Екологи, або Копроконська історія
Шрифт:
— І що ти будеш з таким робити? Я, наприклад, не уявляю, як з цим звіром працювати… — розвів руками міністр.
— Чому ви не думали про це, тоді коли планували захоплення калтокійського во"iна? Я ж вас попереджав, — суворо посміхаючись запитав Варко.
— Я не міг усього передбачити. А тепер, коли зрозуміло, що ми не в змозі його контролювати, я рекомендую ліквідувати цю тварюку, поки він тут всіх не повбивав, я серйозно його побоююсь, це ж тайфун якийсь — стихійне лихо. Ти що, не бачиш, які ланцюги він розірвав?
— От і дізнаємось яким чином Рада контролює цих ідеальних солдат. Роботою цією займусь я сам і, прошу проінформувати мене стосовно того, для чого ви притягнули "iх сюди, — Варко навіть не хотів слухати ніяких зауважень, прийняв рішення і все. І щоб Корде Пантро не встиг обуритись, він відрізу звернувся з запитанням до Гела: — І багато вас там таких?
— Де там? — нахабно посміхаючись запитав Гел.
Варко вперше засміявся.
Міністр, що стояв, спираючись руками у стіл, бо відчував, як ниє спина після різкого падіння, не витримав нахабства калтокійця і обурено запитав:
— Ти часом не блазень, чи може актор якийсь з Пайри, відомий усім крім нас? Це ж талант — так перевтілюватись, а я ж, дурень старий, повірив. От хамло брехливе, такий маленький, слабкий і наляканий… Не дивись так на мене! Я сво"i помилки не повторюю! Я таки хочу пустити кулю у цю хижу фізіономію, хочу побачити, як перестануть світитись ці страшні очі. І я це зроблю… — Міністр розвернувся, та на порозі зупинився і майже спокійно попередив Гела: — Ти з цього підвалу живим не вийдеш, я знаю, що кажу… — і пішов грюкнувши дверима.
Гел запитливо подивився на Варко. Та Варко ніби не почув погроз Корде Пантро. Запитав:
— Про що ти говорив з президентом?
Гел головою трусонув, після спирту ніяк не міг зосередитись, волосся знову неслухняно закрило половину лиця. Здмухнувши хвилясте пасмо з очей калтокієць відповів:
— Він пропонував мені гроші за якусь поступливість.
— За поступливість у чому? — зовсім тихо питав пан Варко.
— Може хотів, аби ми надали Коаліці"i хибні результати аналізу по екологі"i.
– насміхався Гел.
— Не скалься… — розізлився Варко, його вже бісило слово — екологія, та втримався і продовжував допит, — Що вам відомо про плани Ради стосовно Коаліці"i?
— Нам, це кому? — перепитав Гел.
— Може щось знаєш про співпрацю Такароне і зейдів? — ще тихіше запитав Варко ігноруючи дурну відповідь в'язня.
— Нічого. Я вашого Такароне вперше бачу, — нахабно відповідав Гел.
І тут, саме тоді коли Варко самому закортіло пристрелити нахабного калтокійці, повернувся міністр, у руці його руці був важкий блискучий пістолет він направив його на Гела. Та був вже достатньо п'яний і не міг прицілитись. Варко миттєво підскочив до міністра відібрав зброю:
— Ти сказився
— Ти не розумієш друже, його потрібно застрелити саме з ціє"i збро"i, я знаю… Скажемо Такароне, потім: мовляв небезпечна була ситуація, мовляв втекти він хотів, ну скажемо, що не було іншого виходу, адже випускати його нам теж вже не можна, розумієш? Не можна… — шепотів міністр, шепотів тихо на вухо Варко, та чути його шепіт було на всю кімнату.
Варко слухаючи Корде, несподівано сам направив той пістолет на Гела, несподівано запитав:
— Як переносиш холод?
Міністр втомлено сів за стіл, мстиво спостерігаючи за діями Варко, запитання йому сподобалось — чекав відповіді.
Гел придивився до того пістолету, найтійський з розривними кірідовими голками, було страшно під прицілом ціє"i збро"i, та тепер виказувати цей страх ні перед Варко, ні перед міністром не хотів, відповів на те дивне запитання правдиво:
— Я його взагалі не переношу…
— Витримаєш… — криво посміхнувся Варко, — маю намір тебе заховати на день.
— Куди? — Гел захвилювався.
— До мішка, — відповів Варко зі мстивою посмішкою. Підвівся і наказав солдатам: — Киньте його до ями, та перед усім вдягніть поверх цих кайданів ще одні. Нак візьми цей пістолет, і якщо він хоча б поворухне плечима стріляй у голову відразу.
— Я можу померти від холоду, — Гел спробував вмовити Варко, — я буду відповідати на ваші дурні запитання, тільки не потрібно того мішка!
Міністр голосно засміявся, з думкою, що Варко гарно помстився за нього.
— Ти помреш скоріше від кулі, ніж від холоду… з таким характером, — роздратовано відповів Варко, — а на запитання відповіси пізніше, бо наразі, я вже не хочу нічого слухати.
Солдати не зважаючи на те що в'язень був закований з острахом підійшли до нього. Та Гел під прицілом страшного пістолету навіть не посмів пручатись, хоча перспектива потрапити у холодну яму, десь під «землею» його таки насправді лякала. Ще по парі наручників скували руки і ноги, і пізно себе рятувати, раніше потрібно було думати.
Варко спостерігав. Він помітив реакцію в'язня на пістолет, він дізнався чого справді бо"iться цей шалений калтокієць. Припустив, що хлопець не тільки бо"iться холоду, а має ще й клаустрофобію. Та шкодувати його не смів. Як не хотів залишати міністру спокусу застрелити калтокійця прямісінько у камері, через грати.
А поки в'язень буде ізольований, Варко спробує дізнатись про ті пістолети і що ще від нього можуть приховувати президент з міністром.
Гела притягли до залізних дверей. Поки солдати відчиняли залізні двері та піднімали важкий люк, Нак тримав його під прицілом того клятого пістолета, ще два конво"iри підтримували в'язня, щоб той не впав на закутих ногах.