Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Паша відповідала на питання найбільш наполегливого хлопця:
— Так, Кіп, це правда, що Річард убив мрісвіза. Сестра Марена зараз вивчає його залишки, і якщо вона вважатиме за потрібне, то все тобі розповість. Поки ж я можу тільки сказати, що це — справжнє страховисько. А тепер ідіть, скоро вечеря.
Молоді люди були трохи розчаровані, але і те, що їм вдалося дізнатися, вже давало багату поживу уяві. Збуджено перемовляючись, вони побігли до Палацу — поділитися новиною з друзями.
Річард відвів Бонні в стайню, і вони з
— А ось будинок, де живе і працює абатиса.
— А вона буде сьогодні на вечері?
Паша тихенько засміялася:
— Звичайно, ні. У абатиси немає часу вечеряти разом з нами.
Річард звернув у коридор, який вів до воріт.
— Річард! Ти куди? — Закричала Паша. — Хочу відвідати абатису. — До неї не можна заходити просто так. — Чому?
Вона квапливо наздогнала його.
— Вона дуже зайнята, її не можна турбувати через дрібниці. І тебе до неї ніхто не пустить. Охорона просто не дозволить тобі пройти через ворота.
Він знизав плечима:
— Ну, запитати-то можна, це не страшно. А потім ти підбереш мені якийсь наряд, і ми підемо на вечерю, добре?
Паша зупинилася в нерішучості. Може бути, він і має рацію?
Річард вже прямував до стражників. Паша побігла за ним, намагаючись не відставати. Стражник вийшов з воріт і, поклавши руку на руків'я меча, загородив їм дорогу. Річард підійшов до нього впритул і поклав йому руку на плече.
— Ох, прости, будь ласка, — як ні в чому не бувало почав Річард. — Сподіваюся, я тебе не підвів? Вона не приходила, щоб насварити тебе?
Стражник в подиві втупився на незнайомця, а Річард тим часом продовжував:
— Послухай… як тебе звати?
— Мечоносець Андельмер… Кевін Андельмер.
— Послухай, Кевін, вона сказала, що пошле за мною стражника, який стоїть біля західних воріт, якщо я спізнюся хоч на хвилину. Мабуть, вона просто забула відправити тебе. Це не твоя вина. Обіцяю, я їй нічого не скажу. Сподіваюся, ти не тримаєш на мене зла? — Він повернувся спиною до Паші і, нахилившись до охоронця, заговорив майже пошепки:
— Розумієш, тут така справа… — Він поглядом вказав на послушницю, яка як раз намагалася привести в порядок розпатлане волосся. — Ну, ти зрозумів. Ось що, давай-ка я куплю тобі пива, Кевін. Добре? Зараз мені краще скоріше пройти туди, поки у тебе через мене не почалися неприємності, але спочатку пообіцяй мені, що ти не заперечуєш, щоб я пригостив тебе пивом і між нами б все владналося?
— Ну… чому б ні?
Річард поплескав його по плечу.
— Хороший ти хлопець, — сказав він Кевіну на прощання і швидким кроком пройшов у ворота. Паша пішла за Річардом. Обернувшись, вона посміхнулася Кевіну і помахала йому рукою.
— Як тобі це вдалося? — Тихо запитала вона. — Нікому ще не вдавалося тут пройти.
Річард галантно відчинив перед нею двері.
— Я дав йому їжу для роздумів, — відповів він, — і привід для хвилювань.
Паша постукала в наступні двері і, отримавши дозвіл, увійшла разом з Річардом в напівтемну приймальню, де сиділи дві сестри, кожна за своїм столом.
Паша зробила реверанс.
— Сестри, я послушниця Паша Маєс, — сказала вона, — а це — наш новий учень Річард Сайфер. Він хотів би бачити абатису.
Обидві сестри невдоволено втупилися в неї. Та, що справа, відповіла:
— Абатиса зайнята. Ти вільна, послушниця. Злегка збліднувши, Паша знову присіла:
— Спасибі, що приділили мені увагу, сестри.
— Так, дякую вам, сестри, і передайте абатисі мої найкращі побажання, — додав Річард. Коли вони вийшли, Паша нагадала:
— Я ж казала, що вона не захоче нас прийняти.
— Ну що ж, ми зробили все, що від нас залежало. Спасибі тобі за поблажливість.
Він і так знав, що Паша права. Просто йому треба було подивитися, як тут все влаштовано, і запам'ятати розташування приміщень. Річард, якого як і раніше обтяжував полон, вирішив підійти до справи по-іншому. Спочатку треба трохи почекати і подивитися, чому вони зможуть його навчити. Краще б йому звільнитися від нашийника, не заподіявши нікому шкоди.
Вони увійшли в будинок Гійома — будівля, де знаходилися покої Річарда. Йому вже пояснили, що Гійом був великим пророком. Тут, на сходовому майданчику, до Річарда підійшов якийсь сором'язливий юнак. Світловолосий, з короткою стрижкою, він був одягнений у ліловий балахон, окантований по коміру сріблястою парчею.
Через звички сутулитися юнак здавався нижче, ніж був насправді. Він вклонився Паші, уникаючи зустрітися з нею поглядом.
— Будь благословенна, Паша, — промовив незнайомець. — Ти прекрасно виглядаєш сьогодні. Смію сподіватися, у тебе все добре.
Паша насупилася, явно пригадуючи, хто це.
— Уоррен, якщо не помиляюся? — Він радісно кивнув, здивований, що вона пам'ятає його ім'я. — У мене все добре, Уоррен, дякую за увагу, А це Річард Сайфер.
Уоррен боязко посміхнувся Річарду:
— Так, я пам'ятаю. Ти вчора зустрічався з сестрами Світла.
— Ти, мабуть, теж уже чув про мрісвіза? — Зітхнувши, запитала Паша.
— Про мрісвіза?
— Річард убив його. Ти про це хотів запитати?
— Правда? Убив мрісвіза?.. Ні, я не про те… — Він повернувся до Річарда. Я хотів запитати, чи не спустишся ти, коли зможеш, разом зі мною в скрипторіум, щоб ми разом подумали над пророцтвами.
Річарду не хотілося розчаровувати хлопця, але пророцтва його не цікавили.
— Я задоволений твоєю пропозицією, Уоррен, — відповів він, — але, боюся, я не сильний в рішенні головоломок. Уоррен знітився: