Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Несучий смерть. Він вб'є стільки людей, скільки знадобиться. Він позбавиться від нашийника або загине. Кожна клітинка його тіла наповнилася бажанням вбивати, і Річард раптово усвідомив, що викликав магію меча, навіть не виймаючи його з піхов. Магія переповнювала його. Річарду довелося зробити над собою велике зусилля, щоб вгамувати її і заспокоїтися.
Він знав, що, окрім звичайної ненависті і гніву, що виходять від меча, йому доступний і зворотний бік магії, магія білого меча. Сестрам про це нічого не відомо. Річард сподівався, що необхідності просвітити їх на цей рахунок у нього не виникне. Але якщо буде потрібно, він це зробить.
Спустилися лілові сутінки, і сестра Верна вирішила зупинитися на нічліг.
Річарду вона не говорила нічого більше запланованого. Він не знав, сердиться вона ще — чи вже ні, але, якщо чесно, це його мало турбувало.
Неподалік виявився струмок, уздовж якого росло кілька молоденьких верб.
Річард відвів туди коней, розсідлав їх, стриножив і довго з подивом розглядав залізні вудила з загостреними краями, схожі більше на знаряддя катування, ніж на кінську упряж. Такі вудила могли використовувати тільки люди, які нічого не тямить в конях, які вважають, що підпорядкувати можна тільки жорстокістю. Добре б їм самим засунути ці залізяки в рот, може, це їх чомусь навчить. Адже для добре вишколеного коня досить легкої вуздечки. А якщо конячка ще й розумна, то і вуздечка не потрібна. Річард з огидою подумав про людей, що заповнюють жорстокістю нестачу розуму і терпіння. Він підняв руку і спробував торкнутися кінчика чорного вуха.
Кінь злякано відсахнувся.
— Он воно що, — буркнув Річард, — значить, за вуха тебе тягали. Не хвилюйся, друже, — він лагідно поплескав коня по вигнутій шиї, — мене тобі нема чого боятися.
Кінь заспокоївся і тицьнувся йому в плече м'якими губами. Річард змінив воду в бурдюках і напоїв коней, стежачи, щоб вони не захоплювалися — інакше був ризик застудити їх. Потім він знайшов в одній з сідельних сумок скребло і почистив тварин, не забувши оглянути їх копита. Річард не поспішав, вважаючи за краще товариство коней товариству сестри Світла. Потім він витягнув диню — подарунок бантаків — і, зрізавши шкірку, розділив її між тваринами. Динячі кірки — улюблені ласощі коней, і вони вперше за всю дорогу злегка пожвавилися. Враховуючи металеві вудила, це було дивно.
Потім, вирішивши, що груди болять занадто сильно, щоб стояти тут і далі, Річард повернувся до сестри Верни. Вона сиділа, підстеливши під себе невелику ковдру. Річард теж розгорнув свою і влаштувався навпроти. Швидше з бажання чимось зайняти руки, ніж від того, що відчував голод, він вийняв із сумки корж і, розламавши його, простягнув половинку сестрі Верні. Потім Річард розрізав диню і теж запропонував сестрі. Вона холодно глянула на нього.
— Це отримано обманом.
— Це отримано як знак подяки тому, хто запобіг війні.
— Можливо, — фиркнула сестра Верна, але диню взяла.
— Якщо хочеш, я першим постою на сторожі, — запропонував Річард.
— Це не потрібно.
Не перестаючи жувати диню, Річард подивився на сестру:
— В Серединних Землях трапляються гончі серця. І не тільки вони. Я можу притягнути скрійлінга. Мені здається, розумніше буде спати по черзі.
Сестра Верна відкусила шматок коржа і, не дивлячись на Річарда, сказала:
— Зі мною ти в безпеці. Спати по черзі немає необхідності.
Голос її звучав рівно, але було ясно, що вона на грані того, щоб розсердитися. Річард в мовчанні проковтнув ще один шматок, а потім вирішив розрядити обстановку.
— Ти тут, я теж. Рада-Хань на мені. Як щодо того, щоб почати вчити мене користуватися даром?
Він постарався вкласти в свій голос ентузіазм, якого не відчував.
Сестра Верна глянула на нього з-під брів:
— У тебе буде досить часу для занять, коли ми досягнемо Палацу пророків.
Річарда як холодною водою облили. Він відчув наростаючий гнів. Гнів меча піднімався в ньому, вимагаючи виходу. Але Річард стримався:
— Як побажаєш.
Сестра Верна лягла на ковдру і щільніше загорнулася в плащ.
— Холодно. Розведи багаття.
Він не поспішаючи поклав в рот останній шматочок коржа, прожував його, проковтнув і тоді спокійно сказав:
— Я здивований убогістю твоїх знань в магії, сестра Верна. На світі є чарівне слово, здатне справді творити чудеса. Можливо, ти його навіть чула. Це слово — «будь ласка». — Річард піднявся на ноги. — Я не замерз. Якщо тобі потрібен вогнище, розводь його сама. А я збираюся стояти на сторожі. Я вже говорив, що нічого не приймаю на віру. Навіть якщо нас уб'ють сьогодні вночі, я встигну тебе попередити. — Він повернувся до неї спиною і, не чекаючи відповіді, пішов геть. По правді кажучи, йому встиг вже опротивіти її голос. Відійшовши подалі, Річард наткнувся на невеличке підвищення і сів там, щоб дивитися по сторонах. І думати.
Ніч видалася безхмарною. Місяць заливав землю м'яким сріблястим світлом.
Рівнина проглядалася чудово. Як не намагався він змусити себе думати про щось інше, думки його постійно поверталися до Келен.
Він змахнув з лиця сльози і, обхопивши руками коліна, спробував уявити собі, де зараз Келен і чим вона зайнята. Вирушила вона до Зедда? Тривожиться вона за нього, Річарда, настільки, щоб здійснити таку подорож?
Місяць неквапливо плив по небосхилу. Що ж тепер робити? Річард відчував себе втраченим. Перед його очима виникло лице Келен. Він воював би з усім світом, щоб побачити її посмішку, щоб повернути тепло її любові. Він уявив собі її зелені очі, її довге волосся. Її прекрасне волосся.
При цій думці Річард згадав про пасмо, яке Келен поклала йому в сумку. Він дістав його і почав розглядати в місячному світлі. Перетягнуте блакитною стрічкою, пасмо утворювало вісімку, і Річард мимоволі здригнувся: він знав, що вісімка, покладена на бік, є символом нескінченності.
Річард покрутив пасмо в пальцях. Келен дала його йому на пам'ять. Дала, бо знала: він її ніколи не побачить. Від цієї думки у Річарда перехопило подих.
Він щосили зціпив ейдж, так що рука затремтіла від зусилля.
Фізичний біль переплівся з болем душевним. Річард терпів цей біль, поки він не став нестерпним, а потім ще трохи, поки не запаморочилось свідомість і він ледве не зомлів.
Судорожно хапаючи ротом повітря, він повалився на землю. Біль вимела з голови всі думки. Лише через кілька хвилин він відновив здатність міркувати, але довго ще лежав на землі, поступово приходячи в себе.
Нарешті він знайшов в собі сили знову сісти і в цей момент виявив, що як і раніше тримає в руці перев'язаний стрічкою символ нескінченності. Дивлячись на нього в місячному світлі, Річард згадав, як сестра Верна назвала брехнею те, що він сказав бантакам. Брудною брехнею. Келен вимовила ті ж самі слова. Вона назвала «брудною брехнею» його любов до неї.