмучена так само, як і Річард.
— Але повинно ж бути щось, чого вона боїться.
— Страх — почуття, притаманне тільки живим істотам.
— Але може бути щось, чого вона не любить.
Шота насупилася.
— Не любить?
— Ну, вогонь, вода, світло… Щось, чого вона буде уникати.
— Сьогодні вона може уникати води, а завтра може спробувати стягнути його в болото, щоб втопити. Вона легко переміщається крізь наш світ, і ніщо не може надати на неї великого впливу.
— А хто міг придумати таке створіння? — Запитав Річард.
— Думаю, Джеган знайшов цю ідею в стародавніх книгах, що описують зброю часів Великої війни. Він багато років збирає і вивчає стародавні книги. Але, підозрюю, до древньої ідеї він додав свої власні. Він мріє перемогти тебе. Я знаю, що він використовував самих сильних серед Сестер, щоб створити Звіра.
— Судячи з того, що вони використовували Магію Збитку разом з магією, відібраною у чарівників, вони цілком могли використовувати людей з даром в якості складових частин Звіра, відбираючи в них душі, розриваючи їх на складові частини, щоб потім об'єднати в це неймовірне створіння. Це — зброя, що перевершує все, з чим ми стикалися досі, і Джеган — той, хто наказав її створити. Його необхідно зупинити, поки він не придумав що-небудь ще більш жахливе.
— Не можу не погодитися, — пробурмотів Річард.
— Але ти не зможеш зупинити його, якщо не припиниш ганятися за примарами, — сказала Шота.
Річард завмер на місці і дивився на неї.
— Шота, ти не могла наговорити мені всього цього, не пояснивши, як можеш мені допомогти.
— Ти прийшов до мене і почав задавати питання. Я не шукала і не кликала тебе. І потім, я вже допомогла тобі. Я розповіла все, що знаю. Можливо, ця інформація допоможе тобі прожити на кілька днів більше.
Річард почув достатньо. Гонча Крові не мала єства, але в певному сенсі це і було її єством. Значить, дещо з того, що його цікавило, він усе ж дізнався. Це могло виявитися правдою, оскільки Шота попереджала, що немає ніякої можливості передбачити її дії. Але брак розуміння або знання ще не означав перевагу єства. Однак по цьому пункту сперечатися не варто. Він розумів, що рано чи пізно це може стати важливим, але не прямо зараз. Слова Шоти в достатній мірі підтверджували те, що вже повідомляла Ніккі. Однак вона додала деталі, про які Ніккі не знала. Правда, Шота не підказала жодного рішення.
Фактично, здавалося йому, вона зробила все, щоб намалювати картину, як можна більш безнадійну.
Річард майже поклав руку на руків'я меча. Але замість цього зупинився і скуйовдив пальцями волосся. Його розум відмовлявся сприймати інформацію. Він відвернувся і спрямував погляд на дерева в долині, дивлячись, як їх листя мерехтять в останніх сонячних променях.
— Значить, я нічого не можу зробити, щоб захиститися від гончої Крові.
— Я цього не говорила.
Річард різко обернувся.
— Що? Ти хочеш сказати, що спосіб є?
Шота незворушно дивилася йому в очі.
— Вважаю, один спосіб у тебе є… захиститися.
— Який?
Вона переплела пальці, з хвилину розглядала щось на землі, і потім рішуче зустріла його пильний погляд.
— Ти можеш залишитися тут.
Він зауважив біля своїх ніг Самуеля. Річард знову обернувся до Шоти, що стояла в очікуванні.
— Що значить залишитися тут?
Вона знизала плечима, немов у її словах не було нічого особливого.
— Залишайся тут і я зможу захистити тебе.
Кара випросталась і розвела руками. — Ти можеш це зробити?
— Думаю, зможу.
— Тоді підемо з нами, — запропонувала Кара. — Це вирішило б проблему.
Річарду ідея Кари не сподобалася.
— Ні, — відповіла Шота. — Я можу захистити його тільки тут, у цій долині. У себе вдома.
— Я не можу залишитися, — вимовив Річард, намагаючись, щоб його слова прозвучали не надто театрально.
Шота потягнулася і м'яко взяла його за руку, не даючи йому можливості легковажно відмахнутися від цієї проблеми.
— Можеш, Річард. Хіба тут настільки погано?
— Про такий спосіб я не подумав…
— Тоді залишайся зі мною.
— Надовго?
Її пальці трохи напружилися, наче вона боялася вимовити такі слова, боялася його реакції на них, але в той же час продовжувала наполягати.
— Назавжди.
Річард сковтнув. Він відчував, що з розгону вискочив на тонкий лід, не зрозумівши цього, і тепер виявив, що шлях до безпеки дуже-дуже довгий. Він не знав, що сказати, боявся сказати щось не те, боявся зробити помилку. Все його тіло поколювало, коли він почав розуміти, яким небезпечним раптово став вечір.
У цей момент він зовсім не був упевнений, волів би він опинитися віч-на-віч зі Звіром або перед очікуючим поглядом Шоти.
Річард розвів руками, немов просячи розуміння. — Шота, як можу я залишитися тут? Ти ж знаєш, що є люди, які на мене розраховують, яким я потрібен. Ти ж сама це казала.
— Ти не раб цим людям, прикутий до їх потреб. Це — твоє життя, Річард. Залишайся, і будеш жити.
Кара з підозрілим виглядом тицьнула пальцем себе в груди.
— А як же я?
Не дивлячись на Кару, не відводячи від Річарда пильного погляду, Шота відповіла.