Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Будь він тверезим, Келен би вже не було на світі.
«О добрі духи, — благала вона, — якщо мені судилося померти, дозвольте мені спочатку виконати свій обов'язок».
Схопивши встромлений у сніг спис, Келен знову пришпорила Ніка і пустила його кар'єром до того місця, де стояв Слагл.
Величезна вогненна куля неслася в її сторону, підпалюючи намети. Келен відчула, що спис занадто важкий для неї. Щоб зберегти сили, вона тримала спис вістрям вгору. Її коня, схоже, не бентежили ні шум, ні суєта, ні вогненна куля. Він продовжував мчати туди, куди його направляла Келен. Вона повинна встигнути розправитися з чарівником.
Слагл,
Діяв він недостатньо швидко, але вона знала: коли вона наблизиться, йому не знадобиться швидкість реакції, щоб спалити її. В останній момент їй вдалося повернути коня вправо, і вогненна куля пронеслася мимо, ледь не обпаливши її.
Позаду Келен пролунав вибух, і вона почула передсмертні крики людей і тварин, що гинули в полум'ї. Десятки людей каталися по снігу, намагаючись погасити вогонь, але чарівний вогонь так просто не погасиш.
Серед тих, хто перебував поблизу від місця вибуху, виникла паніка. Люди не розуміли, що відбувається, вони вирішили, що на них напали злі духи. Багато хапалися за мечі і рубали тих, хто намагався втекти. Зав'язалася безглузда різанина.
Чарівник похитнувся, впав і знову піднявся на ноги, намагаючись створити нову вогненну кулю. Келен, не звертаючи уваги на паніку і плутанину, бачила перед собою тільки свого головного ворога.
Вона направила спис вістрям вперед, насилу утримуючи важку зброю, намагаючись утримати рівновагу і не впасти на землю. Келен здалося, що останні кілька ярдів, що розділяли її з чарівником, ніколи не закінчаться.
Чарівник Слагл якраз намагався направити в неї нову вогненну кулю. Зібравши всі сили, вона вдарила його списом в груди так, що древко розкололося надвоє.
Нік поніс її далі, перемахнувши через закривавлений труп.
Один з воїнів кинувся до неї, але вона вдарила його уламком древка по голові, і він впав. Повернувши коня, Келен поскакала щодуху назад, не звертаючи уваги на те, що творилося навколо. Серце її шалено калатало.
Якийсь д'харіанський командир, з тих, що сидів за столом, закричав, щоб йому привели коня. Кілька воїнів вже сідали на коней, і Келен почула, як командир кричить, що якщо вони її не наздоженуть, то їх усіх четвертують. Але ті, хто був поряд з Келен, ще не зрозуміли, що трапилося. Вони думали, що скажена гонка — просто чиясь п'яна витівка. Ніхто не зупинив її. Нік перемахував через всі перешкоди, які не міг об'їхати. Втім, люди самі відскакували вбік, щоб він не збив їх. Нік копитом зачіпав мотузки і обрушував намети на тих, хто знаходився всередині. Коні і вершники падали на землю. Наздогнати Келен в цьому сум'ятті було вкрай важко.
Келен на скаку схопила меч з якогось воза. Проскакавши повз конов'язі, вона перерубала кілька мотузок і плазом вдарила мечем найближчого коня. Та заіржав від страху і болю. Всі коні перелякалися і в паніці почали розбігатися хто куди, поваливши кілька стовпів з ліхтарями, які підпалили найближчі намети.
Це теж завадило переслідувачам: їх коні шарахалися від вогню, дико іржали, вставали дибки і скидали вершників. Хтось кинувся до Келен, вивернувшись від копит Ніка, і спробував схопити її, але вона встромила йому в груди меч, і руків'я вирвалася з її руки. Переслідувачі ще не наздогнали її, але отот наздоженуть. Вони все ближче, ближче…
І раптом Келен побачила, що вона вже вирвалася з ворожого табору, і Нік мчить по засніженій рівнині. Вона помчала назад, в гори, повертаючись тією ж дорогою. Глибокий сніг не був перешкодою для Ніка.
Коли Келен нарешті опинилася в лісі, звідки починався підйом, вона озирнулася. За нею гналися чоловік п'ятдесят, а то й більше. На лісовій стежці вона зможе відірватися від переслідувачів, але ненадовго. Треба готуватися до нової зустрічі з ворогом.
39
Келен повернула коня.
— Легше, легше, — вмовляла вона, побоюючись, що кінь спіткнеться на слизькому схилі. — Ось сюди, обережно. Ось так.
Знизу долинали крики переслідувачів. Хтось, здається, д'харіанський командир, кричав, що її ні в якому разі не можна упустити. Його підлеглі лаяли своїх коней, яким важко було підніматися по гірському схилу.
Але й Келен треба поквапитися: адже, опинившись на плато, переслідувачі поскакають галопом. Нарешті їй вдалося добитися, щоб Нік зійшов зі стежки і повернув назад, пройшовши між двома соснами. Близько ялинки з роздвоєним стовбуром Келен знайшла віху, яку вона зробила з обструганной гілки. Витягнувши її зі снігу, Келен стала струшувати сніг з гілок. Плече, зачеплене держаком списа, все ще боліло.
Проїжджаючи по своїй новій «стежці», вона продовжувала скидати сніг з гілок дерев, які, розпрямляючись, загороджували прохід, та й сніг запорошував сліди. Келен хотіла, щоб все виглядало так, ніби сніг з гілок здуло поривом вітру. Цьому прийому її навчив Річард, і зараз вона з вдячністю згадала його. Але вона не могла думати про Річарда без душевного болю. І Річард напевно б вирішив, що такий спосіб спробувати втекти від погоні занадто небезпечний. Але у неї не було іншого виходу, вона не могла допустити, щоб переслідувачі вийшли по її слідах до галейського табору. Варто хоча б одному повернутися назад, і він напевно розповість про галейців, і їх усіх переріжуть люди Імперського Ордена.
Якщо ж ті, кого послали в погоню, не повернуться, то нових переслідувачів пошлють нескоро, якщо взагалі пошлють. Але тоді Келен зможе виграти час і буде вже далеко в горах, де хуртовина замете сліди. І переслідувачі не зможуть знайти її, тим більше що зараз вона петляє, заплутуючи сліди. А ті що залишилися в таборі, звичайно, будуть впевнені, що її зловлять, і будуть зайняті своїми справами.
Глухий стук копит по снігу відвернув Келен від цих роздумів. Вона озирнулась. Погоня досягла плато, і вершники знову мчали галопом. Вона продовжувала їхати верхи між деревами, струшуючи сніг з гілок, щоб приховати сліди, намагаючись не заблукати по дорозі назад. Переслідувачі наближалися.
Келен нахилилася до вуха коня й прошепотіла:
— Стій тихенько. Нік. Не шуми. — Вона ласкаво попсувала його по загривку. — Ось так. Молодець.
Погоня порівнялася з нею. Вони промайнули мимо, ліворуч від неї, менш ніж за десять ярдів. Келен затамувала подих.
Незабаром вона почула дзвінкий стукіт копит по льоду. Недалеко від того місця, де вона звернула, ліс закінчувався. Місяць не освітлював цю частину плато, але за кілька кроків від останніх дерев починався крутий обрив, з якого падав бурхливий гірський потік. Взимку він не замерзав повністю, і вода продовжувала струмувати по льоду, змиваючи сніг з крижаних наростів.