Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
— Таке наше покликання — показати людям дорогу до світла Творця і навчити їх триматися подалі від Темряви.
Річард не міг придумати нічого, що б їй заперечити. Її логіка була бездоганна. Але якщо сестра Верна права, значить, Келен нічого не загрожує, вона в безпеці. Річарду дуже хотілося б в це вірити.
Шалено хотілося, але все ж…
— Припускаю, що ти можеш бути права, але я не впевнений. Я бачив більше, ніж можна переказати словами.
— Я розумію, Річард. Важко визнавати власні помилки. Це все одно що самокатування. Але якщо ти дійсно хочеш бути дорослою
— Але все, про що я говорив, взаємопов'язане…
— Так що? Мудра людина не стане нанизувати бусинки різних подій на нитку одного намиста просто тому, що йому так хочеться. Мудра людина дізнається правду, навіть якщо вона здасться йому незвичною. Ось найпрекрасніше намисто — істина.
— Істина, — буркнув Річард собі під ніс. Він — Шукач, Істина — сама суть його існування. Це слово горить золотими буквами на руків'ї його меча. Меча Істини. Багато чого з того, що сталося, він просто не міг втілити в слова і пояснити сестрі Верні. Чи могло бути так, як вона говорить?
Невже він до цих пір просто обманював себе?
Річард згадав Перше Правило Чарівника: люди дурні і тому готові повірити у що завгодно, тому що хочуть, щоб це було правдою, або бояться, що це виявиться правдою. Річард з досвіду знав, що це правило поширюється на нього так само, як на будь-якого іншого. У цьому сенсі він нічим не відрізняється від інших і готовий повірити в яку завгодно брехню.
Він вірив, що Келен його любить. Він вірив, що вона ніколи не заподіє йому болю. А вона його прогнала. Річард знову відчув грудку у горлі.
— Я сказала тобі правду, Річард. Я тут для того, щоб тобі допомогти.
Він промовчав. Він їй не вірив. Немов у відповідь на його думки сестра Верна запитала:
— Як твоя голова?
Річард був приголомшений запитанням. Вірніше, не самим питанням, а тим, що довелося відповісти:
— Все… пройшло. Зовсім не болить. Сестра Верна із задоволеною посмішкою кивнула:
— Як і було обіцяно, Рада-Хань визволив тебе від болю. Ми тільки прагнемо допомогти тобі, Річард. Його очі звузилися.
— Ще ти говорила, що з його допомогою ви будете «управляти» мною.
— Тільки заради того, щоб вчити тебе. Щоб вчити людину, нам потрібна його увага. Виключно заради цього.
— І щоб змусити мене страждати. Ти казала, що нашийник завдає біль.
Вона на мить відпустила поводи і здійняла руки до неба:
— Я вже завдала тобі біль. Я тільки що назвала твої переконання дурною помилкою. Хіба це не змусило тебе страждати? Хіба не боляче усвідомлювати, що ти помилявся? Але чи не краще дізнатися істину, ніж вірити в брехню? Навіть якщо це завдасть тобі біль?
Річард відвернувся, думаючи про ту істину, що Келен змусила його надіти нашийник і прогнала геть. Ця істина завдавала болю більше, ніж будь-яка інша. Істина про те, що він виявився недостатньо хороший для неї.
— Може, й так. Але мені не подобається носити нашийник. Ані трошки.
Його втомили розмови. У грудях знову розболілася. Все тіло задерев'яніло. Він втратив Келен. Вона змусила його надіти нашийник і прогнала геть. Він штовхнув колінами коня і поїхав вперед, щоб сестра Верна не побачила його сліз.
Він їхав в мовчанні. Кінь на ходу щипав високу суху траву. В інший час Річард не дозволив би йому цього: коли у коня в пащі мундштук, він не може жувати як слід, і в нього можуть початися кольки. Але зараз, замість того, щоб натягнути поводи, він, навпаки, послабив їх ще більше і ласкаво поплескав коня по теплій шиї.
Найкраща компанія: кінь не назве тебе дурнем і не стане нічого вимагати. Він також не збирається тебе осмикувати. Краще бути конем, ніж людиною, раптово подумав Річард. Біжи, повертай, зупиняйся. І нічого більше. Втім, кому зараз гірше в порівнянні з ним?
Що б там не говорила сестра Верна, він — бранець, і ніякими словами цього не зміниш. Якщо він хоче звільнитися, то повинен навчитися керувати своїм даром. Рано чи пізно сестри вирішать, що він досяг успіху, і, можливо, відпустять його. Навіть якщо Келен до того часу його забуде, він принаймні знову отримає свободу.
Значить, на тому й вирішимо, подумав Річард. Треба вчитися якомога швидше, щоб позбутися від ошийника і вирватися на свободу. Зедд завжди говорив, що він все схоплює на льоту. Він навчиться всьому. Йому завжди подобалося вчитися. Він завжди хотів знати якомога більше, йому ніколи не вистачало вже відомого. Зате він дізнається багато нового. Можливо, в кінці кінців це не так вже й погано. Крім того, що йому ще залишається?
Він згадав, як вчила його Денна.
Настрій відразу зіпсувався. Знову самообман. Сестри його ніколи не відпустять. Він буде вчитися не тому, чому хоче сам, а тому, чому захочуть сестри. І навряд чи це буде мати хоч якесь відношення до істини. Це буде біль. Нічого, крім болю і безнадійності.
Річард їхав, занурений в похмурі думки. Він — Шукач. Тобто Несучий смерть.
Кожен раз, коли він вбивав когось Мечем Істини, він знову і знову відчував це. Це було самою суттю його покликання: нести смерть.
Уже під вечір він помітив попереду розсип білих плям. Це був не сніг; сніг ще не покрив всю землю. Крім того, плями рухалися. Сестра Верна нічого про них не сказала і як ні в чому не бувало їхала далі. Сонце світило вершникам в спину, і перед кіньми лягали довгі тіні. Вперше Річард усвідомив, що вони їдуть прямо на схід.
Коли вони під'їхали ближче до загадкових плям, стало ясно, що це просто отара овець. Пасли отару бантаки, яких Річард впізнав по одягу. Три пастухи, не звертаючи уваги на сестру Верну, перегородили йому дорогу. Вони щось гаряче говорили своєю мовою. Річард не розумів ні слова, але лиця їх були більш ніж красномовні і висловлювали безмежну повагу. Потім пастухи дружно бухнулися на коліна і, витягнувши перед собою руки, почали відбивати поклони. Потім знову схопилися на ноги і почали щось говорити на своїй незрозумілій мові.