Долина Єдиної Дороги

Микітчак Тарас Ігорович

Он над рядом хаток, що притулилися спинами до пологого схилу над пляжем, видно бездоріжанський Небесний храм. Він простий, не такий вишуканий і вигадливий, як у деяких поселеннях, і лише трішечки вищий за селищний кипарис і Штормову Вежу Зорегляда Моряного, який сьогодні залишився дома, щоб слідкувати за хмарами. Он його вежа, яку він сам прибудував на своєму дахові, а он і він сам — махає рукою ярмарковій процесії. Рибохвостик і собі помахала старому морському вістуну й поспішила за мамою і старшими братами. Тато не захотів іти в Подорожнє і залишився з Таляпуном удома, бо вважає, що ярмарок — це швидше місце для обміну плітками й чутками, а товар можна міняти й іншими шляхами. А пліток тато Солевій страх як не любив. Для Рибохвостика ж походи на ярмарок були справжнім

святом. За все своє життя вона лише чотири рази була на ярмарках. Але ці дні запам’ятались їй назавжди. Купи ягід, овочів, якісь небачені лісові плоди, гриби, які біля Бездорожнього взагалі не ростуть, одяг і тканини, що їх приносять ткачі з Нижнього Доріжнього, кам’яні прикраси з Верхнього Доріжнього, посуд та інші речі для кухні, що самою своєю присутністю гарантують господині затишок і натхнення на кулінарні звершення, і ще багато всього іншого. І щоразу там можна побачити щось нове. А скільки нових людей там буде! Що не кажіть, а ярмарок — це ярмарок і нічим його для жителя окраїнного рівнинного поселення не заміниш.

Обминувши стовпи, що означували танцювальний майданчик на пляжі, бездоріжани з гамором і шумливим поспіхом попростували степовою стежиною, яка через Задорожнє мала привести їх до Єдиної Дороги. Найбільше говорив Суспенька, уявляючи, як дорого виміняє м’ясо велетенської рибини. Невесело було хіба що коникові старійшини Вершка, бо бідолаха тягнув за собою возик, з вершком набитий рибою, крабами, морськими помідорами, молюсками та іншими дарами моря.

Стежка петляла між купками жовтогарячого пижма, що тисячами сонечок дивились на доріжан, між полиновими пустирями й нарешті гулькнула в Задорожнє, де до бездоріжан приєдналася місцева процесія. Притихлі розмови спалахнули з новою силою, бо жителі обох поселень хоч і сусіди, але не так часто бачаться, тож їм завжди є що розповісти один одному. Між розповідями про побутові справи багато говорили й про гул з лісів та гір, і про страшну руйнацію Верхнього Доріжнього. Отак Рибохвостик дізналася, що на Долину зійшло лихо, і заморозки, які віднадили рибу від берегів, виявились не найгіршою бідою, яка спіткала її народ.

Ближче до Дороги в степу трапляються волохаті купини слив, терену і глоду. Згодом до цього колючого царства приєднується шипшина, ніби запалюючи своїми вогниками гарний настрій. Ось із-за високих трав з’являється рвана лінія придорожніх чагарників. За ними зачаївся великий шлях, що наче життєдайна судина з’єднує і поселення долини, і душі її жителів.

На Дорозі до валки приєдналися спочатку жителі Середнього, а потім і Великого Доріжніх. Після Доріжнього, яке самі доріжняни гордо називають містом, до Подорожнього вже простував цілий караван торговців, які ще по дорозі почали розхвалювати свій товар, набиваючи йому ціну.

Ярмарок у кожному поселенні завше робили посеред селищної площі на майданчику для свят. Так було і в Подорожньому. Переважно в поселеннях Долини хатки виростали колом навколо селищного дерева, але тут вони вишикувалися в ряд, поспиравшись об рукотворний насип, який наполовину вкривав дахи будівель і ховав у собі численні галереї комор і складів. Поверх насипів зеленіла трава й росли молоді явори. Деякі дерева проникали корінням аж у підземелля позаду хаток, ніби зливаючи помешкання подорожан в єдине ціле з навколишніми землями. За кронами яворів визирав відлогами своїх трикутних стін і круглим дахом невеликий небесний храм. Між рядочком хаток і Дорогою ріс приземкуватий і доволі молодий дуб (мабуть, йому не виповнилося й трьохсот років). Гілля дуба з одного боку простиралося над криницею, а з другого — спиралось на стовпи довкола танцювального помосту, на якому вже стояли місцеві мешканці впереміш із ранніми гостями з сусідніх поселень.

