Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
Шрифт:
— Я мала на увазі порятунок Кари.
— А… Ну, я не міг змиритися з думкою, що й велика дівчинка помре теж.
Ніккі посміхнулася.
Він вказав на коней. — Мені пора їхати.
Вона кивнула, а він підійшов до коней і перевірив упряж. Ніккі відкрила двері стайні. Ледве вона зробила це, як увійшла Кара, щоб взяти свого коня.
До світанку залишалося лише пара годин. Річард усвідомив, що він моторошно втомився, особливо після емоційної напруги через використання свого меча, але після того, що зробила Ніккі, йому стало трохи краще. Крім того, він знав, що деякий час у них не буде можливості виспатися. Їх чекав
Ніккі притримувала його коня за вуздечку, а він вставив чобіт в стремено і скочив у сідло. Кобила махнула хвостом і почала пританцьовувати, бажаючи швидше покинути стайню, незважаючи на те, що на дворі все ще стояла ніч. Річард поплескав її по шиї, щоб заспокоїти, у неї ще буде достатньо часу, щоб показати йому свій норов.
Кара, вмить опинившись у сідлі, насупившись, обернулася до нього. — До речі, лорд Рал, куди це ми прямуємо в такому поспіху?
— Я повинен побачити Шоту.
— Шоту! — У Кари відвисла щелепа. — Ми їдемо до жінки-відьми? Ви зійшли з розуму?
Ніккі раптово кинулася до нього. — Подорож до жінки-відьми — це безумство, якщо навіть не згадувати про солдатів Імперського Ордена, що заполонили весь Новий Світ. Ти не можеш зробити це.
— Я повинен. Я думаю, Шоті вдасться допомогти мені знайти Келен.
— Річард, вона відьма! — Ніккі вийшла з себе. — Вона не стане тобі допомагати!
— Раніше вона мені допомагала. Вона подарувала Келен і мені весільний подарунок. Я думаю, вона зможе це згадати.
— Весільний подарунок? — Запитала Кара. — Ви з глузду з'їхали? Шота вб'є вас, як тільки у неї з'явиться така можливість.
У словах Кари було багато правди. Його стосунки з Шотою завжди були напруженими.
Ніккі поклала руку на його ногу. — Що ще за весільний подарунок? Про що ти говориш?
— Шота хотіла смерті Келен, оскільки боялася, що ми зможемо зачати дитину, яка, на думку Шоти, буде монстром: обдарованим сповідником. На нашому весіллі, на знак перемир'я вона подарувала Келен ланцюжок з маленьким темним каменем. Він володів якоюсь магією, яка запобігла б можливій вагітності Келен. Ми з Келен тоді вирішили, що на деякий час, поки відбувається багато такого, про що слід турбуватися в першу чергу, варто скористатися подарунком Шоти.
Потім шими вирвалися на свободу, і вся магія початку гинути. Деякий час ми нічого не знали про це, але той чарівний амулет перестав діяти. Тоді Келен і завагітніла. Чоловіки побили її тієї моторошної ночі так, що вона не тільки втратила дитину, але і сама вижила лише дивом.
Також можливо, що через тимчасове згасання магії, природа всього світу піддалася фундаментальним незворотним змінам, що, в кінцевому рахунку, може призвести до загибелі магії взагалі. У всякому разі, Келен вважала, що так воно і є. Сталася низка подій, які ніяк не можна пояснити іншими причинами. Зедд називав це каскадним ефектом. Він сказав, що, розпочавшись одного разу, цей процес не може бути зупинений.
Річард не знав, чи правда те, що магія згасає.
— Шота згадає ланцюжок, який подарувала Келен. Вона згадає свою магію, також як ти будеш пам'ятати свою, щоб мати можливість знайти мене. Якщо хто-небудь і може згадати Келен, то це Шота. У нас в минулому були деякі розбіжності, але я також кілька разів допоміг їй. Вона винна мені. І вона допоможе мені. Їй доведеться це зробити.
Ніккі аж сплеснула руками.
— Звичайно, цей ланцюжок, має носити Келен, а не ти. Невже ти знову не бачиш, що робиш? Твій розум знову винайшов те, що не можна негайно перевірити. Все, про що ти говориш — десь далеко або це щось таке, що ми не можемо побачити. Ланцюжок також вигаданий тобою. — Ніккі стиснула руками скроні. — Річард, ця відьма не згадає Келен, тому що ніякої Келен не існує.
— Шота зможе допомогти мені. Я знаю, що зможе. Я знаю, що вона зробить це. Я не бачу інших можливостей, щоб отримати відповіді. Час іде. І чим далі, тим в більшій небезпеці перебуває Келен, хто б її не викрав, і тим менше у мене шансів повернути її назад. Я повинен відправитися до Шоти.
— А що якщо ти помиляєшся? — Вимогливо запитала Ніккі. — Що якщо жінка-відьма відмовиться допомагати тобі?
— Я зроблю все, щоб змусити її допомогти мені.
— Річард, будь ласка, зачекай з цим день або два. Ми можемо поговорити про це. Дозволь мені допомогти тобі, ретельно зваживши твої можливості.
Річард струснув поводи, понукаючи свого і прив'язаного коня прямувати до виходу. — Шлях до Шоти — мій єдиний шанс знайти відповіді. Я їду.
Річард пригнувся в дверному отворі і виїхав в ніч. Навколо співали цикади.
Він розвернув коня, щоб побачити силует Ніккі, яка стояла на порозі дверей, освітлена ззаду світлом ліхтаря.
— Будь обережна, — сказав він їй. — Якщо не заради себе, то заради мене.
Тоді вона нарешті посміхнулася. А потім покірно кивнула головою.
— Як накажете, лорд Рал.
Він махнув рукою Віктору і Іцхаку.
— Щасливої дороги, — гукнув Іцхак, знімаючи свій капелюх.
Віктор відсалютував, ударивши кулаком по грудях. — Повертайся якомога швидше, Річард.
Річард пообіцяв, що так і буде.
Коли вони виїхали на дорогу, Кара струснула головою.
— Я не знаю, навіщо ви утрудняли себе порятунком мого житті. Все одно ми скоро помремо.
— Я думав, що якщо ти поїдеш зі мною, то не допустиш цього.
— Лорд Рал, я не знаю, чи зможу я захистити вас від відьми. Я ніколи ще не стикалася з її силою, також як і жодна з Морд-Сіт. Магія сповідниць смертельна для Морд-Сіт, також можливо, що і магія відьми виявиться для мене фатальною. Я зроблю все можливе, але, думаю, ви повинні знати: немає впевненості, що мені вдасться захистити вас від жінки-відьми.
— О, я б не турбувався про це, Кара, — сказав Річард, стискаючи коліна і переміщаючи вагу, спонукаючи свого коня пуститися галопом. — Наскільки я знаю Шоту, вона не підпустить тебе близько до себе.
25
Ніккі крокувала по широкій жвавій вулиці на чолі невеликої групи людей і думала про те, що сонце чомусь перестало світити, як тільки виїхав Річард. Їй так хотілося заглянути в його очі, побачити в них цей блиск світла, притаманний лише йому одному. Два дні і дві ночі вона без відпочинку допомагала жителям готуватися до неминучої атаки. Але життя без Річарда здавалося порожнім, в ньому було менше фарб, менше… менше всього.