Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

Гудкайнд Террі

— Ти чула? Джедідія впав зі сходів! — Очі її так і блищали. І, уявляєш, ногу зламав! Паша охнула:

— Не може бути! Ми ж тільки що його бачили. Дівчина захихотіла:

— В тому-то й річ. Це відбулося всього кілька хвилин тому! З ним зараз працюють цілительки.

— Але як це сталося? Дівчина знизала плечима:

— Звичайна неприємність. Спіткнувся об килим і гепнувся. — Вона понизила голос. — Кажуть, він від люті спопелив килим.

— Чарівним вогнем?! У Палаці? — Здивувалася Паша. — Але ж це злочин…

— Ні-ні,

звичайно не чарівним, дурненька. Навіть Джедідія не настільки нахабний. Вогонь був звичайний. Але це ж був один із найбільш старовинних килимів у Палаці! Сестри дуже незадоволені подібною нестриманістю. Вони зробили так, щоб у нього все пройшло тільки до ранку. У покарання.

Переказавши свіжу плітку, дівчата звернули увагу на Річарда. Паша представила їх як своїх подруг, Селію і Дульче. Послушниць, які також мали учнів. Річард розмовляв з ними дуже люб'язно і навіть похвалив їх туалети і зачіски. Обидві заусміхалися.

Коли вони нарешті пішли, Паша взяла його за руку і подякувала йому.

— За що? — Здивувався він.

— До сих пір мені ще не дозволяли вечеряти разом з сестрами і з послушницями, у яких є учні. Це — в перший раз. Ти був такий люб'язний з усіма! Я страшно рада, що ми тут сьогодні разом. І ти такий красивий в цьому вбранні.

— До такої сукні ти могла б підібрати і більше вельможного супутника, зауважив Річард, розстібаючи мереживний комір. — Але я ніколи не носив таких нарядів. По-моєму, на мені все це виглядає якось безглуздо.

Паша задоволено посміхнулася:

— Можеш не сумніватися, що Селія і Дульче аж ніяк не вважають, що в тебе безглуздий вигляд. Дивно, що ти не помітив, як блищали їх очі. Мені навіть здалося, що їм захотілося сісти до тебе на коліна.

Річард подумав, що, якщо цим дівчатам так подобаються червоні плащі, він може подарувати їм цей, але вважав за краще не висловлювати настільки крамольну думку. А чому видатні чарівники, наприклад Джедіді, — запитав він, — не носять подібних нарядів?

— Їх носять тільки новачки, і тільки тому вони мають право вільно виходити в місто. Чим більших успіхів досягає учень в магії, тим скромніше він повинен одягатися. Ось чому Джедідія, який майже випускник, носить простий коричневий балахон.

— У чому ж сенс такого дивного правила?

— У тому, щоб вчитися скромності. Красиві вбрання, великі гроші, більша свобода — для тих, у кого мало могутності. Всі ці речі самі по собі не заслуговують поваги. Молоді люди повинні зрозуміти, що головне — їх дар, а не зовнішні спокуси.

— Тоді для мене ці вбрання — начебто приниження.

Я вже й так одягався скромно.

— Тобі ще не положений скромний одяг. Іноді, якщо забажаєш, ти можеш носити свій старий одяг.

Але тільки не балахон! Городяни завжди визначають силу і можливості чарівників по їхньому одязі. Чарівникам в простому одязі не дозволено з'являтися в місті. — Вона посміхнулася. — Коли-небудь, коли ти досягнеш великих успіхів, тобі дозволять носити балахон, як справжньому чарівникові.

— Мені більше до душі мій власний одяг, — огризнувся Річард.

— Коли з тебе знімуть нашийник і ти підеш з Палацу, ти зможеш одягатися, як побажаєш. Але більшість воліють одяг, властивий їх заняттю, і носять його усе життя.

Річард вирішив змінити тему.

— Я хочу побачитися з Уорреном. Скажи мені, як його знайти?

— Зараз? Проти ночі? — Здивувалася Паша. — Річард, сьогодні був довгий день, а я ще повинна дати тобі перший урок.

— Скажи, як спуститися вниз. Чи зможу я знайти там в таку пізню годину Уоррена?

— Важче сказати, чи буває він в інших місцях. Він, здається, і спить серед книг. Дивно, що він сьогодні піднявся наверх. Про це будуть пліткувати ще тиждень.

— Я не хочу, щоб він думав, ніби я забув про нього, — пояснив Річард. — Як мені туди пройти?

— Ну добре, — здалася Паша. — Ходімо, раз вже ти так наполягаєш. Я повинна всюди супроводжувати тебе. Поки що, звісно.

54

Паша і Річард спускалися по чорних сходах в скрипторіум. Не в приклад парадних палацових сходів ці були звичайнісінькі, дуже давні, і місцями потребували лагодження. На відміну від верхніх покоїв тут ніде не було видно прислуги.

Стіни з грубого каменю. Замість масляних ламп — чадячі факели. І мертва тиша. Подекуди крізь камінь сочилася вода.

— Що зберігається в цих підвалах? — Запитав Річард.

— Книги пророцтв, а ще — історичні хроніки і палацові документи, відповіла Паша.

— Але чому тут?

— Для людей непідготовлених пророцтва небезпечні. Загальний огляд пророцтв вивчають всі послушниці, але лише деяким сестрам дозволено читати і вивчати їх. Ці сестри навчають чарівників, які виявляють здібності до роботи з пророчими книгами. Тут працюють кілька молодих людей, і серед них Уоррен — те саме, що Джедідія серед інших. У кожного чарівника — свій дар.

Так і в тебе. Ми повинні розкрити твій дар, повинні зрозуміти, яка область магії твоя. Інакше важко буде навчити тебе як слід.

— Сестра Верна мені про це трохи розповідала. Так до чого ж у мене, по-твоєму, буде схильність?

— Зазвичай ми з'ясовуємо це, вивчаючи особистість учня. Одні люблять працювати руками. Вони створюють потім всякі різні чарівні речі. Іншим подобається допомагати хворим і пораненим. З таких виростають цілителі.

— А я?

— Знаєш, ми ніколи ще не бачили таких, як ти, — зізналася Паша, і обличчя її стало серйозним. Втім, усмішка повернулася до неї майже миттєво. — Не переймайся, ми обов'язково це зрозуміємо.