Подорожнє — перше поселення на Дорозі після її виходу з лісів. Недалеко від нього кучерявими стінами над степом і луками здіймаються Малиновий і Ожиновий ліси. Близько від Подорожнього й до Чорничного і підгірного Брусничного лісів. Тому найбільше на ярмарку було лісових ягід, ліщини, грибів, лікарських лісових трав та виробів з дерева. Подорожани славились на всю Долину

різьбярським хистом і забезпечували інші поселення дерев’яними тарілками, ложками та іншим різноманітним причандаллям для кухні, дому й двору. Поряд із господарями вже стояли ковалі з Нижнього Доріжнього й городники Міждоріжнього. Міські жителі Доріжнього принесли папір, чорнило, пера й тканини. Після того як процесії зі сходу долини влились у ярмарковий гамір, підійшли жителі Надоріжнього й Малого Доріжнього, а десь під обід з’явилося кілька пастухів з Повздоріжнього, женучи перед собою кіз, корів і овець. Зібралася майже вся Долина. Безперестанку туди-сюди снували доріжани, носячи виміняні товари у свої візки й беручи з них нові порції власного краму.

Рибохвостик за маминою настановою вторгувала за крабів сушених грибів і ягід, потім виміняла схожі на порожні мішечки морські помідори на справжні томати, а вже опісля заходилася з іншими молодими доріжанками запасатися прикрасами. Намиста з маленьких морських черепашок викликали заздрість у жительок рівнинних поселень, і бездоріжанка вміло використовувала бажання інших дівчат хизуватися в разках перламутрових мушель, вимінюючи на них усе, що подобалось їй. Незабаром у неї вже було кілька ниток із дерев’яними бусами, люстерко в нефритовій оправі, широкий пояс з кутасиками, купа мотків барвистих ниток для вишивання, мініатюрні, якраз для її пальчиків, голки. Найбільше гордилася Рибохвостик срібним перснем із зеленувато-жовтим бурштином. Щоправда, він дістався їй ціною коралового персня. А корал дуже рідкісний матеріал навіть для її узбережжя. Його лише інколи знаходили на березі після великих штормів.

Ось ряди з ягодами. У кошиках, відрах, горшках червоніло, чорніло, жовтіло. Свіжих ягід було не дуже багато, зате різного варення, сушки, джемів, квашанок і ягідних напоїв — очі розбігалися. Рибохвостик зупинилася перед незнайомими їй круглими ягодами, твердими на вигляд. Це вже такий звичай, що на кожному ярмарку вона відкриває щось нове: минулого разу вона вперше побачила плоди смоківниці, що росте десь у глибині Чорничного лісу, позаминулого — скуштувала ягоду кам’янку, яку верхньодоріжани приносили з гірських лісів. А тепер ось ця червоно-зеленкувата краса в плетеному кошику.

Біля кошика стояв молодий хлопець — пишне хвилясте каштанове волосся, гордівливий, бо трохи кирпатий, ніс і зелені-зелені очі. Щось у ньому було таке… щось зі старих казок. Можливо, він світився якоюсь непереборною допитливістю, може, проникливим розумом, а може — просто мрійливою легкістю, але Рибохвостик відразу відчула, що в цьому хлопцеві є щось особливе. Хоч це він вимінював свою ягоду, та дивився зовсім не на покупців. Моряна прослідкувала за його поглядом і побачила біля ланцюжків з каміння і кам’яних фігурок красиву біляву дівчину. Навіть сум і пригніченість, як у зів’ялої квітки, не применшували краси цієї доріжанки. Та крім краси й суму, ця дівчина світилася незрозумілою й осоружною для Рибохвостика гордістю чи, швидше, гординею.

Хтось із доріжан прошепотів поруч із Моряною, показуючи на сумовиту красуню:

— Це Рута Травникова. Її винесли з-під верхньодоріжанського обвалу — прямо з-під носа жахливої потвори, схожої на зміюку! Дівчина ледве пережила все це і тепер майже ні з ким не говорить.

І цей хлопець дивиться, наче заворожений, на цю нещасну гордівливу дівчину. Щось тенькнуло в грудях Рибохвостик. Їй раптом страшенно захотілося, щоб продавець ягід дивився отак саме на неї, а не на іншу.

— Що це у тебе за ягоди? — нарешті спитала вона.

Чисторос відвів погляд від Рути і з підозрою глянув на кучеряве дівчисько перед собою.

— Ти що, ніколи не бачила журавлини? — хоч би крихту захоплення зазвучало в його голосі…

— Ні, я з Бездоріжнього, там такі ягоди не ростуть.

— І ти ніколи не бувала на болоті Журавлинного лісу?

— Взагалі в лісі ніколи не бувала. А на що ти міняєш свої ягоди?

— А що ти запропонуєш? — юнак з цікавістю глянув на коралові персні на пальцях Моряної. Вона відразу зрозуміла, чому він хоче мати такий перстень, — щоб колись подарувати його цій Руті. Тому Рибохвостик відповіла: