Долина Єдиної Дороги

Микітчак Тарас Ігорович

— Мабуть, нам краще сховатися в кущах. Раніше я ніколи такого не чув, — хлопець схопив супутницю за руку й потягнув за крислату стіну ліщини, що росла вздовж узбіччя. Обоє принишкли, не зводячи погляду з Дороги. Рибохвостик задоволено усміхалась — вона сьогодні побувала на ярмарку, побачила ліс, вподобала собі хлопця, з яким зараз ховалася в кущах, не відпускаючи його руку. І ще це постукування!..

Ось на Дорозі під деревами з’явилася тінь. Щось велике рухалося бруківкою, вистукуючи по ній однотонний ритм.

14

У Доріжньому на широких

лавках попід стінами великої півкруглої зали Нарадного дому сиділо дванадцять війтів долинних поселень. Зібрати Мудру Раду під час ярмарку було слушною думкою, адже старійшини майже не брали участі в ярмарковому обміні, а про висновки й пропозиції війтів після зібрання можна відразу ж розповісти всім доріжанам. Коли ще вони збираються всією долиною, як не в ярмарковий день?

Сьогодні старійшинам-війтам не довелося обговорювати старих і звичних тем, як-от забезпеченість харчами на зиму, право на наступну ярмарку, суперечки сусідів. Говорили про дивини місяця Авейора, що почали переростати в лихо. Рада ніяк не могла завершитись через суперечку між Ліводверником Вересковим і Густобровом Травником, війтом Доріжнього й усієї долини.

— Ми не знаємо, чи є щось поза нашою долиною — там, звідки приходять біди, — тому й не можемо нічого протиставити їм! — Ліводверник сперся до стіни, обводячи поглядом колег. Більшість із них взагалі боялася говорити на цю тему — настільки вона була незвичною. Тому майже всі присутні потупили погляд, намагаючись не встрявати в розмову. Ця проблема виходила за рамки їхнього досвіду, й дуже легко було бовкнути якусь дурницю.

— Віками ми жили тут, і наш народ процвітав. Навіщо тепер шукати те, про що ми й найменшого уявлення не маємо? — заперечив Ліводвернику Густобрів, зітхаючи й упираючи руки в боки.

— Я згоден із Ліводверником, — підвівся Лез Горолом, якого після смерті старого Ласиці обрали війтом вже неіснуючого Верхнього Доріжнього. — Згоден з тим, що ми повинні збирати знання не тільки про замкнений світ нашої долини, а й намагатися проникати в таємниці Заземелля! Якби раніше ми знали про зміїв, що роблять обвали й харчуються доріжанами, то ніколи не поселялися б біля гір!

— І що ви пропонуєте? — Густобрів знову зітхнув, і по його сивій бороді пробігли дрібні хвильки.

— Ми сьогодні обговорили все незвичне, що можна знайти у родових книгах. Як бачимо, усі дивини трапляються або на околицях нашого краю, або за його межами, або ж знаходяться якісь залишки древньої історії, яких ми не розуміємо! — Вересковий підвівся, даючи зрозуміти, що говоритиме довго. — Тому я пропоную зібрати добровольців і вирушити в різні сторони світу, щоб глянути, що там є.

Вигуки здивування й обурення заповнили залу і затихли десь під різьбленими балками стелі.

— Але ж ти сам казав, що все дивне й страшне відбувається за межами долини — ці землі таять у собі лихо! Навіщо його шукати? Навіщо будити невідомі нам сили, виявляти себе! Ми є й будемо щасливі тільки тут, бо така доля нашого народу — жити осіло в Долині Єдиної Дороги! — тепер упівголоса заговорила більшість старійшин, ділячись своїми думками із сусідами, й кидаючи погляди то на Густоброва, то на Ліводверника.

— Шановний і мудрий війте Травнику, часи змінюються і ми повинні змінюватись разом з ними, щоб не залишитися в минулому, — Ліводверник вдячно глянув на Горолома й провадив далі. — Я не кажу, що нам потрібно змінювати свої духовні цінності, свої традиції — ні. Просто треба розширити наш кругозір,

бо інакше ми не будемо готові до різних несподіванок і можемо сильно постраждати через дрібниці. Наше суспільство тримається на сотнях зв’язків між поселенцями. Одні тчуть килими, інші шиють одяг, треті кують залізо, четверті добувають руду. Всі обмінюються своїми виробами — ми живемо в системі, де кожен має свої обов’язки й підтримує наше суспільство, як спиці колесо. А якщо хтось із нас, одна спиця, вилетить, то колесо вже не буде таким надійним, як раніше. А якщо вилетить відразу кілька спиць, то далеко не заїдемо! Це і сталося — поселення каменярів завалило обвалом. Наше щастя, що вони врятувались. А якби загинули всі — хто з інших доріжан зумів би обробити камінь? У нас про таку роботу є лише приблизне уявлення і жодних точних знань.

— А ти ще й радиш посилати доріжан у Заземелля, звідки не всі можуть повернутися! Ти сам пропонуєш розвалити колесо й котитися далі на самій осі! — війт долини усміхнувся своєму порівнянню. — Та з іншого боку ти правий, ми повинні якось записувати наші знання й розподіляти професії. Це має стати правилом для нашого народу.

— Саме так. Мандрівки за межі долини — це перший крок захистити себе перед майбутнім. Ще я пропоную вчити дітей не тільки читати, писати і рахувати, а й давати їм глибші знання. У долині ними володіють одиниці. Треба передавати їх іншим. Слід залучати більше людей до спостережень і опису різних явищ, до збирання матеріалу про світ, у якому ми живемо. Що більше ми матимемо такого матеріалу, то менше незнайомого буде для нас. А для цього мандрівки просто необхідні, бо найбільше знань людина отримує під час подорожі й порівняння, а не під час сидіння й роздумування.

Слова попросив Чистослів Тинявка, війт Повздорожнього.

— Ліводверник мовить розумно, цього не заперечиш. Просто все це надто несподівано впало на наші голови. І якщо доріжанам загрожують заземельні небезпеки, то це не означає, що ми повинні від них ховатися й надіятися, що вони самі минуть. Біда може прийти в кожен дім, як це було у Верхньому Доріжньому. Лисиця, яка скуштувала курятини, внадиться ходити в курник постійно, поки не перетягне всіх курей. Боюсь, що наша долина тепер схожа на такий курник, куди ще не раз навідається хижак. Потрібно вивчити його і… знищити! Та робити це слід із якнайменшим ризиком.

— Не знаю, що тобі й сказати. Пропоную кожному висловитися щодо наших сьогоднішніх бесід. На тому й зійдемося. А що ж до мене особисто, то я вважаю, що слід записати все те, що ми зараз знаємо, особливо різні професійні знання, щоб із більшою користю їх використовувати. Також пропоную створити загін, який розвідував би місцини навколо долини на відстані денного переходу і повертався назад до темряви. Інший загін має чекати його на півдорозі з вогнями на випадок блуду, — Густобрів легко вклонився, показуючи, що висловився.

Підвівся Кривотин Остуджений, війт Великого Доріжнього:

— На мою думку, мандрівки в Заземелля — річ передчасна. У горах з’явилися змії, до берегів підходить велетенська риба, у лісах постійно, хоч і рідко, зникають доріжани. Я пропоную обмежитись започаткуванням нових професійних книг, куди кожен хай вписує те, чого досяг у своєму ремеслі, а також збирати інформацію про небезпечних створінь — але без ризикованих походів. Хіба що недалеко від заселених доріжанами місць. І йти туди повинні тільки добровольці.