Екологи, або Копроконська історія
Шрифт:
Президент, поблажливо посміхався. Гел поклав карти на стіл і тихо промовив без тіні розчарування у голосі:
— Той, хто любить перемоги, повинен достойно сприймати поразки. Я програв.
Такароне зверхньо посміхнувся, адже він виграв.
— Я нецікавий партнер для подібно"i гри… — мовив Гел.
Такароне відзначив для себе, що гість таки вміє поводитись, та тримається так, ніби він, не що інше, як король сусідньо"i планети.
А Придворні дивились на цього гостя не ховаючи погордливих посмішок і легкого презирства та незрозумілих
Зате дружина пана Корде Пантро, врешті-решт запросила Гела до танцю. Вона занадто відкрито тулилась до стрункого тіла свого партнера. Посміхалась, жартувала, та не наважилась запропонувати пошукати тихе місце у кімнатах палацу, бо "i"i чоловік пильно слідкував за своєю розкутою дружиною.
Такароне сів на трон, Корде Пантро тихо, майже крізь зуби, промовив, схилившись до президента:
— А танцює цей паршивець краще, ніж грає в карти.
Президент посміхнувся, ліниво відкинувшись на м'яку спинку трону і відповів:
— Що, ревнивий чоловіче, сердишся? Нічого, нехай твоя красуня пограється, бо завтра цей хлопчисько попаде до тво"iх рук, і ти будеш мати можливість відігратись.
Міністр поправив волосся і посміхнувся. А президент спокійним голосом повідомив:
— Він відмовився.
— Я здогадався, діалог за гральним столом був цікавий, — відповів міністр.
— А я запропонував йому, перевести велику суму у тестолах в банк на Пайру вже сьогодні.
— Мабуть, дурник вас не зрозумів? — засумнівався пан Пантро.
— Цей хлопчик не такий дурний, як тобі здається, він тільки кле"iть дурня, та мене так просто не обманути. Він чудово мене зрозумів, по виразу очей бачив. Якщо проживе ще років десять, буде хитрий і жорстокий офіцер, сильний хлопець, хоча він, здається, нас недооцінює. Відповів, що не може обманювати правління Коаліці"i, і… йому не подобається наше повітря. Каже, дихати у нас нема чим.
— То може він дійсно лише еколог? — жартував міністр.
Підперши своє масивне підборіддя величезною рукою, і розглядаючи танцюристів, президент замислено мовив:
— Такий самий, як і ти… цікаво, що думки блокує професійно, не відкриєш… я спробував. Їх там на Калтокій"i цьому добре навчають.
На вулиці було холодно, охорона слідкувала за кожним мо"iм рухом, одяг мій був тонкий вітер пронизував сорочку наскрізь, я відчула що замерзаю і повернулась у тепло яскраво освітлено"i, і тако"i небезпечно"i зали.
Гелу нелегко було вивільнитись з обіймів дружини міністра… та він наговоривши "iй яко"iсь маячні, все таки зумів утекти. Підійшов до мене, подивився мені в очі, побачив тугу і погладив мене по волоссю:
— Ти була права.
— І ти теж… вибач, — сумно відповіла я, і запитала, — що він хотів від тебе?
— Ніби співпраці… - невпевнено відповів Гел.
— Ніби? — здивувалась я.
— Було багато натяків, а ще він запропонував рахунок у пайринському банку, чому саме там, я не зрозумів… Вони знають навіщо ми тут, та це і не дивно. Вони чогось хочуть від нас, та поки не пояснили чого. І ті документи не
— Тоді я запрошую тебе до танцю, — з поспіхом запропонувала я.
Гел розсміявся вхопив мене за руку і ми втекли від пана Корде Пантро майже на середину тронно"i зали, танцювати вальс під ніжну музику.
Вечір закінчився святковим феєрверком.
Гості розбрелись по палацу в пошуках пригод чи спокою, а деякі взагалі по"iхали додому.
Президент зник.
І Варко зник.
Охоронники провели нас до наших кімнат, опікуючись, як полоненими, з холодною відчуженістю.
У сво"iй кімнаті я залишилась сама.
За стінами зненацька пролунав дзвінкий веселий жіночий писк і грубий чоловічий сміх, з іншого боку чулася музика, кроки, розмови, біганина.
Я скинула шовковий костюм, загорнулася у теплий балахон і вирішила піти до Гела, його кімната була навпроти моє"i. Та мене зупинила охорона: височенний хлопець ввічливо і наполегливо попросив мене залишатись у кімнаті, бо у палаці вночі ходити небезпечно… особливо для тако"i молодо"i панни, як я. Я погодилась — палац диктатора дійсно небезпечне місце, особливо вночі, особливо для молодих дівчат. Глянула на двері кімнати Гела, там теж озброєна охорона… Напевне для юнаків також… небезпечно, чого вартує хижий погляд дружини пана міністра планетарно"i безпеки…
Чекати від ціє"i ночі я можу всього… Думки вони блокують, пробивати "iх з тими силами, які в нас є, зараз небезпечно. Втікати безглуздо. Тому я зачинила двері і вирішила хочаб поспати…
Вночі до моє"i кімнати увірвались солдати. Вони, наче ляльку, стягнули мене з ліжка на підлогу, кинули сорочку і штани, в яких я прилетіла на цю планету, і наказали швидко вдягатись. А я спочатку не могла зрозуміти, де горловина сорочки, бо руки тремтіли, і я вдягнула "i"i на виворіт, хотіла перевдягнути, мені не дозволили… Навіть не помітила, коли на мо"iх руках клацнули кайданки, здивовано відчула холодне важке залізо на зап'ястях, розгублено подивилась на великих солдат, вони мені у вічі не дивились, виштовхали до коридору.
Біля стіни у коридорі я побачила хлопця і дівчину, дуже схожих одне на одного і трохи на нас — зовсім молоденькі і перелякані. Дівчина розглядала мене не менш розгублено, ніж я "i"i. Великі, гарні, голубі, широко розкриті очі хлопця, з жахом дивились на копроконських солдат. Це були близнюки з планети Вікторра, куплені у торговців живим товаром — тоненькі, гарні, тендітні зворушливо ніжні на фоні копроконських здорованів. Сплутане хвилясте волосся юного невільника падало йому на обличчя. Він постійно його закидав назад, майже як Гел. Шкода "iх, а "iм шкода нас, бо ми на "iх думку були мучениками, та вони не знали, що самі вже смертники.